ДИСЕРТАЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ ЯК БАЗИСУ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ УКРАЇНИ Спеціальність 051 «Економіка» 05 Соціальні та поведінкові науки Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Ескіз недоступний
Дата
2026
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса
Анотація
Скомаровський В. В. Забезпечення продовольчої безпеки як базису економічної стійкості України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки» за спеціальністю 051 «Економіка» – Донецький національний університет імені Василя Стуса, Вінниця, 2026.
У дисертації розроблено теоретико-методичні положення, практичні рекомендації із забезпечення продовольчої безпеки України.
У першому розділі «Теоретико-методичні аспекти забезпечення продо-вольчої безпеки держави» встановлено, що продовольча безпека України – ін-тегрована складова національної безпеки, що поєднує економічні, соціальні, екологічні та політичні виміри й має стратегічну мету: гарантовану фізичну та економічну доступність якісної їжі для всіх громадян через збалансоване вну-трішнє виробництво, інвестиційно-інноваційний розвиток аграрного сектору, модернізацію інфраструктури й державно-приватне партнерство за виваженої політики імпортозаміщення та захисту внутрішнього ринку.
В умовах війни й гібридних загроз критичними є безперервність логістики й виробництва, стійкість критичної інфраструктури, кіберзахист та інституційна спроможність швидко управляти ризиками; відтак пріоритетом виступає цілісна державна система, що одночасно зміцнює обороноздатність, підвищує ресурсоефективність сільського господарства, підтримує інновації та людський капітал. Базовий пріоритет політики – продовольче самозабезпечення, яке реалізується через відновлення виробничого потенціалу, імпортозаміщення, адресну підтримку підприємств аграрного сектору і розвиток інтеграційних форм у сільському господарстві. Ефективність забезпечує територіально цілісний підхід: узгоджене використання природних, трудових, матеріально-технічних, інвестиційних та інформаційних ресурсів із раціональним розміщенням виробництва на сільських територіях. Водночас акцент зміщується до стійкості й адаптивності: потрібні механізми швидкого реагування на кризи, зниження імпортозалежності, підвищення якості продукції та стабілізація виробництва попри економічні, кліматичні, соціальні й воєнні шоки.
Результативність продовольчої політики визначають рівень самозабезпечення, рівномірність просторового розміщення виробництва, розвиненість інфраструктури та дієві механізми ризик-менеджменту; для діагностики пропонується застосування показників просторової концентрації (коефіцієнт Джині) і коефіцієнта продовольчої стійкості. З огляду на комплекс загроз (бі-дність, незбалансоване харчування, цінова волатильність, геополітичні й при-родні шоки, монополізація ринку, деградація ресурсів) необхідне адаптивне державне регулювання, гармонізоване зі стандартами ЄС, на принципах єди-ної методології, цілісності процедур, законності та інформаційної інтегрова-ності, із безперервним моніторингом, прогнозуванням і швидким реагуван-ням – як підґрунтя стійкого розвитку аграрної сфери та зростання добробуту.
У другому розділі «Стан і тенденції розвитку економічно стійкої системи продовольчої безпеки» доведено, що у 2020-2025 рр. глобальна продовольча безпека перебуває під стійким багатофакторним тиском (демографія, цінова волатильність, дефіцит ресурсів, втрати/відходи, збої ланцюгів, кліматичні екстремуми), посиленим геополітичними шоками, насамперед війною в Україні. Актуальною лишається чотиривимірна рамка ФАО (наявність, доступ, стабільність, споживання/якість) у зв’язку з індикаторами ЦСР-2 та GFSI. Порівняння показує різні траєкторії стійкості: ЄС утримує її завдяки інтегрованим політикам (CAP, Farm-to-Fork, EFSCM), у США у 2022-2023 рр. зросла домашня продовольча небезпека, Китай зберігає низький PoU за наявності уразливих груп. Світова динаміка 2020-2023 рр. означила відкат за ЦСР-2; для України – погіршення частини показників при збереженні базової спроможності завдяки швидкій координації, диверсифікації логістики та підтримці виробників. Ключовий висновок: потрібен перехід від «реактивного» до ризик-орі-єнтованого, міжсекторального управління – уніфікація моніторингу з
підходами ФАО та міжнародними індексами; зміцнення ланцюгів постачання (інфраструктура, стратегічні резерви, диверсифікація маршрутів); таргетовані соціальні інструменти доступу до їжі; скорочення втрат і збалансоване ресурсокористування; цифровізація аграрного сектору та інвестиції в інновації й локальне виробництво в екологічних межах. Це необхідна умова повернення на траєкторію ЦСР-2 і підвищення продовольчої стійкості України.
Профіль України за GFSI-2022 (57,9 бала; 71-ше місце) демонструє асиметрію: відносно вищі виміри економічної доступності (66,6) та якості/безпеки (71,3) поєднуються зі слабкими місцями у наявності (48,1) та стійкості й адаптації (43,5), що підвищує чутливість системи до шоків і стримує відновлення економіки. Після 2022 р. структурні зсуви – скорочення посівів (~20 %), спад виробництва зернових/зернобобових, звуження кормової бази, різке зниження поголів’я ВРХ і свиней (за відносної стабільності птахівництва) та багаторазове падіння вилову риби – послабили внутрішнє забезпечення білковими продуктами й підсилили роль імпорту. Водночас сектор показав адаптаційний потенціал: після піку 2021 р. і спаду 2022 р. у 2023 р. зафіксовано часткове відновлення валової продукції при домінуванні рослинництва (70-73 %) і високій частці прибуткових виробників.
Фізична доступність продовольства в Україні структурно вразлива: попри 13-разове зростання сукупних доходів домогосподарств у 2005-2022 рр. зі стабільною часткою оплати праці (42-47%), купівельну спроможність «з’їдають» інфляційні хвилі (піки 2015 та 2022 рр.), що підтримують надвисоку частку споживчих витрат (>89 %) і значний тягар витрат на харчі (44-53 %, особливо в селах). Додатковий тиск формує волатильність ІСЦ на харчі та ціни у рослинництві/тваринництві: навіть уповільнення 2023 р. не нейтралізувало ризики недотримання медико-фізіологічних норм (скорочення споживання молочних продуктів, риби, картоплі та овочів, низьке споживання фруктів/ягід). Необхідний узгоджений пакет рішень: випереджальне зростання реальних доходів; індексація виплат за фактичною інфляцією та вартістю продовольчого кошика; наближення прожиткового мінімуму до реальних витрат; антиінфляційні заходи у харчовому сегменті; підтримка внутрішнього агровиробництва та укріплення стійких ланцюгів постачання. Сукупно це підвищить фізичну та економічну доступність їжі й наблизить виконання цілей сталого розвитку у сфері продовольчої безпеки.
У третьому розділі «Концептуальні моделі забезпечення продовольчої безпеки та економічної стійкості» доведено, що ефективність державного регулювання продовольчої безпеки в умовах зовнішніх ризиків залежить від узгодженості багаторівневого управління. SWOT-оцінка показує: вирішальними є не стільки «фізичні» ресурси, скільки логістична стійкість, рівень переробки, енергетична безпека, демографічні тренди та екологічні обмеження. Критичні ризики (розірвані ланцюги постачання, інфраструктурні ушкодження, мінування, дорожчі енергоносії, кадровий дефіцит, «провали ринку» якості) мають нейтралізуватися політикою, сфокусованою на ліквідації «вузьких місць» і впровадженні індикаторної системи моніторингу за чотирма вимірами (наявність, доступ, використання, стійкість). Пріоритети: баланс підтримки на користь малих і середніх виробників із жорсткою екологічною умовністю; структурні проєкти – розмінування, відновлення логістики, модернізація зберігання та переробки, розвиток зрошення й відновлювальні джерела енергії; поєднання механізації/цифровізації з розвитком людського капіталу; запровадження ризик-менеджменту.
Удосконалено поняття «продовольча стійкість держави» – це такий рівень забезпечення продовольством, за якого завдяки вітчизняному виробництву та імпорту з країн із узгодженою аграрною політикою гарантується фізична й економічна доступність харчових продуктів в обсязі, не меншому за внутрішній попит. Введення індикатора «продовольча напруженість» (частка імпорту у внутрішньому споживанні з поділом за джерелами) дає можливість вимірювати мінімально допустиму імпортозалежність і керувати ризиками, балансуючи між лібералізмом і протекціонізмом. Еволюція торгівлі 2000-2025 рр. – перехід від сировини до глибшої переробки – показала, що стійкість екс-портного профілю визначається інституційними режимами (СОТ, ПВЗВТ з ЄС) і логістикою: покращення умов торгівлі зміцнює платіжний баланс і боргову спроможність, погіршення – підвищує «продовольчу напруженість» та витрати на критичний імпорт. Звідси потреба інтеграції боргової, торговельної й індустріальної політик: прискорення переробки й експорту з високою доданою вартістю; таргетування імпортних позицій; розвиток «зелених» логістичних коридорів; активна торговельна дипломатія; децентралізація частини боргових інструментів під регіональні експортні проєкти. Керована рамка «торгівля – борг – продовольча безпека», вирівняна з ЦСР 2, 8, 9, 12, 13 і 17, підвищує операційну, економічну та соціальну стійкість у період тривалих зовнішніх шоків.
На основі емпіричних результатів за 2016-2023 рр. для України та міжкраїнної вибірки 2022 р. доведено, що продовольча стійкість формується через взаємодію трьох взаємопов’язаних контурів: зовнішньоторговельного, боргового та інституційно-доходного. Встановлено, що поліпшення умов торгівлі на 1% асоціюється з приростом гарантованого боргу на 69,51 млн дол. США, що інтерпретується як розширення кредитоспроможності для фінансування заходів продовольчої безпеки за одночасної потреби у борговій обачності. Двофакторна регресія для 32 країн показала, що зростання GDP per capita та політичної стабільності є комплементарними драйверами підвищення GFSI. 1000 дол. до доходу на особу додає ≈0,144 бали GFSI, а +1 перцентиль політичної стабільності додає 0,056 бали до GFSI.
Структурний аналіз позиціонує Україну як «аутлаєр»: за низького GDPpc і дуже низької стабільності GFSI помітно відстає від тренду, тоді як приклад Китаю демонструє коригуючу роль цілеспрямованої державної політики. Сукупно це означає, що для підвищення GFSI Україні критично поєднати: (i1) покращення умов торгівлі через зсув до експорту з більшою доданою вартістю та диверсифікацію ринків/логістики; (i2) узгоджену боргову політику, яка використовує «позитивні» ToT без накопичення вразливостей; (i3) прискорення зростання доходів і відновлення інституційної/політичної стабільності. Саме така інтегрована рамка «ToT – борг – доходи/інституції» є найбільш
ефективним важелем для стійкого підвищення продовольчої безпеки та прогресу за ЦСР-2 і ЦСР-17.
ABSTRACT Skomarovskyy V. V. Ensuring Food Security as the Foundation of Ukraine's Economic Sustainability. – Qualification scientific work with manuscript copyright. The dissertation for gaining a scientific degree of Doctor of Philosophy in Economics in the speciality 051 – Economics (05 Social and Behavioural Sciences) – Vasyl’ Stus Donetsk National University, Vinnytsia, 2026. The dissertation develops theoretical and methodological provisions and practical recommendations for ensuring Ukraine’s food security. In chapter one, «Theoretical and Methodological Aspects of Ensuring the State’s Food Security», it is established that Ukraine’s food security is an integrated component of national security that combines economic, social, environmental, and political dimensions and has a strategic goal: guaranteed physical and economic access to quality food for all citizens through balanced domestic production, an investment- and innovation-driven development of the agrarian sector, infrastructure modernisation and public-private partnerships, alongside a prudent policy of import substitution and protection of the domestic market. Under conditions of war and hybrid threats, uninterrupted logistics and pro-duction, the resilience of critical infrastructure, cybersecurity, and institutional ca-pacity for rapid risk management are decisive; therefore, the priority is a holistic state system that simultaneously strengthens defense capability, increases resource efficiency in agriculture, and supports innovation and human capital. The basic policy priority is food self-sufficiency, implemented through the restoration of production capacity, import substitution, targeted support for agrarian enterprises, and the development of integration forms in agriculture. Effectiveness is ensured by a territorially integrated approach: coordinated use of natural, labour, material and technical, investment, and information resources with the rational spatial allocation of production in rural areas. At the same time, the emphasis shifts toward resilience and adaptability: mechanisms are needed for rapid crisis response, reducing import dependence, improving product quality, and stabilising production despite economic, climatic, social, and wartime shocks. The effectiveness of food policy is determined by the level of self-sufficiency, the evenness of spatial distribution of production, the development of infrastructure, and effective risk-management mechanisms; for diagnostics, the use of indicators of spatial concentration (Gini coefficient) and the coefficient of food resilience is proposed. Given the complex set of threats (poverty, unbalanced diets, price volatility, geopolitical and natural shocks, market monopolisation, resource degradation), adaptive state regulation harmonised with EU standards is required – based on the principles of unified methodology, procedural integrity, legality, and information integration – with continuous monitoring, forecasting, and rapid response as the foundation for sustainable development of the agrarian sector and rising welfare. In chapter two, «The State and Trends in the Development of an Economically Resilient Food Security System», it is demonstrated that in 2020-2025 global food security has been under persistent multifactor pressure (demography, price volatility, resource scarcity, food loss/waste, supply chain disruptions, climatic extremes) amplified by geopolitical shocks, primarily the war in Ukraine. The FAO four-di-mensional framework (availability, access, stability, utilization/quality) remains rel-evant in connection with SDG-2 indicators and the GFSI. Cross-country comparison shows different resilience trajectories: the EU maintains resilience thanks to integrated policies (CAP, Farm-to-Fork, EFSCM); the United States recorded increased household food insecurity in 2022-2023; China keeps low PoU while vulnerable groups persist. The 2020-2023 global dynamic signalled backsliding on SDG-2; for Ukraine, some indicators worsened while baseline system capacity was preserved thanks to swift coordination, logistics diversification, and producer support. The key conclusion: a shift from «reactive» to risk-oriented, cross-sectoral governance is needed – unifying monitoring with FAO and international indices; strengthening supply chains (infrastructure, strategic reserves, route diversification); targeted social instruments for food access; reducing losses and ensuring balanced resource use; digitalisation of the agrarian sector and investment in innovation and local production within environmental limits. This is a necessary condition for returning to the SDG-2 trajectory and enhancing Ukraine’s food resilience. Ukraine’s GFSI-2022 profile (57.9 points; 71st place) shows asymmetry: comparatively higher dimensions of economic access (66.6) and quality/safety (71.3) combine with weaknesses in availability (48.1) and stability & adaptation (43.5), which heighten system sensitivity to shocks and constrain economic recovery. After 2022, structural shifts – ~20% reduction in sown area, declines in grain/pulse output, a narrowed feed base, a sharp drop in cattle and swine numbers (with relative stability in poultry), and a multiple decrease in fish catch – undermined domestic provision of protein products and increased the role of imports. At the same time, the sector showed adaptive potential: after the 2021 peak and the 2022 slump, 2023 recorded a partial recovery of gross output with crop production still dominant (70-73%) and a high share of profitable producers. Physical access to food in Ukraine remains structurally vulnerable: despite more than a thirteen-fold increase in household total incomes in 2005-2022 with a stable wage share (42-47%), purchasing power has been eroded by inflationary waves (peaks in 2015 and 2022), sustaining an extremely high share of consumer expenditures (>89%) and a heavy food-expenditure burden (44-53%, especially in rural areas). Additional pressure stems from volatile CPI for food and price indices in crop and livestock production: even the slowdown in 2023 did not neutralise the risks of failing to meet medico-physiological consumption norms (declining consumption of dairy products, fish, potatoes, and vegetables, low intake of fruits/ber-ries). A coordinated package is needed: outpacing growth of real incomes; indexation of transfers by actual inflation and the cost of the food basket; aligning the subsistence minimum with real expenditures; anti-inflation measures in the food segment; support for domestic agricultural production and stronger, resilient supply chains. Together, this will raise physical and economic access to food and bring achievement of the sustainable development goals in food security closer. In chapter three, «Conceptual Models for Ensuring Food Security and Economic Resilience», it is shown that the effectiveness of state regulation of food security under external risks depends on the coherence of multi-level governance. SWOT assessment indicates that decisive factors are less «physical» resources than logistics resilience, processing depth, energy security, demographic trends, and environmental constraints. Critical risks (broken supply chains, infrastructure damage, landmine contamination, higher energy costs, labour shortages, and «market failures» in quality) must be neutralised by policies focused on eliminating bottlenecks and introducing an indicator system for monitoring across the four dimensions (availability, access, utilisation, stability). Priorities include: rebalancing support in favour of small and medium producers with strict environmental conditionality; structural projects – demining, logistics restoration, modernisation of storage and processing, development of irrigation and renewables; combining mechanization/digitalization with human-capital development; and implementing risk management. The concept of «state food resilience» is proposed – as a level of food provision at which, thanks to domestic production and imports from countries with aligned agricultural policy, physical and economic access to food is guaranteed in volumes not less than domestic demand. Introducing the indicator of «food strain» (the share of imports in domestic consumption, disaggregated by sources) enables measurement of minimally acceptable import dependence and risk management, balancing liberalism and protectionism. The evolution of trade in 2000-2025 – from raw commodities to deeper processing – shows that export-profile resilience is shaped by institutional regimes (WTO, DCFTA with the EU) and logistics: improving terms of trade strengthens the balance of payments and debt-servicing capacity, while deterioration increases «food strain» and the cost of critical imports. Hence the need to integrate debt, trade, and industrial policies: accelerating processing and exports with higher value added; targeting import positions; developing «green» lo-gistics corridors; active trade diplomacy; and decentralizing part of debt instruments to regional export projects. A governed «trade-debt-food security» framework, aligned with SDGs 2, 8, 9, 12, 13, and 17, enhances operational, economic, and social resilience amid prolonged external shocks. Based on empirical results for Ukraine (2016-2023) and a 2022 cross-country sample, it is shown that food resilience emerges from the interaction of three interlinked circuits: external trade, debt, and institutional income. It is established that a 1% improvement in terms of trade is associated with a USD 69.51 million increase in government-guaranteed external debt – interpreted as expanded creditworthiness to finance food-security measures, while requiring debt prudence. A two-factor regression for 32 countries shows that growth in GDP per capita and political stability are complementary drivers of higher GFSI: +USD 1,000 in per-capita income adds ≈0.144 GFSI points, and +1 percentile of political stability adds 0.056 GFSI points. Structural analysis positions Ukraine as an outlier: with low GDP per capita and very low stability, its GFSI lags markedly behind the trend, whereas China’s case demonstrates the corrective role of targeted state policy. Taken together, this means that to raise GFSI, Ukraine must combine (i1) improved terms of trade via a shift toward higher value-added exports and diversified markets/logistics; (i2) a co-ordinated debt policy that leverages “positive” terms of trade without accumulating vulnerabilities; and (i3) accelerated income growth and restoration of institu-tional/political stability. Such an integrated «ToT – debt-income/institutions» framework is the most effective lever for sustainably increasing food security and advancing SDGs 2 and 17.
ABSTRACT Skomarovskyy V. V. Ensuring Food Security as the Foundation of Ukraine's Economic Sustainability. – Qualification scientific work with manuscript copyright. The dissertation for gaining a scientific degree of Doctor of Philosophy in Economics in the speciality 051 – Economics (05 Social and Behavioural Sciences) – Vasyl’ Stus Donetsk National University, Vinnytsia, 2026. The dissertation develops theoretical and methodological provisions and practical recommendations for ensuring Ukraine’s food security. In chapter one, «Theoretical and Methodological Aspects of Ensuring the State’s Food Security», it is established that Ukraine’s food security is an integrated component of national security that combines economic, social, environmental, and political dimensions and has a strategic goal: guaranteed physical and economic access to quality food for all citizens through balanced domestic production, an investment- and innovation-driven development of the agrarian sector, infrastructure modernisation and public-private partnerships, alongside a prudent policy of import substitution and protection of the domestic market. Under conditions of war and hybrid threats, uninterrupted logistics and pro-duction, the resilience of critical infrastructure, cybersecurity, and institutional ca-pacity for rapid risk management are decisive; therefore, the priority is a holistic state system that simultaneously strengthens defense capability, increases resource efficiency in agriculture, and supports innovation and human capital. The basic policy priority is food self-sufficiency, implemented through the restoration of production capacity, import substitution, targeted support for agrarian enterprises, and the development of integration forms in agriculture. Effectiveness is ensured by a territorially integrated approach: coordinated use of natural, labour, material and technical, investment, and information resources with the rational spatial allocation of production in rural areas. At the same time, the emphasis shifts toward resilience and adaptability: mechanisms are needed for rapid crisis response, reducing import dependence, improving product quality, and stabilising production despite economic, climatic, social, and wartime shocks. The effectiveness of food policy is determined by the level of self-sufficiency, the evenness of spatial distribution of production, the development of infrastructure, and effective risk-management mechanisms; for diagnostics, the use of indicators of spatial concentration (Gini coefficient) and the coefficient of food resilience is proposed. Given the complex set of threats (poverty, unbalanced diets, price volatility, geopolitical and natural shocks, market monopolisation, resource degradation), adaptive state regulation harmonised with EU standards is required – based on the principles of unified methodology, procedural integrity, legality, and information integration – with continuous monitoring, forecasting, and rapid response as the foundation for sustainable development of the agrarian sector and rising welfare. In chapter two, «The State and Trends in the Development of an Economically Resilient Food Security System», it is demonstrated that in 2020-2025 global food security has been under persistent multifactor pressure (demography, price volatility, resource scarcity, food loss/waste, supply chain disruptions, climatic extremes) amplified by geopolitical shocks, primarily the war in Ukraine. The FAO four-di-mensional framework (availability, access, stability, utilization/quality) remains rel-evant in connection with SDG-2 indicators and the GFSI. Cross-country comparison shows different resilience trajectories: the EU maintains resilience thanks to integrated policies (CAP, Farm-to-Fork, EFSCM); the United States recorded increased household food insecurity in 2022-2023; China keeps low PoU while vulnerable groups persist. The 2020-2023 global dynamic signalled backsliding on SDG-2; for Ukraine, some indicators worsened while baseline system capacity was preserved thanks to swift coordination, logistics diversification, and producer support. The key conclusion: a shift from «reactive» to risk-oriented, cross-sectoral governance is needed – unifying monitoring with FAO and international indices; strengthening supply chains (infrastructure, strategic reserves, route diversification); targeted social instruments for food access; reducing losses and ensuring balanced resource use; digitalisation of the agrarian sector and investment in innovation and local production within environmental limits. This is a necessary condition for returning to the SDG-2 trajectory and enhancing Ukraine’s food resilience. Ukraine’s GFSI-2022 profile (57.9 points; 71st place) shows asymmetry: comparatively higher dimensions of economic access (66.6) and quality/safety (71.3) combine with weaknesses in availability (48.1) and stability & adaptation (43.5), which heighten system sensitivity to shocks and constrain economic recovery. After 2022, structural shifts – ~20% reduction in sown area, declines in grain/pulse output, a narrowed feed base, a sharp drop in cattle and swine numbers (with relative stability in poultry), and a multiple decrease in fish catch – undermined domestic provision of protein products and increased the role of imports. At the same time, the sector showed adaptive potential: after the 2021 peak and the 2022 slump, 2023 recorded a partial recovery of gross output with crop production still dominant (70-73%) and a high share of profitable producers. Physical access to food in Ukraine remains structurally vulnerable: despite more than a thirteen-fold increase in household total incomes in 2005-2022 with a stable wage share (42-47%), purchasing power has been eroded by inflationary waves (peaks in 2015 and 2022), sustaining an extremely high share of consumer expenditures (>89%) and a heavy food-expenditure burden (44-53%, especially in rural areas). Additional pressure stems from volatile CPI for food and price indices in crop and livestock production: even the slowdown in 2023 did not neutralise the risks of failing to meet medico-physiological consumption norms (declining consumption of dairy products, fish, potatoes, and vegetables, low intake of fruits/ber-ries). A coordinated package is needed: outpacing growth of real incomes; indexation of transfers by actual inflation and the cost of the food basket; aligning the subsistence minimum with real expenditures; anti-inflation measures in the food segment; support for domestic agricultural production and stronger, resilient supply chains. Together, this will raise physical and economic access to food and bring achievement of the sustainable development goals in food security closer. In chapter three, «Conceptual Models for Ensuring Food Security and Economic Resilience», it is shown that the effectiveness of state regulation of food security under external risks depends on the coherence of multi-level governance. SWOT assessment indicates that decisive factors are less «physical» resources than logistics resilience, processing depth, energy security, demographic trends, and environmental constraints. Critical risks (broken supply chains, infrastructure damage, landmine contamination, higher energy costs, labour shortages, and «market failures» in quality) must be neutralised by policies focused on eliminating bottlenecks and introducing an indicator system for monitoring across the four dimensions (availability, access, utilisation, stability). Priorities include: rebalancing support in favour of small and medium producers with strict environmental conditionality; structural projects – demining, logistics restoration, modernisation of storage and processing, development of irrigation and renewables; combining mechanization/digitalization with human-capital development; and implementing risk management. The concept of «state food resilience» is proposed – as a level of food provision at which, thanks to domestic production and imports from countries with aligned agricultural policy, physical and economic access to food is guaranteed in volumes not less than domestic demand. Introducing the indicator of «food strain» (the share of imports in domestic consumption, disaggregated by sources) enables measurement of minimally acceptable import dependence and risk management, balancing liberalism and protectionism. The evolution of trade in 2000-2025 – from raw commodities to deeper processing – shows that export-profile resilience is shaped by institutional regimes (WTO, DCFTA with the EU) and logistics: improving terms of trade strengthens the balance of payments and debt-servicing capacity, while deterioration increases «food strain» and the cost of critical imports. Hence the need to integrate debt, trade, and industrial policies: accelerating processing and exports with higher value added; targeting import positions; developing «green» lo-gistics corridors; active trade diplomacy; and decentralizing part of debt instruments to regional export projects. A governed «trade-debt-food security» framework, aligned with SDGs 2, 8, 9, 12, 13, and 17, enhances operational, economic, and social resilience amid prolonged external shocks. Based on empirical results for Ukraine (2016-2023) and a 2022 cross-country sample, it is shown that food resilience emerges from the interaction of three interlinked circuits: external trade, debt, and institutional income. It is established that a 1% improvement in terms of trade is associated with a USD 69.51 million increase in government-guaranteed external debt – interpreted as expanded creditworthiness to finance food-security measures, while requiring debt prudence. A two-factor regression for 32 countries shows that growth in GDP per capita and political stability are complementary drivers of higher GFSI: +USD 1,000 in per-capita income adds ≈0.144 GFSI points, and +1 percentile of political stability adds 0.056 GFSI points. Structural analysis positions Ukraine as an outlier: with low GDP per capita and very low stability, its GFSI lags markedly behind the trend, whereas China’s case demonstrates the corrective role of targeted state policy. Taken together, this means that to raise GFSI, Ukraine must combine (i1) improved terms of trade via a shift toward higher value-added exports and diversified markets/logistics; (i2) a co-ordinated debt policy that leverages “positive” terms of trade without accumulating vulnerabilities; and (i3) accelerated income growth and restoration of institu-tional/political stability. Such an integrated «ToT – debt-income/institutions» framework is the most effective lever for sustainably increasing food security and advancing SDGs 2 and 17.
Опис
Ключові слова
продовольча безпека, інновації, продовольча напруженість, національна безпека, аграрний сектор, ризики, потенціал, економічна стійкість, сталий розвиток, управління ризиками, цілі сталого розвитку, стратегія, кореляційно-регресійний аналіз, економічна безпека, агропродовольча сфера, food security, innovation, food security tensions, national security, agricultural sector, risks, potential, economic resilience, sustainable development, risk management, Sustainable Development Goals, strategy, correlation and regression analysis, economic security, agri-food sector