Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Матеріали Наукової бібліотеки Матеріали Наукової бібліотекиНаукові та навчально-методичні публікації Програмні продукти В цьому розділі викладаються комп`ютері програмні продукти розроблені викладачами та студентами університету
Нові надходження
Документ
ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА СУБ'ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗАСОБАМИ ПОДАТКОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ: ГОСПОДАРСЬКО–ПРАВОВИЙ АСПЕКТ. ДИСЕРТАЦІЯ
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Лабунський, О. О; Labunskyi, O. O.
У Розділі 1 «Загально-правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва засобами податкового стимулювання» на підставі співвідношення понять «державне регулювання господарської діяльності» та «державна підтримка суб’єктів господарювання» доведено, що державна підтримка малого бізнесу є цілеспрямованим елементом механізму державного регулювання економіки, який реалізується через комплекс правових, фінансових та управлінсько-організаційних форм, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, підвищення його конкурентоспроможності та забезпечення позитивного впливу на соціально-економічний розвиток держави.
Обґрунтовано, що податкова підтримка становить самостійний напрям державної підтримки суб’єктів малого підприємництва, яка відрізняється від фінансової за юридичною природою, джерелами походження, способами реалізації та економіко-правовими наслідками.
Уточнено поняття податкових стимулів з виділенням їх сутнісних характеристик: 1) комплексний характер мети запровадження, що охоплює: забезпечення надходжень до бюджетів різних рівнів, підтримку соціально та економічно пріоритетних видів діяльності, а також гармонізацію приватних і публічних інтересів у сфері податкових правовідносин; 2) реалізуються виключно через систему правових засобів (інструментів), закріплених у нормах ПК України, спрямованих на зменшення податкового зобов’язання та спрощення процедур виконання податкового обов’язку платником; 3) є однією з форм реалізації регулюючої функції податків, адже, направлено на створення державою сприятливих умов для здійснення економічної діяльності платниками податків; 4) непрямий (опосередкований) характер впливу, оскільки не передбачає прямого бюджетного фінансування на користь суб’єктів господарювання.
Здійснено класифікацію засобів податкового стимулювання малого бізнесу залежно від їх місця у податковій системі з поділом на дві основні групи: 1) загальні податкові стимули, як правові інструменти, інтегровані у конструкцію окремих податків та зборів у межах загальної системи оподаткування, які поділяються на: а) податкові пільги, спрямовані на зменшення податкового навантаження (податкові вирахування; знижені ставки податків і зборів; повне або часткове звільнення від сплати податків і зборів); б) процедурні механізми, спрямовані на мінімізацію адміністративних витрат платника та спрощення процедур обліку, звітності й взаємодії з контролюючими органами (розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань або податкового боргу; встановлення спеціального періоду податкового звітування; використання процедур спрощеної реєстрації в якості платника податку на додану вартість; обмеження (мораторій) на окремі види податкових перевірок). Сукупність таких заходів не змінює об’єкта чи ставки оподаткування, але істотно спрощує порядок реалізації податкового обов’язку, що дозволяє віднести їх до окремої підгрупи інструментів податкового стимулювання адміністративно-процедурного характеру; 2) спеціальні податкові стимули, як цілеспрямовані заходи податково-правового регулювання, упроваджені виключно з метою підтримки та розвитку малого підприємництва, правовою формою яких є спрощена система оподаткування, обліку та звітності.
Удосконалено теоретико-правовий підхід щодо розмежування понять «державна підтримка» та «державна допомога» з уточненням, що державна допомога є особливою формою державної підтримки малого бізнесу, реалізація якої у формі податкових засобів вимагає їх оцінки на предмет відповідності таким критеріям як: фінансування за рахунок бюджетних ресурсів, селективність та створення економічної переваги окремим суб’єктам господарювання із потенційним впливом на конкуренцію.
Обґрунтовано, що податкова підтримка малого бізнесу в ЄС не має єдиного уніфікованого стандарту та варіюється залежно від національних економічних умов і стратегічних пріоритетів держав. Фактично сформовано два основних підходи: 1) інтеграція заходів податкового стимулювання виключно у межах загальної системи оподаткування (Австрія, Франція, Іспанія, Португалія, Нідерланди, Бельгія, Німеччина, Угорщина), що реалізується через: а) прийняття консолідованого курсу щодо спрощення та гармонізації адміністрування податку на додану вартість для малого бізнесу; б) застосування презумптивних методів (форфетарних, паушальних та інших спеціальних режимів) при оподаткуванні доходів фізичних осіб – підприємців та самозайнятих осіб (PIT «personal income tax»), що дозволяють сплачувати податки на основі умовної, а не фактичної податкової бази. Додатково в межах цього податку запроваджено податкові відрахування для інвестування у капітал інноваційних стартапів, фінансування R&D, можливість застосування податкових канікул; в) застосування спеціальних заходів у сфері корпоративного оподаткування, серед яких: зниження основної ставки податку за умови реінвестування прибутку в активи, що відповідають вимогам програм «Transition 4.0» та «Transition 5.0»; можливість формування резервів для реінвестування з метою зменшення оподатковуваного прибутку; підтримка інновацій через механізм «податкової премії»; надання податкових кредитів для інвестицій у регіонах з високим економічним ризиком; податкове стимулювання витрат на R&D, екологічні та соціально-економічно пріоритетні напрями діяльності; 2) запровадження паралельно з заходами податкової підтримки на рівні прибуткового та непрямого оподаткування альтернативних спрощених режимів оподаткування для малого бізнесу за фіксованими ставками (Італія, Хорватія, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія, Польща, Чехія).
На основі порівняльного аналізу практики податкової підтримки малого бізнесу в державах ЄС установлено, що найбільш релевантним для України є використання досвіду Республіки Польща, що зумовлено комплексним характером поєднання спеціального податкового режиму (фіксованого податку – для приватних підприємців) із податковими стимулами для юридичних осіб – мікропідприємств (за умови, що їх доходи не перевищують еквівалент 2 млн євро за календарний рік) в межах загальної системи оподаткування. Така конструкція забезпечує гнучкість податкової системи, дає змогу обирати модель оподаткування залежно від масштабів діяльності та сприяє формуванню стійкого середнього бізнесу. Для України збереження єдиного податку як інструменту податкової підтримки малого бізнесу має поєднуватися з розширенням податкових стимулів у межах загальної системи, що є необхідною передумовою підвищення конкурентоспроможності підприємців і поступової інтеграції до європейських економічних стандартів.
У Розділі 2 «Реалізація державної підтримки суб’єктів малого підприємництва засобами податкового стимулювання» на підставі комплексного аналізу норм податкового та господарського законодавства виявлено теоретичні та практичні проблеми правового регулювання інструментів податкової підтримки суб’єктів малого підприємництва в межах загальної системи оподаткування, зокрема: 1) оподаткування прибутку підприємств: а) відсутність адресного стимулювання; б) обмежений вплив механізму прискореної амортизації, який поширюється лише на окремі групи основних засобів і не охоплює інвестиції в інноваційні, цифрові чи екологічні проекти, що зменшує його стимулюючий потенціал для малого бізнесу; в) складність застосування податкових різниць, що створює додаткові адміністративні бар’єри; г) обмежене використання міжнародного досвіду порівняно з країнами OECD щодо запровадження спеціальних знижених ставок корпоративного податку або комплексних податкових пільг для малого бізнесу; 2) податку на додану вартість: а) обмежена сфера застосування касового методу; б) складність процедур формування податкового кредиту; в) надмірна «зарегульованість» обліково-звітних процедур адміністрування; г) відсутність стимулюючого підходу у сфері цифрового адміністрування, що не враховує організаційно-фінансову специфіку суб’єкта малого підприємництва. Обґрунтовано, що подолання цих проблем потребує адаптації національної моделі оподаткування прибутку підприємств та стягнення податку на додану вартість до європейських принципів пропорційності, передбачуваності та податкової нейтральності, що забезпечить узгодження фіскальних інтересів держави з потребами малого бізнесу й сприятиме формуванню сприятливого податкового середовища для його сталого розвитку.
Дано оцінку ефективності функціонування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з урахуванням її переваг і недоліків, механізму оподаткування, що дозволило охарактеризувати її як ключовий інструмент державної підтримки малого бізнесу засобами податкового стимулювання.
Доведено, що концепція реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, визначена Національною стратегією доходів до 2030 року, характеризується виключно фіскальною спрямованістю та суперечать стратегічним цілям післявоєнного відновлення та євроінтеграції оскільки: а) передбачає звуження сфери застосування шляхом обмеження кола платників та видів діяльності, що суперечить принципу доступності до державної підтримки малого бізнесу; б) орієнтована на збільшення податкового навантаження, що нівелює стимулюючу функцію спеціального податкового режиму; в) передбачає ускладнення податкового адміністрування і контролю, що призводить до втрати ключової ознаки «спрощеності» та створює ризики повторної тінізації частини бізнесу, втрати соціально-економічного ефекту.
У Розділі 3 «Перспективи розвитку правового регулювання державної підтримки суб’єктів малого підприємництва засобами податкового стимулювання» обґрунтовано концептуальний підхід щодо правового регулювання державної допомоги засобами податкового стимулювання, який розкриває її подвійний характер – як особливу форму державної підтримки розвитку малого бізнесу та потенційного чинника впливу на конкуренцію. На цій основі запропоновано напрями удосконалення правових засад реалізації податкових інструментів у межах інституту державної допомоги, які передбачають: 1) нормативне розмежування допустимих і недопустимих форм державної допомоги у сфері оподаткування з урахуванням критеріїв, напрацьованих практикою ЄС; 2) виключення з переліку форм державної допомоги відстрочення або розстрочення сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів; 3) запровадження контролю за державною підтримкою учасників індустріальних парків, оскільки податкові пільги, що надаються в межах цього спеціального правового режиму, мають ознаки державної допомоги. Визначено, що їх виключення із сфери дії Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» суперечить принципам конкурентного права та міжнародним зобов’язанням України щодо гармонізації з правом ЄС; 4) забезпечення узгодженості між положеннями ПК України, Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» та підзаконних актів, зокрема Наказу Міністерства фінансів № 474 «Про затвердження Методології оцінювання інструментів податкової політики», шляхом інтеграції фінансово-економічної оцінки податкових видатків (на рівні Міністерства фінансів України) із правовою оцінкою їх допустимості (на рівні Антимонопольного комітету України), що забезпечить формування єдиної методологічної бази моніторингу податкових пільг як самостійної форми державної допомоги; 5) піддано критиці тимчасове призупинення механізмів контролю за державною допомогою в умовах воєнного стану, що створює ризики вибіркового надання податкових пільг суб’єктам господарювання органами місцевого самоврядування без належної правової оцінки їхнього впливу на конкуренцію.
Визначено, що державна допомога у формі податкових пільг, спрямованих на підтримку суб’єктів малого підприємництва є відносно допустимою, тобто такою, що може бути визнана Антимонопольним комітетом України допустимою для конкуренції за умови відповідності наступним вимогам: а) цільова спрямованість – передбачає досягнення однієї з цілей, визначених ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» та забезпечує реалізацію видів діяльності, які не могли б бути здійснені без державного втручання; б) стимулюючий ефект – має сприяти зростанню продуктивності, інвестиційній активності та інноваційного потенціалу суб’єктів малого підприємництва; в) необхідність і пропорційність – втручання держави має бути мінімально достатнім, а позитивний вплив заходу на економічний розвиток малого бізнесу повинен перевищувати потенційні бюджетні втрати; г) тимчасовість і періодичний перегляд – строк дії податкових пільг має бути обмеженим, із проведенням регулярного моніторингу їх ефективності; ґ) прозорість і контроль – передбачає відкритість інформації щодо умов, обсяги та бенефіціарів державної допомоги, а також здійснення її правової оцінки Антимонопольним комітетом України з урахуванням положень acquis ЄС; д) узгодженість процедурного регулювання – процедури надання податкових пільг визначається виключно ПК України, тоді як їх оцінка як потенційної державної допомоги здійснюється у взаємодії з Антимонопольним комітетом України.
Узагальнено позитивний досвід податкової підтримки малого бізнесу в державах ЄС (Італії, Австрії, Франції, Німеччині, Хорватії, Румунії, Болгарії, Польщі, Чехії), що дозволило сформулювати напрями вдосконалення механізмів податкового стимулювання суб’єктів малого підприємництва у межах загальної системи оподаткування в Україні. Доцільним є: 1) запровадження інвестиційного податкового кредиту як права платника тимчасово зменшувати суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств або податку на доходи фізичних осіб на частку інвестиційних витрат, спрямованих на реалізацію інноваційних, R&D, екологічних, енергоефективних чи соціально значущих проектів; 2) формування інвестиційних резервів за рахунок реінвестованого прибутку (доходу) шляхом застосування зниженої ставки податку на прибуток підприємств або податку на доходи фізичних осіб на рівні 9 %; 3) часткове звільнення від оподаткування до 50 % прибутку (доходу), який інвестується в: а) цифрову та інноваційну R&D діяльність; б) екологічну модернізацію виробництва; в) розвиток «зеленої» економіки та енергоефективних технологій; г) професійну підготовку персоналу для впровадження сучасних цифрових технологій; 4) встановлення зниженої ставки податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб на рівні 9 % для новостворених суб’єктів малого підприємництва строком до 24 місяців з моменту державної реєстрації за умови дотримання наступних вимог: а) створення нових робочих місць, у тому числі для осіб з інвалідністю, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб; б) документального підтвердження інвестиційних витрат, спрямованих на розвиток господарської діяльності; в) фактичного здійснення господарської діяльності на території України; г) збереження статусу суб’єкта малого підприємництва протягом усього періоду застосування пільги; д) обмеження за видами економічної діяльності (щодо діяльності, яка містять підвищені ризики тінізації економіки або має споживчо-рекреаційний характер: діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор, букмекерства, випуску та проведення лотерей; виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів; діяльність курортно-рекреаційних комплексів без медичного призначення тощо).
Визначено основні напрями щодо удосконалення функціонування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності відповідно до сучасних економічних умов та європейських стандартів податкової підтримки малого бізнесу, що передбачають розширення інструментів, спрямованих на: 1) стимулювання зайнятості шляхом: а) надання фізичним особам, які здійснюють незалежну професійну діяльність права переходу на єдиний податок; б) скасування загальної заборони на застосування такої системи нерезидентами, які провадять господарську діяльність на території України, що забезпечить дотримання принципу рівності платників та сприятиме залученню іноземних інвестицій і міграційного капіталу; 2) зниження податкового навантаження шляхом: а) запровадження диференційованих ставок єдиного соціального внеску для платників єдиного податку з урахуванням стадії розвитку бізнесу та соціально-економічних особливостей; б) розширення переліку видів рентної плати, від обов’язку сплати яких платники єдиного податку звільняються; в) диференціації ставок єдиного податку із застосуванням понижувальних коефіцієнтів для суб’єктів, що здійснюють соціально орієнтовану діяльність, впроваджують інноваційні моделі бізнесу, практики сімейного підприємництва або заходи «зеленого переходу»; г) удосконалення механізму визначення оподатковуваного доходу платників третьої групи шляхом надання права враховувати документально підтверджені витрати, безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю; 3) спрощення податкового адміністрування шляхом: а) розширення кола категорій платників, звільнених від застосування РРО/ПРРО, із забезпеченням належного контролю ризикових операцій на основі аналізу даних; б) цифрової модернізації адміністрування через розширення функціоналу електронного кабінету платника.
У результаті дисертаційного дослідження розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання та розвитку малого і середнього підприємництва в Україні».
Документ
Аудит та бухгалтерська експертиза: методичні рекомендації до виконання завдань та самостійної роботи здобувачів вищої освіти ОС «Бакалавр» спеціальності 071 Облік і оподаткування
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) Гевлич, Л. Л.
Методичні рекомендації до виконання завдань та самостійної роботи з дисципліни «Аудит та бухгалтерська експертиза» розроблені для здобувачів вищої освіти ОС «Бакалавр» спеціальності 071 Облік і оподаткування та дозволяють закріпити теоретичні знання, сформувати практичні навички й компетентності шляхом підготовки відповідей на проблемні питання, вирішення тестових та ситуаційних завдань (кейсів) за такими темами курсу: «Загальні положення про аудит», «Регламентація аудиторської діяльності», «Етика аудитора», «Планування процесу аудиту», «Аудиторський ризик і оцінка СВК», «Методика аудиту», «Робочі документи аудитора», «Виявлення викривлень в ході аудиту», «Диджитал-аудит», «Теоретичні основи СБЕ», «Організація СБЕ», «Методичне забезпечення СБЕ», «Узагальнення та оцінка результатів СБЕ». Методичні рекомендації призначені для здобувачів освіти, викладачів, працівників облікових спеціальностей.
Документ
Інформаційні технології: методичні рекомендації до самостійної роботи для здобувачів вищої освіти ОС «Бакалавр» спеціальності В13 Бібліотечна, інформаційна та архівна справа ОП «Документознавство та інформаційна діяльність»
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) Прігунов, О.
У методичних рекомендаціях представлено зміст, мету та основні завдання дисципліни «Інформаційні технології», окреслено специфіку застосування сучасних цифрових інструментів у професійній діяльності документознавця, подано структуру і порядок організації лабораторних занять, визначено тематику практичних робіт та сформульовано завдання для самостійного опрацювання й самоперевірки.
Для здобувачів вищої освіти денної форми навчання ОС «Бакалавр» спеціальності В13 Бібліотечна, інформаційна та архівна справа освітньої програми «Документознавство та інформаційна діяльність».
Документ
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ СПІЛЬНИХ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ДИСЕРТАЦІЯ
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Пєтухова, Н. О.; Pietukhova, N.O.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню правового режиму спільних прав інтелектуальної власності у сфері осподарювання. У розділі 1 «Загальнотеоретичні засади правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання» досліджено загальні засади та зміст правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. На основі аналізу норм Цивільного кодексу України і спеціальних законів, аргументовано, що наразі відсутній єдиний підхід до розуміння виключності майнових прав інтелектуальної власності; наявні неузгодженість та непослідовність у використанні відповідного терміну у законодавчих актах, що вказують на неповноту дослідження природи майнових прав інтелектуальної власності, відсутність розуміння суті поняття виключності та непослідовність у введенні відповідного терміну до нормативно-правових актів, що поглибило проблему розуміння їх суті. Аргументовано, що використання терміну «виключні» до майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності не містить достатнього змістовного наповнення, яке однозначно й чітко визначає характеристики відповідних прав; виключність має розумітися як характеризуюча ознака майнових прав інтелектуальної власності і означає конкретну суб’єктну приналежність, а не окремий вид майнових прав. За результатами дослідження запропоновано застосовувати поняття «виключної приналежності» до суб’єктаносія цих прав.
Доведено, що розуміння змісту майна згідно визначення ст. 190 ЦК України є помилковим, не узгоджується з європейськими стандартами, оскільки звужує таке поняття лише до речових об’єктів та речових прав. Тому запропоновано зміни в ст. 190 ЦК України, які цей недолік усувають, а саме - запропоновано додати майнові права інтелектуальної власності до переліку майна й виключи посилання на речовий характер майна.
Обґрунтовано, що майнові права у сфері господарювання слід розуміти як суб’єктивні права суб’єкта господарювання, які виражаються у правомочностях використання об’єкта інтелектуальної власності та розпорядження правом на цей об’єкт з метою отримання прибутку та/або інших економічних, соціальних результатів. Запропоновано термін «виключне право» вживати стосовно всіх правомочностей майнових прав правовласника, а термін «право на використання» – для інших осіб, які на законних підставах його використовують.
У результаті вивчення особливостей правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності обґрунтовано, що під правовим режимом спільних майнових прав інтелектуальної власності слід розуміти сукупність юридичних засобів, які визначають порядок і особливості правового регулювання відносин щодо набуття, здійснення, припинення і захисту спільних майнових прав інтелектуальної власності. Відповідні юридичні засоби втілюються в дозволах, заборонах, обмеженнях і зобов’язаннях суб’єктів цих прав. Встановлено, що правовий режим спільних майнових прав інтелектуальної власності є відмінним від правового режиму спільних прав на речове майно.
Доведено, що спільність майнових прав інтелектуальної власності означає наділення рівними за обсягом та змістом повноваженнями щодо певного об’єкта інтелектуальної власності декількох суб’єктів. Додаткового обґрунтуванння надано позиції про неподільність майнових прав інтелектуальної власності, зокрема й на ідеальні частки. Обґрунтована доцільність та ефективність договірного врегулювання відносин співвласників майнових прав інтелектуальної власності на основі договору про спільне здійснення прав. У зв’язку з цим запропоновано законодавчі зміни, зокрема статтю 428 ЦК України доцільно доповнити таким змістом: «Права інтелектуальної власності, які належать кільком особам спільно, є спільними правами інтелектуальної власності. Спільні права інтелектуальної власності здійснюються особами відповідно до закону або договору про спільне здійснення прав за їхньою згодою. У разі відсутності договору спільні майнові права інтелектуальної власності здійснюються особами спільно за взаємною згодою. Обсяг прав суб’єктів спільних майнових прав інтелектуальної власності є рівним, якщо інше не передбачено договором між ними».
Запропоновано у положеннях ЦК України закріпити поняття спільних майнових прав інтелектуальної власності, особливостей їх набуття, здійснення, захисту, а в спеціальних законах – особливостей щодо спільних майнових прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності. Досліджено та конкретизовано періодизацію етапів розвитку законодавчої основи правового режиму спільних майнових прав у сфері господарювання, та виокремлено три етапи у її розвиткові з обґрунтуванням їх особливостей.
У розділі 2 «Зміст правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання» досліджено зміст та особливості здійснення спільних майнових прав інтелектуальної власності, суб’єктний склад осіб, які набувають спільних майнових прав, особливості певних способів їх захисту.
Встановлено, що приналежність суб’єкта права до категорії осіб, яка провадить господарську діяльність, є тією особливістю, яка впливає на визначення підстав набуття майнових прав: перелік підстав є вужчим у порівнянні з підставами набуття майнових прав фізичними особами.
Аргументовано, що суб’єкт господарювання, який є юридичною особою, не може набути майнових прав інтелектуальної власності на тих первісних підставах, що притаманні для особи автора-творця – у зв’язку зі створенням об’єкта інтелектуальної власності. Набуття прав такими суб’єктами господарювання переважно здійснюється на вторинних підставах – на підставі правочинів з передання прав. З урахуванням особи – суб’єкта прав встановлено, що до первинних підстав набуття майнових прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання, які не є юридичними особами, відносяться: набуття спільних майнових прав учасниками простого товариства під час колективного створення об’єкта інтелектуальної власності в межах діяльності простого товариства; спільне подання заявки на отримання патенту/свідоцтва на винахід, корисну модель, промисловий зразок; спадкування майнових прав інтелектуальної власності. Особливим випадком набуття майнових прав інтелектуальної власності суб’єктом господарювання на первинній підставі є створення (авторство) об’єкта інтелектуальної власності фізичною особоюпідприємцем, що використовується в господарській діяльності. Запропоновано внести відповідні зміни в законодавство та доповнити статтю 428 ЦК України вказівкою на підстави виникнення спільних майнових прав інтелектуальної власності.
Обґрунтовано помилковість підходу, відповідно до якого роботодавець та працівник, а також замовник та виконавець набувають спільних майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір, та твір, створений на замовлення, відповідно. З огляду на це запропоновано зміни в законодавство щодо закріплення майнових прав інтелектуальної власності на службові об’єкти інтелектуальної власності та об’єкти інтелектуальної власності, створені на замовлення, з обґрунтуванням, що доцільно передбачати віднесення майнових прав інтелектуальної власності виключно роботодавцю або замовнику, відповідно, якщо у договорі із працівником/автором (винахідником) не передбачено іншого.
Досліджено способи здійснення майнових прав інтелектуальної власності, та уточнено поняття способів здійснення майнових прав - це активна форма реалізації цих прав, що виражається в діях, які відповідають ознакам правомірності (не суперечать нормам закону і не вчиняються з метою заподіяння шкоди іншим особам), мають вольовий характер, спрямовані на встановлення, зміну, припинення юридичних зв’язків між їх суб’єктами та іншими особами, мають мету, що визначається суб’єктом права. З’ясовано, що способами розпорядження суб’єктом господарювання майновими правами інтелектуальної власності є надання іншим особам можливості тимчасового використання охоронюваного об’єкта, повне передання прав, застава прав, внесення майнових прав до статутного капіталу господарського товариства.
З’ясовано, що формою розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір. Встановлено, що поняття здійснення майнових прав інтелектуальної власності та введення майнових прав інтелектуальної власності в господарський оборот співвідносяться як ціле та частина відповідно. Аргументовано доцільність удосконалення порядку відчуження спільних прав одним із співвласників. Запропоновано договірну конструкцію здійснення спільних майнових прав інтелектуальної власності шляхом укладення між співвласниками прав договору про спільне здійснення майнових прав інтелектуальної власності, у якому погоджуються умови здійснення таких прав, в тому числі – своїх повноважень щодо них.
Аргументовано, що майнові права на торговельну марку слід відносити до категорії, на яку не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Запропоновано законодавчу модель, за якої інтереси іншого
подружжя, кому не належать майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, захищаються шляхом грошової виплати у виді частки від вартості цих прав та/або доходів, отриманих внаслідок підприємницької діяльності за період ведення бізнесу, коли подружжя перебувало у шлюбі; після розірвання шлюбу доходи, отримані підприємцем від використання торговельної марки, мають вважатись особистим майном правовласника, і виділення з них частки для виплати колишньому подружжю не проводиться.
Обґрунтовано доцільність доповнення Сімейного кодексу України окремим розділом «Правовий режим майнових прав інтелектуальної власності», який має містити норми, щодо спільних майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, та визначати правила реалізації таких прав у випадках, коли режим спільної сумісної власності не може бути встановлений, вирішувати питання набуття, реалізації, поділу цих прав.
Встановлено, що передання майнових прав до статутного капіталу товариства не трансформує їх у спільні права учасників товариства; такі права після їх передання до статутного капіталу товариства належать лише товариству як юридичній особі.
Запропоновано передбачити в законодавстві можливість повернення майнових прав інтелектуальної власності особі, яка раніше передала їх до статутного капіталу товариства, а саме – вийти з товариства та отримати майнові права інтелектуальної власності, якщо строк їх дії не спрлив.
Запропоновано законодавчо передбачити обов’язковість зазначення умови про повернення або неповернення майнових прав інтелектуальної власності їх вкладникові при виході з товариства в договорі – якщо він укладається, та передбачити законодавчо можливість повернення майнових прав у судовому порядку – якщо корпоративний договір відсутній.
Аргументовано, що майнові права інтелектуальної власності, внесені до простого товариства, безумовно мають повертатися їх учаснику при виході з товариства, якщо останній є автором об’єкта інтелектуальної власності, майнові права на який були вкладом. А якщо вкладник є вторинним їх власником – за наслідками судового розгляду. Обґрунтовано доцільність змін у законодавстві щодо повернення майнових прав учасникові повного товариства, а саме – за згодою товариства; передачити право на звернення до суду з позовом про повернення майнових прав інтелектуальної власності. Доведено, що суб’єкти спільних майнових прав інтелектуальної власності мають такі ж гарантії захисту, що й власники речових об’єктів; їх право на звернення до суду за захистом таких прав є безумовним і дозволів від інших суб’єктів спільних прав для такого звернення не потрібно. Таке правило доцільно закріпити в ст. 432 ЦК України, доповнивши її таким змістом: «Якщо право інтелектуальної власності належить кільком особам спільно, то будь-яка з цих осіб може звернутися до суду за захистом свого права незалежно від інших осіб, яким таке право належить».
Аргументовано, що за позовом декількох співвласників майнових прав може бути заявлена одна цілісна сума збитків чи компенсації. Запропоновано формулу визначення збитків співвласників спільних прав та формулу визначення загальної компенсації. Обґрунтовано, що єдина сума компенсації (заявлена у позові, поданому декількома співвласниками майнових прав) не передбачає поділу на частки та їх подальшого присудження тому чи іншому суб’єкту права; разом з тим, суб’єкти спільних прав можуть провести такий поділ самостійно після ухвалення рішення на підставі внутрішньої домовленості. Якщо вимоги про стягнення компенсації були сформульовані по кожному суб’єкту окремо, але в рамках одного позову, то в разі доведеності вимог сума компенсації кожному визначається судом. При цьому, заявлення відокремлених сум компенсації вимагає від позивачів надання змістовнішої доказової бази, в порівнянні з вимогою стягнути спільну компенсацію.
Документ
СУЧАСНЕ ЕЛЕКТРОННЕ ЛИСТУВАННЯ: ЖАНРИ, КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ. ДИСЕРТАЦІЯ
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Троян, А. В.
Сучасна лінгвістика розвивається в межах антропоцентричної парадигми, у якій мова постає як відображення ментально-психологічної, соціокультурної й комунікативної діяльності людини. У цьому контексті особливої ваги набуває дискурсологічний підхід, що дозволяє аналізувати мовлення у взаємозв’язку з інтенціями мовця, комунікативною ситуацією, технологічними умовами спілкування та соціальними контекстами. На початку ХХІ століття цифрові трансформації суттєво змінили комунікативні практики, сформувавши новий тип взаємодії – електронний, у якому поєднано риси письмового й усного мовлення, а також техніко-організаційні елементи (гіпертекст, емодзі, інтерактивні інструменти тощо). У цій системі важливе місце посідає електронне листування – один із найпоширеніших жанрів інтернет-дискурсу, що забезпечує міжособистісну, ділову, академічну та корпоративну комунікацію.
Актуальність дослідження зумовлена потребою системного й міждисциплінарного аналізу електронного листування як самостійного різновиду інтернет-дискурсу, що функціонує в умовах динамічної цифрової комунікації та формується на перетині лінгвістичних, когнітивних, психологічних і технологічних чинників. Електронне листування дедалі частіше виступає ключовим інструментом міжособистісної й інституційної взаємодії, поєднуючи ознаки традиційної писемної комунікації з рисами цифрового середовища (асинхронність, гіпертекстовість, мультимодальність, шаблонізація мовлення), що зумовлює потребу його опису як окремого комунікативного феномена. Попри наявність наукових праць з комунікативної лінгвістики, прагматики, дискурсології та цифрової комунікації, питання типології комунікативних стратегій і тактик електронного листування, а також уніфікованих моделей їх аналізу залишаються недостатньо розробленими. У сучасному електронному спілкуванні адресант не лише передає інформацію, а й конструює взаємодію через мовленнєві дії, вибір тональності, маркерів ввічливості, засобів впливу та самопрезентації, що особливо важливо за умов потенційної комунікативної напруги, конфліктності або маніпулятивних практик (зокрема у спам- і фішингових повідомленнях). Це актуалізує необхідність опису електронного листування як простору реалізації прагматично орієнтованої мовленнєвої поведінки. Окремої уваги потребує те, що сучасне листування дедалі частіше опосередковується технологіями: автозаповненням, шаблонними відповідями, автоматичними перекладачами, мовними коректорами та генеративними системами штучного інтелекту. За таких умов комунікативний процес включає «людський» і алгоритмічний рівні мовленнєвої дії, що ускладнює визначення авторства, інтенцій, відповідальності та прагматичного ефекту повідомлення. Саме тому дослідження стратегічно-тактичної організації електронного листування з урахуванням цієї подвійної природи є своєчасним і необхідним як для розвитку теоретичних засад дискурсології, так і для прикладних сфер (цифрова етика, медіаграмотність, комунікативна безпека, лінгвістична експертиза).
Мета дослідження – виявити та з’ясувати особливості реалізації комунікативних стратегій і тактик у сучасному електронному листуванні як різновиді інтернет-дискурсу з урахуванням мовних, когнітивних, етичних і технологічних параметрів. Для досягнення мети передбачено розв’язання таких завдань: 1) з’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження електронного листування; 2) визначити його місце в системі інтернет-дискурсу та встановити жанрово-стильові особливості; 3) систематизувати типи комунікативних стратегій, що функціонують в електронному спілкуванні; (4) класифікувати тактики реалізації стратегій за відповідними вимірами (мовним, когнітивним, структурним, технічним, емоційним); 5) проаналізувати специфічні випадки реалізації стратегій у цифровій комунікації (спам, ланцюгові листи, фішинг, CRM-повідомлення); 6) виявити етичний і психологічний вимір цифрової взаємодії; 7) розробити алгоритм побудови комунікативної стратегії в електронному листуванні.
Об’єкт дослідження – електронне листування як форма письмової цифрової комунікації. Предмет дослідження – комунікативні стратегії і тактики, реалізовані в електронному листуванні різних жанрових і функційних типів. Матеріал дослідження становить корпус із понад 700 електронних повідомлень (службових, академічних, клієнтських, приватних), зібраних із відкритих джерел та комунікаційних систем (Outlook, Gmail, Telegram, Viber, CRM, Facebook Messenger).
Методологічною основою роботи є дискурсологічний та комунікативно-прагматичний підходи. У дослідженні застосовано метод дискурс-аналізу, комунікативно-прагматичний метод, когнітивно-семіотичний підхід, контент-аналіз і корпусний метод, а також зіставний та описово-інтерпретаційний методи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що електронне листування вперше в українській лінгвістиці комплексно розглянуто як системне явище сучасного інтернет-дискурсу, яке має власні жанрово-прагматичні параметри, специфічну організацію взаємодії та залежить від умов цифрового середовища. Доведено, що в межах електронного листування реалізуються багаторівневі комунікативні стратегії й тактики, спрямовані не лише на інформування, а й на регуляцію стосунків між комунікантами, конструювання соціальних ролей, підтримання / зміну тональності, а також досягнення переконувального або впливового ефекту в межах конкретної комунікативної ситуації. У дослідженні запропоновано класифікацію тактик електронного листування, яка охоплює мовний, когнітивний, емоційно-психологічний, структурно-дискурсивний і технологічний рівні їх реалізації. Такий підхід дозволяє описати електронне повідомлення не як суто текстовий продукт, а як динамічний комунікативний акт, у якому поєднуються інтенція адресанта, способи концептуалізації інформації, механізми мовленнєвого впливу, вибір композиційних моделей (структура листа, етикетні формули, тематичні блоки) та використання цифрових ресурсів (шаблони, прикріплення, форматування, гіперпосилання, емодзі, часові маркери). Це забезпечує можливість точніше виявляти закономірності стратегічного планування й тактичної реалізації комунікації у різних типах електронного листування. Особливу новизну становить уведення поняття техно-комунікативних стратегій як таких, що поєднують мовні та алгоритмічні механізми впливу і актуалізуються в умовах автоматизованої цифрової взаємодії. Уперше розроблено модель взаємодії стратегічного й тактичного рівнів у електронному листуванні з урахуванням «людського» та технологічного факторів, що дозволяє аналізувати комунікацію як результат співдії адресанта, дискурсивних норм і цифрових інструментів. Запропонований підхід також передбачає визначення етичного потенціалу комунікативних стратегій і тактик, що відкриває перспективи для прикладних напрямів – від комунікативної безпеки й медіаграмотності до лінгвістичної експертизи та дослідження відповідальності мовленнєвої дії в цифровому середовищі.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні поняттєво-категорійного апарату комунікативної лінгвістики, розвитку теорії стратегій і тактик у межах цифрового дискурсу, а також у розширенні уявлень про жанрову систему інтернет-комунікації. Практичне значення роботи визначається можливістю застосування результатів у викладанні курсів комунікативної лінгвістики, стилістики, культури мовлення та медіалінгвістики, у підготовці фахівців з цифрових комунікацій, розробленні корпоративних стандартів електронного листування та тренінгів із цифрового етикету, а також у створенні баз даних електронних повідомлень із їхнім стратегічно-тактичним маркуванням.
У Розділі 1 обґрунтовано теоретико-методологічні засади аналізу електронного листування як різновиду інтернет-дискурсу, уточнено його місце в системі сучасної комунікації та визначено жанрово-стильові параметри. Показано, що електронне листування поєднує традиційні епістолярні ознаки (адресність, композиційні формули, етикет) із цифровими характеристиками (асинхронність, мультимодальність, гіпертекстовість, інтерфейсні маркери). У результаті сформовано методологічну базу дослідження стратегічного й тактичного рівнів електронної взаємодії через інтеграцію дискурс-аналізу, жанрового та контент-аналізу, комунікативно-прагматичного підходу.
У Розділі 2 систематизовано комунікативні стратегії й тактики електронного листування, окреслено їхню типологію та механізми реалізації в різних жанрових форматах. Розроблено модель співвідношення стратегії й тактики як послідовної системи мовленнєвих рішень, де тактики постають інструментами досягнення комунікативної мети з урахуванням адресата, контексту, регістру та технологічних умов. Ключовим результатом розділу є запропонований алгоритм побудови комунікативної стратегії в електронному листуванні, що поєднує інтенційне планування, прогнозування сприйняття, прагматичну реалізацію, емоційно-етичну регуляцію та технологічну оптимізацію повідомлення.
У Розділі 3 проаналізовано трансформації комунікативних тактик у цифрову добу та їхню адаптацію до мультимодального й алгоритмізованого середовища електронної взаємодії. Окремо висвітлено роль невербальних/графічних ресурсів, маніпулятивних практик (зокрема спам- і фішингових моделей), а також появу штучного інтелекту як нового учасника комунікації, що змінює параметри авторства, тональності та відповідальності повідомлення. Доведено, що ефективність сучасного електронного листування визначається не лише технічною швидкістю, а й етичним та психологічним виміром: умінням підтримувати довіру, керувати емоційним тлом і зберігати гуманізований характер дискурсу. Апробація результатів здійснена у 6 одноосібних публікаціях: 4 статті у фахових виданнях України (категорія Б) та 2 матеріали доповідей на наукових заходах. Структура і обсяг роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури