Фонди

Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.

Зараз показуємо 1 - 3 з 3

Нові надходження

Ескіз недоступний
Документ
ДИСЕРТАЦІЯ ПОДОЛАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ У ПІСЛЯВОЄННОМУ ПЕРІОДІ Спеціальність 051 «Економіка» Галузь знань 05 «Соціальні та поведінкові науки»
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) ЗАГОРОДНИЙ Віталій Миколайович; Zagorodnyi V. M.
Загородний В.М. Подолання економічних проблем трудової міграції в Україні у післявоєнному періоді. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю 051 «Економіка». – Донецький національний університет імені Василя Стуса, Вінниця, 2026. Дисертацію присвячено розвитку теоретико-методологічних основ дослідження трудової міграції та розробці механізму подолання її негативних наслідків в Україні у післявоєнному періоді. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження трудової міграції» досліджено теоретичні підходи щодо тлумачення поняття «трудова міграція»; визначено детермінанти трудової міграції та їх прояви в умовах воєнного часу; виявлено міграційні мотиви населення як інструмент мінімізації економічних ризиків. За результатами вивчення та систематизації теоретичних підходів щодо тлумачення поняття «трудова міграція» визначено, що в сучасному контексті найбільш теоретично релевантним та практично необхідним для розробки ефективних механізмів управління міграційними процесами слід визнати інтегорований (інтердисциплінарний) підхід, що створює основу для формування комплексної аналітичної рамки, яка враховує не лише структури і ресурси на глобальному ринку, а й значення, дискурси та динаміку змін у глобальному соціальному ландшафті. Поняття «трудова міграція» запропоновано визначати як динамічний соціально-економічний процес територіального переміщення населення з метою реалізації права на гідну працю, зумовлений взаємодією внутрішніх мотивів особистості (прагнення до безпечного життя, вищих доходів, професійної самореалізації, соціальної захищеності й особистісного розвитку) та зовнішніх чинників середовища (диспропорцій ринків праці, відмінностей в оплаті праці, рівні економічного розвитку, умовах зайнятості й безпеки), що породжує мультиплікативний ефект взаємопов’язаних наслідків (демографічних, економічних, соціальних та інституційних) і, за певних умов, формує системні ризики для держави. З метою комплексного дослідження трудової міграції розроблено карту суміжних понять, що поєднує такі категорії: «міграційні процеси», «міграційна мобільність», «міграційна політика», «міграційні мотиви та чинники», «наслідки трудової міграції»; класичні функції трудової міграції (прискорювальна, розподільча та селективна) доповнено трьома новими (компенсаційно-ресурсна, трансформаційно-мотиваційна, ризикогенна). У дисертації розроблено багаторівневу модель аналізу міграційної поведінки, що містить детермінанти мотивації, типи міграційної поведінки, її наслідки для ризикоорієнтованого управління та формат реакції держави на попередження (подолання) цих ризиків, зокрема, з урахуванням європейських практик. У розділі 2 «Аналітичне дослідження трудової міграції в Україні в умовах воєнного стану» проведено аналіз змін державної політики та законодавства України щодо регулювання процесів трудової міграції в період воєнного стану; проаналізовано динаміку показників трудової міграції в Україні; проведено оцінку економічних наслідків трудової міграції в Україні та їх впливу на основні економічні індикатори. Встановлено, що нормативно-правова архітектура міграційної політики України охоплює не лише стратегічні документи, а й підзаконні акти Кабінету міністрів України та спеціальні закони, які забезпечують процедурну реалізацію міграційних процесів (перетин кордону, порядок виїзду/в’їзду, міжвідомчу координацію, взаємодію з міжнародними партнерами щодо повернення/реадмісії). Пандемічна криза та повномасштабна війна змінили в Україні вихідні умови реалізації міграційної політики, зсунувши акценти на захист громадян за кордоном, реінтеграцію та забезпечення соціально економічної стійкості всередині країни. Аналіз динаміки показників трудової міграції в Україні в 2021-2024 рр. показав, що в умовах воєнного стану міграційний шок має дві паралельні траєкторії: зовнішня міграція українців та внутрішнє переміщення населення за регіонами України. Оціночна чисельність українців за кордоном за період воєнного стану в країні зросла до 7 млн осіб станом на вересень 2025 р., тоді як кількість внутрішньо переміщених осіб в межах країни оцінюється в діапазоні 3,8–5 млн осіб. На основі вивчення динаміки ВПО (за оцінками МОМ) зафіксовано, що пік першої хвилі внутрішнього переміщення припав на березень–квітень 2022 р. (7,1 млн осіб), після чого відбувалося поступове зниження з епізодами повторних хвиль; надалі формується “плато” на рівні близько 3,56 млн осіб (жовтень 2024 р.), що свідчить про тривалу природу внутрішнього переміщення та його стійкий вплив на ринок праці й соціальну сферу. Проведений у ході дослідження кластерний аналіз (сформовано 4 кластери за станом показників ринку праці та ефективністю його регулювання) дозволив сформувати типологію регіональних ринків праці та виявити різні «режими» функціонування (за напруженістю ринку праці, попитом на вакансії та структурою інструментів), що обґрунтовує необхідність диференційованих пакетів політики зайнятості (як важливої детермінанти міграційної мобільності населення) залежно від кластеру, до якого віднесено певний регіон. Встановлено, що одним з практичних інструментів впливу на інтеграцію ВПО в ринок праці приймаючої області (громади) є компенсаційні програми для роботодавців (зафіксовано дію відповідного порядку компенсацій, що створює передумови для підсилення формальної зайнятості ВПО, але водночас потребує оцінювання ефективності та фіскальної доцільності залежно від регіонального контексту (сформованого кластеру регіонів України)). У розділі 3 «Розробка механізму подолання негативних наслідків трудової міграції в Україні у післявоєнному періоді» запропоновано концептуальні підходи до розробки механізму подолання негативних наслідків трудової міграції в Україні; обґрунтовано заходи щодо повернення трудових мігранті та збереження робочої сили в Україні для післявоєнного відновлення економіки; визначено підходи до формування політики стабілізації економіки як передумова міграційних притоків робочої сили та інвестиційної привабливості України. У дисертації запропоновано концептуальні підходи до розробки механізму подолання негативних наслідків трудової міграції в Україні, який пропонується визначати як сукупність взаємопов’язаних організаційно економічних, інституційних і соціальних інструментів, методів та заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу трудової міграції на національний і регіональні ринки праці, відтворення людського капіталу, післявоєнне відновлення та подальший соціально-економічний розвиток країни шляхом регулювання міграційних процесів, стимулювання повернення та професійної реінтеграції мігрантів, ефективного використання набутих ними за кордоном компетентностей і ресурсів. Визначено вимоги до формування зазначеного механізму; його структурна модель, що містить 5 блоків (діагностичний, стратегічно-цільовий, інструментальний, адаптивно регіональний та контрольно-оціночний); виокремлено шість етапів функціонування механізму та обґрунтовано його логіко-структурну схему. На основі визначених втрат ВВП України, а також оціночних показників втрат бюджетної системи та соціального страхування внаслідок вибуття осіб працездатного віку з України у 2022–2024 рр. запропоновано комплекс заходів для збереження й притоку робочої сили в Україні диференційовано для державного та регіонального рівнів. Проведений кластерний аналіз регіональних ринків праці підтвердив необхідність диференційованої політики зайнятості щодо ВПО. Обґрунтовано, що універсальні заходи регулювання внутрішньої міграції в країні мають бути замінені кластерно орієнтованими пакетами (залежно від специфіки кластеру до якого віднесено конкретну область України): від житлового супроводу переміщених осіб до створення робочих місць з належними умовами праці, професійного навчання та активізації підприємництва. Обґрунтовано, що політика стабілізації економіки є інтегруючою рамкою для подолання економічних проблем трудової міграції. Її пропонований зміст охоплює макрофінансову стабільність, інституційну довіру, безпеку, інфраструктуру, якісну зайнятість, житлову і соціальну політику, розвиток людського капіталу, підтримку підприємництва та кадровий супровід інвестиційних проєктів. У такій логіці інвестиційна привабливість країни формується не лише через податкові стимули, а через наявність належної робочої сили та відповідних професійних компетенцій у працездатного населення. Запропоновано програмно-цільові інструменти політики стабілізації економіки у сфері повернення та утримання людських ресурсів для повоєнного відновлення. Практичне значення одержаних в дисертації результатів полягає у можливості їх використання органами державної влади, службами зайнятості, територіальними громадами, роботодавцями, закладами вищої освіти та іншими інституціями для оцінювання економічних наслідків трудової міграції, розробки відповідного механізму їх подолання на основі формування програм інтеграції ВПО, удосконалення регіональної політики зайнятості, відновлення формальної зайнятості, зміцнення податкової та соціально-страхової бази, а також підготовки рішень у сфері післявоєнного відновлення економіки України.
Ескіз недоступний
Документ
ДИСЕРТАЦІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПЕРСОНАЛУ В УМОВАХ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ Спеціальність 051 – Економіка Подається на здобуття ступеня доктора філософії
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) ГАЛАЦАН Андрій Вячеславович; Halatsan A. V.
Галацан А. В. Формування та розвиток соціально відповідальної поведінки персоналу в умовах післявоєнного відновлення економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю 051 «Економіка». – Донецький національний університет імені Василя Стуса, Вінниця, 2026. Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню та розробці теоретико методологічного забезпечення, науково-методичних основ і практичних рекомендацій щодо формування та розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу в умовах післявоєнного відновлення економіки. У дослідженні поставлено і вирішено такі завдання: уточнено понятійно категоріальний апарат дослідження соціально відповідальної поведінки персоналу; систематизовано теоретичні підходи та моделі її формування; визначено вплив післявоєнного відновлення економіки на трансформацію поведінкових моделей персоналу; проведено аналіз соціально-економічних умов воєнного та післявоєнного відновлення та їх впливу на персонал підприємств; досліджено практики управління соціально відповідальною поведінкою персоналу на підприємствах; оцінено рівень соціально відповідальної поведінки персоналу та фактори її формування; розроблено адаптивний механізм формування та розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу; сформовано концептуальні засади державної політики формування та розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу; обґрунтовано рекомендації щодо розробки та впровадження інструментів її розвитку. Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні теоретичних і методичних положень та розробці науково-практичних рекомендацій щодо формування та розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу в умовах післявоєнного відновлення економіки. Автором розвинуто понятійно-категоріальний апарат дослідження соціально відповідальної поведінки персоналу шляхом уточнення змісту поняття «соціально відповідальна поведінка персоналу». На відміну від підходів, у яких відповідальна поведінка працівника розглядається переважно через дотримання етичних норм або як похідна від соціальної відповідальності бізнесу, запропоновано трактувати її як свідому поведінку працівника, що ґрунтується на поєднанні особистісних цінностей, соціальних норм та організаційної ідентифікації й проявляється в етико-професійній, соціально комунікаційній, громадянсько-ініціативній та екологічно відповідальній діяльності. Такий підхід дозволив відокремити соціально відповідальну поведінку персоналу від соціальної відповідальності бізнесу та водночас розкрити взаємозв’язок між її внутрішніми детермінантами і конкретними поведінковими проявами працівника. Дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо трансформації поведінкових моделей персоналу в умовах післявоєнного відновлення економіки. Обґрунтовано, що зміна трудової поведінки визначається комплексним впливом соціально-економічних, психологічних, організаційних Систематизовано і ціннісних адаптивну, трансформацій трудового середовища. психологічно орієнтовану, соціально відповідальну, інклюзивну, колаборативну та цифрово-адаптивну моделі поведінки персоналу та визначено характер їх взаємозв’язку в умовах переходу від воєнної адаптації до післявоєнного відновлення. Встановлено, що зазначені моделі не функціонують ізольовано, а утворюють взаємопов’язану систему поведінкових реакцій працівників на зміну соціально-економічного та організаційного середовища. У результаті дослідження соціально-економічних умов формування соціально відповідальної поведінки персоналу встановлено суттєву трансформацію трудового середовища України під впливом демографічних втрат, зовнішньої та внутрішньої міграції, кадрового дефіциту, професійно кваліфікаційних дисбалансів, цифровізації трудових процесів та зміни структури зайнятості. Обґрунтовано посилення значення адаптивності, професійної мобільності, відповідальності, взаємодопомоги, інклюзивності та соціальної згуртованості персоналу, а також необхідність створення організаційних умов для професійної і соціальної інтеграції ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю та інших категорій працівників, трудові траєкторії яких зазнали трансформації внаслідок війни. Порівняльний аналіз корпоративних практик українських підприємств засвідчив, що організаційні передумови розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу формуються через взаємодію інструментів управління персоналом, корпоративної культури, корпоративної соціальної відповідальності, ESG, комплаєнсу та внутрішніх комунікацій. Встановлено поширення практик у сфері корпоративної етики, професійного розвитку, підтримки добробуту працівників, внутрішніх комунікацій, інклюзії, ветеранської реінтеграції, волонтерства та екологічної відповідальності. Водночас виявлено функціональну розпорошеність таких практик, недостатню формалізацію очікуваних поведінкових результатів, обмежений зв’язок соціально відповідальної поведінки із системами мотивації та оцінювання персоналу та недостатню вимірюваність поведінкового ефекту. Це обґрунтовує необхідність переходу від фрагментарного застосування соціально орієнтованих HR-практик до їх системної поведінкової інтеграції. Удосконалено методичний підхід до комплексного оцінювання рівня соціально відповідальної поведінки персоналу та факторів її формування. Методичний підхід передбачає оцінювання 18 первинних поведінкових індикаторів, згрупованих за етико-професійною, соціально-комунікаційною, громадянсько-ініціативною та екологічно відповідальною складовими, розрахунок часткових та інтегрального показників СВПП, а також окреме оцінювання організаційних, управлінських, мотиваційних, соціально психологічних і особистісних факторів її формування. Для визначення вагомості складових використано експертне ранжування та коефіцієнт конкордації Кендалла, а для встановлення взаємозв’язків між факторними та результуючими характеристиками – кореляційний аналіз. Такий підхід дозволяє одночасно визначати загальний рівень СВПП, формувати її структурний профіль, виявляти диспропорції між окремими складовими та встановлювати напрями пріоритетного управлінського впливу. Емпіричну апробацію методичного підходу здійснено на основі анкетування 115 працівників та експертного оцінювання 15 фахівців. Розрахований інтегральний показник соціально відповідальної поведінки персоналу становить 4,17 бала та відповідає достатньому рівню. Найвищі оцінки отримали етико-професійна (4,47 бала) та соціально-комунікаційна (4,41 бала) складові, тоді як громадянсько-ініціативна складова характеризується найнижчим значенням (3,88 бала) за одночасно найбільшої експертної вагомості. Оцінювання факторів формування СВПП виявило переважання особистісних факторів (4,12 бала) порівняно з організаційними (3,64), соціально-психологічними (3,63), управлінськими (3,52) та мотиваційними (3,49). Виявлена асиметрія свідчить про наявність сформованого особистісного потенціалу соціально відповідальної поведінки та водночас резервів удосконалення організаційних, управлінських і мотиваційних умов його реалізації. Вперше розроблено адаптивний механізм формування та розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення. Його особливістю є інтеграція поведінкових детермінант – ціннісних орієнтацій, соціальних норм та організаційної ідентифікації – із суб’єктами управлінського впливу, принципами, функціями, управлінськими інструментами, HR-технологіями та цифровими рішеннями. Адаптивність механізму забезпечується відповідним контуром, що охоплює чотири послідовні етапи: воєнний стан, перехідний період, післявоєнне відновлення та сталий розвиток. Для кожного етапу передбачається трансформація пріоритетів управлінського впливу відповідно до зміни соціально-економічних умов, організаційних завдань та потреб персоналу. Така побудова дозволяє поєднати забезпечення безпеки, підтримки та стійкості персоналу в умовах воєнного стану із завданнями професійної реінтеграції, розвитку людського капіталу, соціальної згуртованості, відповідального залучення працівників до процесів відновлення та подальшої ESG-трансформації підприємств. Удосконалено систему комунікацій, мотивації та розвитку персоналу в контексті формування соціально відповідальної поведінки. Її відмінністю є взаємоузгодження комунікаційних, мотиваційних та освітньо-розвивальних інструментів із поведінковими детермінантами та очікуваними проявами СВПП. Комунікаційна складова забезпечує трансляцію цінностей, норм та очікуваних моделей поведінки; мотиваційна – їх підкріплення через матеріальні й нематеріальні стимули, визнання та залучення; освітньо розвивальна – формування компетентностей, необхідних для відповідальної, адаптивної та інклюзивної поведінки. Взаємодія зазначених складових забезпечує перехід від фрагментарного використання окремих HR-практик до цілеспрямованого розвитку професійної відповідальності, залученості, взаємодії, соціальної ініціативності та адаптивності персоналу. Удосконалено концептуальні засади формування державної політики щодо розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу, які ґрунтуються на поєднанні людиноцентричного, компетентнісного, соціально партнерського та ESG-орієнтованого підходів. Запропоновано комплексне застосування освітніх, нормативно-правових, економічних, мотиваційних і цифрових інструментів, спрямованих на створення сприятливого інституційного середовища розвитку соціально відповідальної трудової поведінки, зміцнення соціальної стійкості організацій та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку в умовах післявоєнного відновлення. Дістали подальшого розвитку науково-практичні рекомендації щодо впровадження інструментів розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу. Обґрунтовано доцільність диференційованого застосування освітніх, мотиваційних, комунікаційних, адаптаційних, психологічних, інклюзивних та цифрових інструментів з урахуванням потреб різних категорій працівників та етапу трансформації трудового середовища. Запропонований підхід орієнтований на посилення адаптивності персоналу, соціальної згуртованості, взаємодопомоги, інклюзивності, професійної та соціальної відповідальності й закріплення відповідних моделей поведінки у повсякденній діяльності підприємства. Практичне значення одержаних результатів полягає у доведенні основних теоретичних і методичних положень дисертації до рівня практичних рекомендацій та розробок, придатних для використання підприємствами у процесі формування та розвитку соціально відповідальної поведінки персоналу. Результати дослідження впроваджено у діяльність ТОВ «Компанія Укрсервіс», де використано механізм формування соціально відповідальної поведінки персоналу та комплексну методику оцінювання рівня СВПП і факторів її формування; ТОВ «ЕМПАТ РНД», де впроваджено рекомендації щодо інструментів розвитку СВПП та концептуальні положення щодо трансформації поведінкових моделей персоналу в умовах післявоєнного відновлення. Результати дослідження також використовуються в освітньому процесі Донецького національного університету імені Василя Стуса під час викладання освітньої компоненти «Соціальна відповідальність».
Ескіз недоступний
Документ
ДИСЕРТАЦІЯ ΦOPMУBAHHЯ IHBECTИЦІЙНОГО MEXAHІЗMУ PО3BИTКУ ПІДПРИЄМСТВ B УMOBAX ПОСТКОНФЛІКТНОГО BIДHOBЛEHHЯ EКOHOMIКИ Спеціальність 051 «Економіка» Галузь знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» Подається на здобуття ступеня доктора філософії
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) ПOПAДЮK Ярослав Анатолійович; Popadiuk Y. A.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 05 Соціальні та поведінкові науки за спеціальністю 051 Економіка. – Донецький національний університет імені Василя Стуса, Вінниця, 2026. Дисертаційну роботу присвячено розробці теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій щодо формування інвестиційного механізму розвитку підприємств в умовах постконфліктного відновлення економіки. У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади формування інвестиційного механізму розвитку підприємств» досліджено теоретичні підходи формування інвестиційного механізму розвитку підприємств; визначено вплив державного регулювання на формування інвестиційного механізму розвитку підприємств; узагальнено методологічні підходи до формування інвестиційного механізму розвитку підприємств. Інвестиційний механізм розвитку підприємств запропоновано розглядати як цілісну систему взаємопов’язаних суб’єктів, об’єктів, принципів, методів, інструментів, джерел фінансування та управлінських рішень, спрямованих на залучення, розподіл і результативне використання інвестиційних ресурсів. Запропоноване визначення враховує адаптивність механізму до змін зовнішнього середовища та узгодженість інвестиційних рішень із довгостроковими стратегічними пріоритетами підприємств. Систематизовано структуру інвестиційного механізму розвитку підприємств, основу якої становить взаємозв’язок вхідних детермінант, правового і нормативно-методичного забезпечення та функціонально-інструментального базису. Визначено, що мотиви інвестування, чинники інвестиційної активності та інвестиційна стратегія зумовлюють спрямованість інвестиційних процесів та вибір інструментів їх реалізації. Обґрунтовано, що результативне функціонування механізму досягається через взаємодію інституційного забезпечення, яке охоплює регулятивну, контрольну і координаційну функції, та ресурсного забезпечення, представленого фінансовими, матеріальними, інформаційними і кадровими ресурсами. Встановлено значення безперервного оцінювання ресурсів і результатів діяльності за допомогою аудиту та ключових показників ефективності. Узагальнено особливості впливу державного регулювання на формування інвестиційного механізму розвитку підприємств, що проявляються у забезпеченні взаємоузгодженості макро- та мікроекономічних параметрів інвестиційного середовища, мінімізації інвестиційних ризиків та активізації інноваційної діяльності шляхом застосування комплексу прямих і непрямих інструментів державної підтримки. Удосконалено методологічні підходи до формування інвестиційного механізму розвитку підприємств, що передбачають комплексне застосування динамічного та статичного підходів. Динамічний підхід ґрунтується на дослідженні розвитку підприємств у часовій перспективі, врахуванні трансформацій зовнішнього та внутрішнього середовища, прогнозуванні потреби в капіталі та параметрів інвестиційних потоків, а також визначенні послідовності фінансових і організаційних рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку підприємств. Статичний підхід орієнтований на оцінювання поточного фінансово-економічного стану підприємств і наявного ресурсного забезпечення, визначення оптимальних напрямів розподілу фінансових та матеріальних ресурсів з урахуванням поточних умов функціонування та результативності інвестиційної діяльності. У розділі 2 «Діагностика інвестиційного механізму розвитку підприємств України» визначено сучасні тенденції розвитку підприємств та оцінено рівень їх інвестиційної привабливості; проаналізовано інвестиційне забезпечення розвитку сільськогосподарських підприємств; оцінено економічну ефективність інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Проведено комплексну діагностику розвитку сільськогосподарських підприємств України на основі аналізу макроекономічних, галузевих, фінансових та інвестиційних показників. Встановлено стратегічне значення підприємств галузі для формування валового внутрішнього продукту, забезпечення експортних надходжень, зайнятості населення та продовольчої безпеки держави. Виявлено структурні зрушення у виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема домінування рослинництва над тваринництвом, зумовлене відмінностями у рентабельності, інвестиційній місткості та чутливості до ризиків. Визначено, що нестабільність фінансових результатів підприємств відображає залежність їх діяльності від цінової кон’юнктури, макроекономічних коливань і наслідків воєнних дій. За результатами SWOT-аналізу систематизовано сильні й слабкі сторони, можливості та загрози інвестиційного розвитку сільськогосподарських підприємств. Встановлено, що природно-ресурсний і експортний потенціал створює передумови для залучення інвестицій, тоді як інституційна нестабільність, недостатня державна підтримка, обмежений доступ до фінансових ресурсів, логістичні ускладнення та високі безпекові ризики стримують їх надходження. Обґрунтовано необхідність урахування зазначених чинників під час оцінювання інвестиційної привабливості підприємств і визначення пріоритетних напрямів вкладення капіталу. Проаналізовано інвестиційне забезпечення розвитку сільськогосподарських підприємств, динаміку капітальних інвестицій та джерела їх фінансування. Встановлено, що результативність інвестиційної діяльності залежить від збалансованого поєднання альтернативних джерел капіталу. Сформовано прикладний алгоритм оцінювання інвестиційної привабливості підприємств, який передбачає послідовний аналіз фінансово-економічного стану, ресурсного потенціалу, ризиків, структури капіталу, ринкових можливостей і стратегічних перспектив, що формалізує прийняття управлінських рішень і забезпечує порівнянність інвестиційних альтернатив. У розділі 3 «Напрями удосконалення інвестиційного механізму розвитку підприємств в умовах постконфліктного відновлення економіки» запропоновано напрями модернізації інвестиційного механізму розвитку підприємств; розроблено модель формування інвестиційного механізму розвитку підприємств у постконфліктних умовах; обґрунтовано стратегію інвестиційного розвитку підприємств в умовах постконфліктного відновлення економіки. Запропоновано напрями модернізації інвестиційного механізму розвитку підприємств, що передбачають комплексне поєднання технологічно-інноваційних, партнерських, екологічних, інтеграційних і ризик-менеджментних компонентів. Визначено пріоритетність цифровізації, впровадження зелених технологій, хеджування ризиків та оптимізації ланцюгів вартості. Обґрунтовано, що взаємодія зазначених компонентів сприяє раціональному розподілу інвестиційних ресурсів, технологічному оновленню, зміцненню фінансової стійкості та підвищенню конкурентоспроможності підприємств. Сформовано та обґрунтовано інтегровану модель формування інвестиційного механізму розвитку підприємств в умовах постконфліктного відновлення економіки, яка системно поєднує джерела фінансування, інструменти активізації, сценарне моделювання та оцінювання ефективності на основі інтегрального показника. Особливістю моделі є узгодження зазначених складових із завданнями відбудови та структурної трансформації підприємств, що дає змогу обґрунтовувати розподіл ресурсів, активізувати інноваційний розвиток і підвищувати адаптивність підприємств до зовнішніх шоків. Запропоновано інтегральний показник ефективності інвестицій IAEI (Integrated Agricultural Efficiency Index), який, на відміну від наявних фінансових показників, враховує не лише прибутковість і тривалість окупності інвестицій, а й галузеві ризики, притаманні сільськогосподарському виробництву. У дисертації виокремлено фінансові, інноваційні, інституційні та організаційно-економічні інструменти активізації інвестиційної діяльності підприємств, зокрема венчурне фінансування, краудфандинг, агротехнологічні інновації, державно-приватне партнерство, кооперацію, податкові стимули та інструменти зниження ризиків. Поєднання оптимістичного, базового і песимістичного сценаріїв створює можливості для врахування альтернативних умов реалізації інвестиційних проєктів та коригування рішень відповідно до змін середовища їх функціонування. Сформовано систему стратегічних орієнтирів інвестиційного механізму розвитку підприємств, яка охоплює відновлювальний, стійкісний, інноваційно-цифровий, соціально-екологічний та інституційно-євроінтеграційний напрями. Встановлено, що їх реалізація передбачає відновлення виробничих потужностей та інфраструктури, повернення кадрів, розвиток переробки, підвищення продуктивності праці, цифровізацію управління й логістики та впровадження екологічних, соціальних і управлінських стандартів. Поєднання цих орієнтирів забезпечує взаємозв’язок першочергових відновлювальних заходів із довгостроковими цілями розвитку підприємств. Розроблено стратегію інвестиційного розвитку підприємств в умовах постконфліктного відновлення економіки на основі структуризації інвестиційного процесу за трьома послідовними фазами: стабілізаційно-відновлювальною – до дванадцяти місяців, модернізаційно-структурною – від одного до трьох років – та інтеграційно-конкурентною – від трьох до семи років. Передбачено узгодження кожної фази зі спеціалізованими фінансовими інструментами, зокрема грантами, змішаним фінансуванням і зеленими облігаціями, та відповідними ключовими показниками ефективності. Запропонований підхід забезпечує послідовність інвестиційних рішень і перехід від відновлення виробничого потенціалу до технологічної модернізації, експортної диверсифікації та інтеграції підприємств у європейський економічний простір.
Ескіз
Документ
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ Конспект лекцій
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Л. Л. Гевлич
Конспект лекцій «Міжнародні стандарти фінансової звітності» розкриває такі те ми курсу: «Передумови розробки МСФЗ», «Процес розробки МСФЗ», «Формування основних фінансових звітів», «Міжнародні вимоги до представлення іншої звітної інформації», «Міжнародні вимоги до верифікації фінансової звітності». Їх розгляд дає змогу сформувати результати навчання, зазначені у силабусі та освітньо-професійній програмі «Диджитал-облік і оподаткування». Конспект лекцій побудовано на основі практико-орієнтованого підходу та рекомендовано для студентів ОС «Бакалавр» усіх форм навчання, викладачів, облікових працівників.
Ескіз
Документ
БІОХІМІЯ Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт для здобувачів вищої освіти спеціальностей E1 Біологія та біохімія, E3 Хімія
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Ю. О. Лесишина
Навчальне видання рекомендоване здобувачам спеціальностей Е1 Біологія та біохімія і Е3 Хімія для виконання лабораторних робіт з дисциплін «Біоорганічна хімія з основами біохімії», «Біохімія» за основними темами статичної і динамічної біохімії. Методичні вказівки до кожної лабораторної роботи містять стислі теоретичні дані, порядок виконання лабораторної роботи, рекомендації до оформлення одержаних результатів, контрольні питання для підготовки до виконання і захисту робіт.