Перегляд за Автор "Kosmeda, T."
Зараз показуємо 1 - 12 з 12
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументЕгоцентризм запозичень у листах Лесі Українки: вербалізація польської лінгвокультури(Варшава: Польська АН, 2021) Космеда,Т.; Ковалевська,О.; Kosmeda, T.; Kowalewska, O.Lesya Ukrainka was well acquainted with Polish culture, spoke Polish, using Polonism in the spontaneous live speech of her epistolary. The writer forms Polonisms as barbarisms, using Latin graphics, actualizes Ukrainianized Polonisms in the Cyrillic graphics of the Ukrainian alphabet; she uses calques and half‑calques. She distributes all types of borrowings: phraseological, semantic, lexical, semantic, phonetic, morpheme. There are representatives of all parts of speech among the borrowings: most of them are abstract and specific nouns, adjectives of different lexical and grammatical categories, verbs and adverbs, pronoun forms are rarely used, functional words are infrequently used. Polonisms perform a number of functions, among which (1) nominative – naming Polish realities, (2) expressing coherence through Polish discursive words and expressions, (3) using etiquette formulas to actualize phatic communication, (4) modeling epithets, paraphrases, enantheosemia and other artistic means for the purpose of ornamentalization of the text, (5) use of specific Polish and calqued phraseologies, precedent units, etc. for verbalization of emotions and expression, (6) representation of individual word formation for the purpose of attraction of the text. The writer reflected the natural process of functioning of Polonisms in the Ukrainian language.
- ДокументКритично-шанувальний дискурс: Віталій Русанівський у часопросторі української науки(Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2023) Космеда, Т.; Kosmeda, T.У фокусі національної історіографії схарактеризовано В. Русанівського як феномен радянської епохи з виразною психобіографією. Для створення об’єктивного критично-шанувального дискурсу щодо оцінки діяльності ученого необхідно враховувати епоху його діяльності, ціннісні орієнтири, ідеологічні пріоритети, оскільки зазначене зафіксоване в його лінгвофілософії (глибокий історизм, розуміння динаміки мови, функціоналізму, міжпредметності, ролі лінгвальних чинників та ін.), науковому стилі (схильність до узагальнень, вербалізація наукових афоризмів, моделювання інтертекстуальності, образності, чіткості, ясності і коректності викладу), притаманних йому мовленнєвих стратегіях і тактиках.
- Документ«Лінгвістика моди»: трендові національно марковані метафори (на матеріалі мови газети).(Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2023) Космеда, Т.; Kosmeda, T.Соціопсихолінгвістичний феномен моди привертає значну увагу лінгвістів: можна простежити динамічний розвиток методологічних засад вивчення цього феномену, формування відповідної метамови, а також дослідницьких аспектів і доменів, що дає змогу обґрунтувати появу "лінгвістики моди" як нового мовознавчого напряму. Одним із завдань "лінгвістики моди" є дослідження модних метафор у медіастилі як найбільш популярному в сучасному дискурсивному просторі. Газетна мова вважається тим джерелом, яке засвідчує своєрідність поступу української мови, демонструє особливості її розвитку, а також тенденції до змін. Останніми роками публіцистичний стиль змінився, що пов'язано з екстралінгвістичними чинниками – демократизацією суспільства, вторгненням Росії, підвищенням престижу української мови, більшою представленістю української культури та історії тощо. Основою масмедійних образів часто є метафора, яку вміло моделюють мовці, реалізуючи різноманітні формули, зокрема традиційні та новаторські, модні. Зараз можна спостерігати оновлення українського метафоричного фонду, яке загалом розширює межі національної метафорики, з урахуванням особливостей менталітету українців, на базі прецедентних виразів, а також прецедентних ситуацій для успішного створення мовної гри, моделювання оригінальних значень. У текстах публіцистичного стилю фіксуємо моду на так звані фітоніми, створені за українськими натурфілософськими принципами, як-от: "метафора гарбуза", "метафора часнику", "метафора квасолі". Отже, український медійний дискурс демонструє моду на національне, моду на мовну творчість, яка втілюється в українській лінгвокультурі. Перспектива дослідження полягає у відстеженні та вивченні так званих модних тенденцій у мові, зокрема появи модних метафор, у можливостях створення національного фонду метафорики, а також у приділенні уваги розвитку лінгвістики моди та її термінології.
- ДокументМайстерність О. Довженка у вербалізації гендерних образів у тексті письменницького щоденника(Київ: Інститут української мови НАН України, 2024) Космеда, Т. А.; Kosmeda, T.Наукова студія виконана в парадигмі теорії діаріумології, гендерної лінгвістики, лінгвоперсонології та лінгвостилісти ки. Зазначені дослідницькі ракурси уможливили репрезентацію О. Довженка як вишуканої української мовної особистості, зокрема у своєрідній вербалізації національних образів жінки / дівчини і чоловіка. Письменник емоційно актуалізує національ но забарвлені смисли в системі образних засобі мови, демон струє власні інтенції, моделює інтимізувальні смисли.
- ДокументМорфологія оцінки: своєрідність моделювання оцінних значень морфологічними засобами української мови(Колумбія: Editorial Primmate, 2024) Космеда, Т.; Ковтун, О.; Сліпецька, В.; Kosmeda, T.; Kovtun, O.; Slipetska, V.This study examines the morphological meansused to express evaluation in Ukrainian, drawing on a corpus of spoken language, literary texts, dictionaries, and internet resources. The analysis focuses on how evaluation is encoded in the morphology of nouns, pronouns, numerals, and adjectives, with particular attention to the use of augmentatives, diminutives, gender, and degrees of comparison. The findings reveal a rich and varied system for expressing subjective evaluation, including the frequent use of diminutive forms to soften negativity and the creative use of comparative and elative forms to express a high degree of intensity. The study also highlights the role of gender in shaping evaluative meanings and the tendency to use occasional and non-normative forms to achieve specific pragmatic effects. The research contributes to a deeper understanding of the relationship between language, culture, and evaluation, and provides insights into the unique ways in which Ukrainian speakers express their attitudes and emotions through morphological choices.
- ДокументНацієцентризм, лінгвопатріотизм і фемінізм Лесі Українки у вимірах сучасної поліфункційної наукової парадигми.(Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2022) Космеда, Т.А.; Kosmeda, T.У центрі уваги творчості Лесі Українки – вербалізація україноцентризму, лінгвопатріотизму й фемінізму. Письменниця моделює образ української жінки, що яскраво виявляється в драмі «Бояриня» та епістолярії письменниці. Розглянуто опозицію “своє” – “чуже” крізь призму мовної свідомості української жінки XVII ст. – епохи руйнації української державності. Змодельовано яскравий образ берегині української лінгвокультури. Письменниця передає власну лінгвософію української мови, протиставляючи її мові російській.
- ДокументПаремійна концептуалізація взаємостосунків галичан і поляків у другій половині ХІХ століття: вербалізація етнічних образів (на матеріалі збірки «Галицько-руські народні приповідки», укладеної І. Франком)(Одеса: Міжнародний гуманітарний університет, 2024) Космеда, Т. А.; Колонюк, С. М.; Kosmeda, T.; Koloniuk, S.Статтю присвячено дослідженню особливос тей концептуалізації української мовної картини світу, що презентує субкультуру галицьких українців другої поло вини ХІХ століття часів належності Східної Галичини до складу Австро-Угорській імперії з огляду на своєрідність вербалізації міжнаціональних стосунків, що усталилися між галичанами й поляками в указаний період. Простежено особливості функціювання (1) етнонімів / етнофолізмів: русин, русак, руснак, русінек, хохол, малорос / поляк, лях, мазур, а також (2) власних назв, що здатні переходити в коното німи, відповідно апелятивізуватися, (3) схематично окрес лено образи-концепти українського галичанина й поляка. Доведено, що паремії презентують семантико-прагматичне навантаження, що демонструє нерівність у міжнаціональ них правах названих етносів, а також непрості стосунки між ними. З’ясовано, що паремії змодульовані у формі мовленнєвих жанрів застереження, засудження, попере дження, скарги, глузування, жарту. У них послідовно вер балізовано іронійну, жартівливо-зневажливу, принизливу, глумливу тональність. Для галичан характерні амбівалентні риси: з одного боку, кмітливість, працездатність, витрива лість, сила волі, твердість характеру, а з другого – упертість, невміння швидко приймати рішення, оцінювати ситуацію, наївність і довірливість. Концептуалізовано й негативний образ-концепт галичанина-зрадника, пристосуванця, номі нованого лексемами махур, мадзура. Образ-концепт поляка омовлено здебільшого як зрадливого, лінивого, такого, який часто виявляє ворожнечу до українців, принижує їх, крив дить, виражає зневагу, але водночас він розумний і прозо рливий, швидко приймає рішення, орієнтується в ситуації, бачить перспективу. Для реалістичного омовлення польської лінгвокультури паремії містять полонізми, часто актуалізу ється макаронічне мовлення, що передано й українською, і польською графікою, а також польські етикетні формули. Важливо, що коментарі І. Франка дають змогу більш точно визначити функційно-прагматичне навантаження паремій, їх тональність та жанрову належність, а також походження, що має велику цінність для сучасної української пареміо логії.
- ДокументСемантика, прагматика і синтактика номінацій із коренем укр- / рус- у дискурсивному просторі збірки паремій «Галицько-руські народні приповідки», укладеної І. Франком.(Одеса: Міжнародний гуманітарний університет, 2025) Космеда, Т. А.; Kosmeda, T.Дослідження виконане в руслі функцій но-семантичної парадигми у фокусі націєцентризму. До аналізу залучено збірку паремій «Галицько-руські народні приповідки», що укладена І. Франком. Увага сфокусована на з’ясуванні особливостей функціювання в пареміях номінацій із коренями укр- / рус- (іменників, прикмет ників і прислівників, загальних і власних, абстрактних і конкретних, а також речовинних назв). Виокремлено їх семантико-прагматичне навантаження і охарактеризовано особливості синтагматики. Продемонстровано, що лек сема руський уживається в значенні (1) ‘український’ і (2) ‘галицький’, водночас частіше актуалізована семантика ‘галицький’. Етнонім русин ужито аналогічно як (1) ‘укра їнець’ і (2) ‘галичанин’ із домінуванням функціювання цього слова в другому значенні, що притаманне й склад ним прикметникам (русько-німецький і німецько-русь кий). Означення українсько-руський презентує семантику ‘галицький’. Прислівник по-руськи розвинуло, відповідно, значення ‘по-українськи’ і ‘по-галицьки’, а також позитив но оцінне – ‘по-людяному; гуманно’. Якщо йдеться про мову, то функціюють такі номінації: найчастіше руська мова, руський язик, південно-руська мова, південно-русь кий язик, рідко – українська мова. Однак І. Франко в кож ному разі інтерпретує актуалізоване значення. Поширени ми є і характерні для різних періодів існування України номінації Русь, Україна-Русь, а також назви історико-ге ографічних та етнокультурних частин України (Слобід щина, українська Галичина чи східна Галичина, російська Україна). Семантико-прагматичне навантаження розгля нутих номінацій у контексті паремій вербалізує переважно позитивні смисли, схвальну тональність. Зокрема укра їнська мова оцінюється в порівнянні з іншими мовами з указівкою на її переваги. Коли ж усе руське / українське омовлюється з огляду чужинця, актуалізується негативна семантика, тональність насміху, глуму, іронії. Викладений матеріал важливий для історії української мови, української термінології, лінгвокультурології та лек сикографічної практики, а перспектива полягає в необхід ності інтерпретації інших концептів української лінгво культури, що вербалізовані в паремійному фонді.
- ДокументУкраїнська психолінгвістика: історіографія (др. пол. ХІХ – поч. ХХІ ст.)(Вінниця – Львів: ПростірМ, 2026) Космеда, Т.; Папіш, В.; Kosmeda, T.; Papish, V.Уперше в українському мовознавстві презентовано історію становлення і розвитку української психолінгвістики від сер. ХІХ ст. до сьогодні, тобто від початків української психолінгвістики, зокрема від учення О. Потебні — до психолінгвістичних гіпотез і теорій сучасних українських мовознавців. Схарактеризовано внесок у розбудову теорії психолінгвістики О. Потебні, І. Франка, Д. Овсянико-Куликовського, В. Підмогильного, Л. Булаховського, І. Білодіда та представників українського зарубіжжя — Ю. Шевельова й І. Огієнка; розкрито особливості діяльності українських наукових психолінгвістичних осередків — Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця), Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Київського, Луцького, Львівського, Одеського, Переяславського, Харківського наукових психолінгвістичних осередків та шкіл. Схарактеризовано й сучасну українську асоціативну лексикографію, авторитетні психолінгвістичні журнали та науково-навчальну літературу (підручники й посібники з психолінгвістичної проблематики). Адресовано студентам, магістрантам усіх форм навчання, аспірантам і докторантам, учителям-словесникам, науковим працівникам, а також усім, хто цікавиться досягненнями української психолінгвістики від початків до сьогодення.
- ДокументУкраїнська Я-лінгвістика: мовна особистість Л. А. Лисиченко в персональному дискурсі (на матеріалі мемуарів «І на тім рушникові…»).(Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 2023) Космеда, Т.; Kosmeda, T.Схарактеризовано авторську своєрідність моделювання персонального дискурсу мовної особистості Лідії Лисиченко – спогади «І на тім рушникові…» (2012) у фокусі теорії «Я-лінгвістики». У складному дискурсі мемуарів як різновиді его-текстів виявлено й типові його ознаки (документалізм, залежність дискурсу від віку, професії, часопростору його автора, омовлення діалогу Его з Альтер Его (пам’яттю), суб’єктивність викладу, певна ідеалізація часопростору описуваної епохи, його аксіологічність, сповідальний характер письма, вербалізація ключових слів та висловлювань епохи та ін.), й індивідуально-авторські (вербалізація інтимізованих, сокровенних смислів за допомогою актуалізації родинних /інтимних/ камерних слів та фразем, омовлення інтимізованих комунікативних ситуацій, відповідної ономастичної лексики, своєрідність ідіостилю, виклад тексту українською мовою з російськомовними вкрапленнями та ін.).
- Документ«Укрокулі»-слова як протидія російським технологіям моделювання неправди (на матеріалі українських словників нових слів і значень)(Люблін: Наукове товариство Люблінського католицького університету, 2024) Космеда,Т.; Kosmeda, T.У цій статті продемонстровано можливості лінгвокреативності українців щодо моделю-вання протидії російській пропаганді, ідеологійним міфологемам на основі створення відповідної антипропаганди, антиманіпулем, системи аксіологійно маркованих смислів із метою розвінчення, дискредитації ворожих псевдотеорій. Засобами цієї протидії є неологізми, оказіоналізми, словотворення (продуктивні – типи морфологічного способу та способу складання – та не-продуктивні – злиття – способи, запозичення – калькування, макаронізація та варваризація), виразна сполучуваність, система тропів і фігур, своєрідна орнаменталіка, феномен пре-цедентності, порушення мовної норми, зокрема орфографічно-графічної, моделювання яких ґрунтується на актуалізації ідеологійної мовної гри. Наслідок такої лінгвокреативності – семанти-ко-прагматичні креативні смисли, конотації іронійної, зневажливої, саркастичної, презирливої, глузливої тональностей, вербалізація почуттів та емоцій, вияв експресії. Словесні технології антиманіпуляцій як протидії маніпулятивним стратегіям ворога загалом спроєктовані на форму-вання стратегічно зумовленого семантичного і прагматичного зсуву, створення розпізнавальних знаків ідеї, що існує всередині української лінгвокультури, українського соціуму і сприймається як своя (національна), що протиставляється чужій, ворожій. Лінгвокреативність українців полягає в перепрогамуванні ворожих ідей, смислів, значень та їх профанації.
- ДокументІСТОРІОГРАФІЯ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ: ВНЕСОК І. БІЛОДІДА В СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ В ТОТАЛІТАРНИЙ ПЕРІОД ЇЇ РОЗВИТКУ(Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2025) Космеда,Т.А.; Папіш, В.А.; Kosmeda, T.; Papish, V.Статтю присвячено осмисленню наукової спадщини Івана Білодіда в контексті формування української психолінгвістики в умовах тоталітарного суспільства. Презентовано ключові теоретичні положення вченого щодо психологічних основ індивідуального мовлення, типів мовної особистості та психічних механізмів мовленнєвої діяльності. Новизна статті полягає в актуалізації малодосліджених психолінгвістичних ідей І. Білодіда, зокрема в аналізі таких ключових проблем, як зв’язок мовлення з темпераментом і типами нервової діяльності; сильний (логіко-інтелектуальний, неврівноважений) і слабкий типи мовлення в усній і писемній сферах вираження; механізми асоціативного мислення. Особливу увагу приділено окресленню дослідником поняття «мовна особистість» і визначенню її рівнів та ознак. У висновках наголошено, що І. Білодід у 70-их роках ХХ ст. мав прогресивні погляди, які випереджали час, сповідував засади антропоцентризму, функціоналізму й експансіонізму, стояв біля джерел зародження асоціативної психолінгвістики, закладаючи підґрунтя для подальшого розвитку цього напряму в національній науковій традиції. Стаття спростовує поширене в науковому дискурсі твердження про відсутність розвитку психолінгвістичної думки в українському мовознавстві в тоталітарну добу. Перспектива дослідження зумовлена необхідністю презентації цілісної картини історії розвитку психолінгвістики в Україні.