Переглянути
Нові надходження
Зараз показуємо 1 - 5 з 2590
- ДокументЗіставне вивчення германських, романських та слов’янських мов і літератур: матеріали Всеукраїнської наукової конференції здобувачів вищої освіти та молодих учених (16–17 квітня 2026 р.)(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Білецька, О. В.; Стрюк, Н. В.; Юрковська, М. М.; Бойван, О. С.; Гарбера, І. В.; Патріарх, В. О.До збірника додані матеріали Всеукраїнської наукової конференції здобувачів вищої освіти та молодих учених «Зіставне вивчення германських, романських та слов’янських мов і літератур» (16–17 квітня 2026 р.), присвяченої дослідженню сучасних питань германських, романських та слов’янських мов і літератур. Рекомендовано аспірантам, студентам старших курсів.
- ДокументСтратегія управління інтелектуальним потенціалом підприємств в умовах післявоєнного стану. ДИСЕРТАЦІЯ(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Гірдвайніс, В. А.; Hirdvainis, V.A.Дисертацію присвячено обґрунтуванню та розробці теоретико-методологічного забезпечення, науково-методичних основ і практичних рекомендацій щодо формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств в умовах післявоєнного стану. У дослідженні поставлено і вирішено такі завдання: узагальнити понятійно-категоріальний апарат дослідження інтелектуального потенціалу підприємств; уточнити сутність, принципи та підходи до управління інтелектуальним потенціалом підприємств; визначити особливості формування та розвитку інтелектуального потенціалу підприємств в умовах післявоєнного стану; проаналізувати соціально-економічні умови функціонування підприємств України у післявоєнний період; дослідити стан та тенденції розвитку інтелектуального потенціалу підприємств; провести оцінку ефективності управління інтелектуальним потенціалом підприємств; розробити концептуальні засади формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств; запропонувати рекомендації щодо удосконалення напрямів управління інтелектуальним потенціалом підприємств в контексті післявоєнного відновлення; сформувати пропозиції щодо підвищення ефективності управління інтелектуальним потенціалом підприємств у післявоєнний період. Наукова новизна результатів дослідження полягає у поглибленні теоретико-методичних положень та розробленні науково-практичних рекомендацій щодо формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств в умовах післявоєнного стану. У першому розділі узагальнено та систематизовано теоретичні підходи до дослідження інтелектуального потенціалу підприємств, що дозволило розкрити еволюцію наукових уявлень про його сутність від індустріальної до інформаційної економіки та встановити зростання ролі нематеріальних ресурсів у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств. Дістали подальшого розвитку положення щодо понятійно-категоріального апарату дослідження проблем стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств у післявоєнних умовах, зокрема запропоновано розширене трактування інтелектуального потенціалу як інтегральної соціально-економічної категорії, що охоплює сукупність інтелектуальних, людських, інформаційних, науково-технічних і духовно-культурних ресурсів та визначає здатність підприємства до створення, накопичення і використання знань та інновацій. Уточнено сутність управління інтелектуальним потенціалом підприємства як цілеспрямованого, системного та безперервного процесу планування, формування, розвитку, оцінювання та використання інтелектуальних можливостей персоналу з урахуванням внутрішніх і зовнішніх факторів та післявоєнних трансформацій. Проведено порівняльний аналіз категорій «інтелектуальний капітал» та «інтелектуальний потенціал», що дозволило чітко розмежувати їх зміст і встановити місце інтелектуального потенціалу в системі економічних категорій. Сформовано концептуальну карту суміжних понять, яка відображає взаємозв’язки між ключовими елементами інтелектуального розвитку підприємства. Досліджено наукові підходи до управління інтелектуальним потенціалом (системний, інноваційно-кадровий, інституційний та ризик-орієнтований), обґрунтовано доцільність їх інтеграції для забезпечення комплексного впливу на розвиток знань і компетенцій. Дістали подальшого розвитку теоретичні та прикладні засади управління інтелектуальним потенціалом підприємств у післявоєнних умовах, які систематизовано як комплекс заходів, що поєднує стратегічний, кадровий, психологічний і цифровий підходи. Даний підхід передбачає використання компетентнісних моделей, впровадження гнучких форм зайнятості, розвиток цифрових платформ управління знаннями та забезпечення психологічної підтримки персоналу як складової формування інтелектуального потенціалу. Окрему увагу приділено проблемі відтоку кадрів і необхідності адаптації європейських кваліфікаційних стандартів як інструменту збереження людського капіталу, а також використанню методу Дельфі для прийняття управлінських рішень в умовах невизначеності. Удосконалено методичний підхід до інтегрованої оцінки психологічного благополуччя персоналу підприємства як стратегічного інструменту управління інтелектуальним потенціалом, що базується на поєднанні анкетування, психодіагностики, поведінкового аналізу та біофізіологічних методів оцінювання і реалізується через алгоритм моніторингу та корекції психологічного стану працівників. Проведено SWOT-аналіз управління інтелектуальним потенціалом у післявоєнних умовах, що дозволило визначити його комплексний, динамічний та адаптивний характер і обґрунтувати необхідність системного підходу до його розвитку. У другому розділі проаналізовано соціально-економічні умови функціонування підприємств України в умовах післявоєнної трансформації, що характеризуються глибокими змінами ринку праці, зростанням плинності кадрів, розвитком дистанційних і гібридних форм зайнятості та посиленням впливу цифрових технологій. Досліджено стан і тенденції розвитку інтелектуального потенціалу підприємств, зокрема зафіксовано зниження рівня інноваційної активності та скорочення кількості інноваційно активних підприємств, що зумовлює необхідність посилення взаємодії бізнесу, науки та держави. Встановлено, що підходи до управління інтелектуальним потенціалом суттєво залежать від масштабу підприємства: великі організації застосовують комплексні цифрові HRM- та knowledge management-системи, тоді як малі підприємства використовують гнучкі, менш формалізовані механізми управління знаннями. Вперше розроблено методичний підхід до оцінювання інтелектуальної стійкості підприємства, який ґрунтується на інтегральному оцінюванні складових інтелектуального потенціалу та передбачає розрахунок узагальнюючого індексу інтелектуальної стійкості. Запропонований підхід включає систему індикаторів (цифрова зрілість, знаннєва критичність процесів, організаційно-географічна конфігурація, культура поширення знань, інноваційна активність), їх нормалізацію, застосування вагових коефіцієнтів і побудову інтегрального показника. Це дозволяє здійснювати комплексну діагностику стану підприємства, ідентифікувати критичні зони та формувати обґрунтовані управлінські рішення щодо підвищення інтелектуальної стійкості. У третьому розділі удосконалено концептуальні засади формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств, що базуються на інтеграції принципів системності, безперервності розвитку, інтелектуальної стійкості, цифровізації, адаптивності та культурно-поведінкової узгодженості. Обґрунтовано доцільність диференціації стратегічних підходів залежно від розміру підприємства та рівня ресурсного забезпечення, що підвищує ефективність управлінських рішень у кризових умовах. Запропоновано рекомендації щодо удосконалення напрямів управління інтелектуальним потенціалом підприємств на основі концепції «проблеми – напрями вирішення – інновації», що забезпечує системність стратегічних рішень і їх практичну орієнтацію. Удосконалено інтегровану модель впровадження цифрових рішень для стратегічного управління інтелектуальним потенціалом, яка передбачає багаторівневу архітектуру управління та інтеграцію сучасних цифрових технологій. Також удосконалено компонентну структуру багаторівневої цифрової платформи управління інтелектуальним потенціалом підприємства, що функціонує як чотирирівнева архітектура із замкненим операційним циклом і забезпечує безперервний обіг знань, компетенцій та управлінських рішень. Інтеграція цифрових технологій дозволяє підвищити точність оцінювання, ефективність використання знань та адаптивність підприємств до умов післявоєнної невизначеності. Отримані результати дослідження мають теоретичне та практичне значення, оскільки розширюють наукові уявлення про управління інтелектуальним потенціалом підприємств і формують методичну основу для розроблення ефективних стратегій його розвитку в умовах післявоєнного відновлення економіки.
- ДокументДискурсивна зумовленість лексичної семантики термінів (на матеріалі сучасної урологічної термінології).ДИСЕРТАЦІЯ(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Пасєка, А. О.; Pasieka, A. O.Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню української урологічної термінології як системи дискурсивно зумовлених мовних одиниць, що функціонують у межах сучасного медичного дискурсу. Сучасна лінгвістика розвивається в межах антропоцентричної парадигми, у якій мова постає як відображення когнітивної, комунікативної та соціокультурної діяльності людини. У цьому контексті особливої ваги набуває дискурсивний підхід, що дозволяє аналізувати термінологічні одиниці у взаємозв’язку з професійною комунікацією, інтенціями мовця, специфікою медичного середовища та міждисциплінарними взаємодіями. У сучасних умовах розвитку медичної науки й цифровізації професійного спілкування термінологія виступає не лише інструментом номінації, а й засобом організації фахового знання та комунікативної взаємодії. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного й комплексного аналізу української урологічної термінології як складника медичного дискурсу, що функціонує в умовах інтенсивного розвитку галузі, розширення міжнародної наукової взаємодії та потреби гармонізації національних терміносистем із міжнародними стандартами. Наявність синонімії, варіативності, неунормованих перекладних відповідників, а також міждисциплінарних нашарувань ускладнює функціонування термінів у професійному мовленні та потребує їх системного опису. У цьому зв’язку особливого значення набуває дослідження термінології як динамічної системи, що формується під впливом як мовних, так і позамовних чинників і реалізується в різних дискурсивних практиках. Мета дослідження – здійснити комплексний аналіз структурних, семантичних, когнітивних і функціональних особливостей урологічних термінів сучасної української мови в межах медичного дискурсу. Для досягнення мети передбачено розв’язання таких завдань: з’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження терміна; визначити співвідношення терміна і загальновживаного слова; охарактеризувати медичний дискурс як середовище функціонування термінології; простежити етапи становлення урологічної науки й термінології; проаналізувати лексико-семантичну організацію урологічної термінолексики; описати її структурно-словотвірні особливості. Об’єкт дослідження – сучасна українська урологічна термінологія. Предмет дослідження – структурні, семантичні, когнітивні та функціональні особливості урологічних термінів у дискурсивних практиках. Матеріал дослідження становить корпус із 300 термінологічних одиниць, дібраних із наукових, навчальних і довідкових джерел, а також електронних ресурсів медичного спрямування. Методологічною основою роботи є дискурсивний, комунікативно-прагматичний і когнітивний підходи. У дослідженні застосовано описовий метод, структурно-семантичний аналіз, дискурсивний метод, когнітивний підхід, а також елементи кількісного аналізу, що забезпечило всебічне вивчення урологічної терміносистеми. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що українську урологічну термінологію вперше комплексно розглянуто як дискурсивно зумовлену систему мовних одиниць, що функціонують у межах медичного дискурсу. Доведено, що терміни урології є не лише засобами номінації, а й репрезентантами спеціалізованого знання, які відображають фахову картину світу та забезпечують професійну комунікацію. Установлено системні типи семантичних відношень у межах терміносистеми, зокрема гіперо-гіпонімічні, синонімічні, антонімічні та контрарні, що свідчать про її структурованість і водночас динамічність. Удосконалено класифікацію урологічної термінолексики за тематичними групами з урахуванням її семантичної структури та функціонального навантаження. Поглиблено характеристику структурно-словотвірних моделей термінів, зокрема синтетичних і аналітичних одиниць, дво- та багатокомпонентних терміносполук. Теоретичне значення дослідження полягає в розвитку положень сучасного термінознавства, когнітивної лінгвістики та дискурсології, уточненні поняття терміна як багатовимірної мовної одиниці, а також у розширенні уявлень про функціонування галузевих терміносистем у межах інституційного дискурсу. Практичне значення роботи визначається можливістю застосування її результатів у лексикографічній практиці, стандартизації медичної термінології, перекладацькій діяльності, науковій роботі медиків, а також у навчальному процесі під час викладання дисциплін термінознавчого та медіалінгвістичного спрямування. У Розділі 1 обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження термінів сучасної урології в дискурсивних практиках, уточнено поняття терміна, визначено його співвідношення із загальновживаною лексикою, охарактеризовано медичний дискурс і його структурні компоненти. У Розділі 2 простежено історію становлення української урологічної термінології, окреслено основні етапи її розвитку, а також проаналізовано лексикографічні джерела медичної термінолексики. У Розділі 3 досліджено лексико-семантичну організацію урологічної термінології, зокрема здійснено тематичну класифікацію термінолексики, проаналізовано гіперо-гіпонімічні відношення, синонімію та антонімію. У Розділі 4 охарактеризовано структурно-словотвірні особливості термінів урології, зокрема синтетичні та аналітичні моделі, особливості побудови дво-, трьох- і багатокомпонентних терміноодиниць.Апробація здійснена в 6 наукових (одноосібних) публікаціях: 3 наукові публікації у фахових виданнях України (категорія Б); 3 матеріалів доповідей за результатами участі в наукових заходах.
- ДокументГлобальні детермінанти розвитку циркулярної економіки в умовах системної кризи світового господарства. ДИСЕРТАЦІЯ(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Лозінський, А. В.; Lozinskyi, A. VДисертаційну роботу присвячено поглибленню теоретико-методологічних засад розвитку циркулярної економіки в умовах системної кризи світового господарства, обґрунтуванню науково-методичних підходів до оцінювання рівня циркулярності країн та розробці науково-практичних рекомендацій щодо підвищення результативності циркулярної трансформації у контексті глобальних структурних змін. У розділі 1 «Теоретичні основи становлення та формування циркулярної економіки в умовах системної кризи світового господарства» дістав подальшого розвитку понятійно-категоріальний апарат дослідження циркулярної економіки: здійснено систематизацію наукових підходів до її трактування як моделі відтворення, орієнтованої на утримання та відновлення цінності ресурсів, продуктів і матеріалів у межах повторюваних циклів, а також обґрунтовано зміну функціональної ролі циркулярних інструментів у кризових режимах – від «екологічно бажаних» до економічно необхідних рішень для підвищення стійкості виробничо-споживчих систем і ланцюгів створення вартості. У межах теоретичного аналізу уточнено зміст системної кризи світового господарства як багатовимірного комплексу взаємопов’язаних дисбалансів, здатних формувати каскадні ефекти та підсилювати невизначеність у глобальних матеріально-виробничих системах, що обумовлює необхідність переходу до більш ресурсостійких траєкторій розвитку. Розроблено та концептуально обґрунтовано кризово-циркулярний механізм утримання вартості (КЦМУВ+), який відображає логіку переходу від каналів кризового тиску й трансформації стимулів до вибору пріоритетних інструментів утримання/відновлення вартості (з урахуванням ієрархізації R-стратегій) та інституційної верифікації очікуваних результатів через систему показників. На основі здійсненого дослідження сформовано узгоджену теоретичну рамку, що поєднує інституційні чинники розвитку циркулярної економіки (режими відповідальності та стимулів, зокрема механізми розширеної відповідальності виробника), технологічні передумови та управлінську логіку пріоритезації інструментів, що забезпечує внутрішню узгодженість подальших аналітичних і прикладних розділів дисертації. У розділі 2 «Аналітичне підґрунтя розвитку циркулярної економіки в умовах системної кризи світового господарства» поглиблено прикладну аналітичну базу дисертації шляхом поєднання макрорівневого аналізу матеріально-ресурсних потоків із порівняльною оцінкою практик поводження з відходами та секторальною діагностикою інструментів циркулярної трансформації. У межах розділу отримано конкретні аналітичні результати щодо неоднорідності національних моделей управління відходами: показано, що критичною є не лише інтенсивність відходоутворення, а насамперед структура поводження (відновлення/повернення в обіг, енергетична утилізація, захоронення) та якість інституційної відповіді (регуляторні стимули, інфраструктура, управлінські спроможності), що безпосередньо впливає на фактичну результативність циркулярних практик. Ключовим здобутком секторального блоку є систематизація «профілів застосування» інструментів циркулярної економіки в матеріало- та енергоємних видах економічної діяльності: для енергетики та металургії виокремлено рішення ресурсоефективності, промислової симбіозності й залучення побічних продуктів та вторинної сировини; для будівництва – пріоритет екодизайну, модульності та проєктування для демонтажу; для електротехнічної галузі – перехід до дизайну для ремонту/розбирання, стандартизації компонентів і підтримки підходів «право на ремонт»; для роздрібної торгівлі – трансформація пакування та масштабування багаторазових систем; для легкої промисловості – подовження життєвого циклу виробів через ремонт/ресейл та технології циркулярності; для агропродовольчих систем – пріоритизація запобігання втратам, оптимізації ланцюгів постачання та інновацій моніторингу й планування. Завершальним результатом розділу стало обґрунтування та формалізація науково-методичного підходу до оцінювання циркулярності країни як інтегральної характеристики, що агрегує економічну, соціальну та екологічну складові через побудову індексу циркулярності країни. Запропоновано декомпозицію індикаторів за макро-, мезо- та мікрорівнями, що забезпечує діагностику не лише інтегрального результату, а й структурних диспропорцій між рівнями оцінювання. Методика реалізується за чітким алгоритмом: формування матриці вихідних показників, побудова еталонного вектора з поділом індикаторів на стимулятори/дестимулятори, нормування та поетапне агрегування від індивідуальних до групових і блочних показників, із подальшим інтегруванням у підсумковий індекс. Прикладну інтерпретацію результатів забезпечено через шкалу та групування країн за зонами циркулярності: зона циркулярної деградації, зона циркулярної трансформації, зона циркулярної стабілізації, зона циркулярного розвитку. Зазначене зонування дозволяє виявляти диспропорції між економічною, соціальною та екологічною складовими, фіксувати асиметрії між країнами «ядра» та «периферії» ЄС, а також ідентифікувати пріоритети державної політики відповідно до зони циркулярності. У розділі 3 «Механізми ефективності розвитку циркулярної економіки в країнах світу у контексті глобальних змін» обґрунтовано прикладний інструментарій пояснення та вимірювання того, як саме механізми циркулярної економіки впливають на економічний розвиток і які управлінські акценти мають бути диференційованими для різних груп країн. З цією метою виконано парний кореляційний аналіз і сформовано систему предикторів циркулярності, що репрезентують економічну (продуктивність ресурсів, енергопродуктивність, інтенсивність викидів від промислових підприємств), соціальну (частка персоналу, зайнятого в НДДКР; витрати на соціальний захист; частка населення, підключеного до вторинного очищення вод) та екологічну (рівень переробки побутових відходів; індекс чистоти енергоспоживання; рівень водокористування) складові, які надалі використано як пояснювальні змінні економіко-математичного моделювання економічного розвитку країн. У межах розділу побудовано класифікацію країн за поєднанням рівня економічного розвитку (ВВП) та ефективності впровадження циркулярних ініціатив: на основі дисперсійного аналізу підтверджено статистично значущі міжгрупові відмінності за досліджуваними індикаторами та обґрунтовано доцільність чотирикластерного рішення, а для ідентифікації належності країн до кластерів застосовано метод k-means, що забезпечив чітке розмежування груп за сукупністю обраних показників. На цій основі сформовано економетричні моделі економічного розвитку за кластерами та показано, що набір значущих предикторів і напрям їх впливу не є універсальними: для країн із середнім рівнем розвитку встановлено неоднозначну конфігурацію ефектів (зокрема наявні як позитивні, так і негативні впливи різних індикаторів), тоді як для країн із високим рівнем розвитку окреслено чіткіші акценти впливу, зокрема критичність екологічних параметрів. Додатково аргументовано доцільність використання коефіцієнта детермінації як кількісного індикатора результативності циркулярних стратегій і практичного критерію визначення стратегічних пріоритетів з урахуванням кластерної специфіки. Завершальним прикладним результатом розділу стало удосконалення методології пріоритезації циркулярних стратегій для України, адаптованої до умов системної кризи та воєнного стану: запропоновано підхід, який інтегрує оцінювання галузевого розвитку, потенціалу циркулярної економіки та параметрів стійкості для ідентифікації пріоритетних секторів упровадження ініціатив. На цій основі визначено чотири пріоритетні стратегії для України: пріоритетності відновлюваних ресурсів, подовження життєвого циклу товарів, ревалоризації та відтворення екосистем, – реалізація яких формує науково обґрунтовані орієнтири державної політики економічного відновлення і сталого розвитку, підсилює адресність розподілу обмежених ресурсів, створює основу для галузевих дорожніх карт, підвищує стійкість економіки до зовнішніх шоків та підтримує інтеграцію України до європейського економічного простору.
- ДокументУкраїнська психолінгвістика: історіографія (др. пол. ХІХ – поч. ХХІ ст.)(Вінниця – Львів: ПростірМ, 2026) Космеда, Т.; Папіш, В.; Kosmeda, T.; Papish, V.Уперше в українському мовознавстві презентовано історію становлення і розвитку української психолінгвістики від сер. ХІХ ст. до сьогодні, тобто від початків української психолінгвістики, зокрема від учення О. Потебні — до психолінгвістичних гіпотез і теорій сучасних українських мовознавців. Схарактеризовано внесок у розбудову теорії психолінгвістики О. Потебні, І. Франка, Д. Овсянико-Куликовського, В. Підмогильного, Л. Булаховського, І. Білодіда та представників українського зарубіжжя — Ю. Шевельова й І. Огієнка; розкрито особливості діяльності українських наукових психолінгвістичних осередків — Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця), Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Київського, Луцького, Львівського, Одеського, Переяславського, Харківського наукових психолінгвістичних осередків та шкіл. Схарактеризовано й сучасну українську асоціативну лексикографію, авторитетні психолінгвістичні журнали та науково-навчальну літературу (підручники й посібники з психолінгвістичної проблематики). Адресовано студентам, магістрантам усіх форм навчання, аспірантам і докторантам, учителям-словесникам, науковим працівникам, а також усім, хто цікавиться досягненнями української психолінгвістики від початків до сьогодення.