ТЕОЛОГІЯ ПРАВОВОГО БУТТЯ У ВЧЕННІ ФОМИ АКВІНСЬКОГО
Ескіз недоступний
Дата
2019
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Scientific Journal by Open Europe
Анотація
The article researches the features of the legal being category in T. Aquinas’s doctrine. It reveals a position according to which there has always been the search for certain origins in understanding of legal being where essence and being become identical. The author concludes that the legal essence is a sign of things and processes that defines them as legal ones, and the legal truth is compliance of mental activity with legal existence. Legal truth is the common denominator that combines the variability of content in legal understanding, encompasses it and holds it in the plane of legal existence.
T. Aquinas determines goodness as one of the basic attributes of legal being which means that the legal being is something desirable, it is neither above nor beyond the human’s existence, we want it as a blessing. T. Aquinas’s doctrine infers that justice from the ontologically legal point of view is a compensation for regulative losses in the legal existence. The law does not come down to the question of legal creativity which can be created and destroyed; law - is pure relevance. Eternal law of Thomas Aquinas is the source of legal being. God is the first regulator. Legislative activity begins before a human being who only uses an already adjusted one. The eternal law’s emanation to the anthropological level gives the natural law because the human received the understanding of appropriate one from God.
У статті проводиться дослідження ознак категорії правового буття у вченні Ф. Аквінського. Розкривається положення, згідно з яким у пізнанні правового буття завжди був пошук певних начал, де сутність і буття стають тотожними. Автор робить висновок, що правова сутність – це ті ознаки речей і процесів, що визначають їх як правові, а правова істина – це відповідність розумової діяльності правовому буттю. Правова істина є тим спільним знаменником, який об’єднує варіативність змістів у праворозумінні, охоплює їх і утримує у площині правового буття.
Ф. Аквінський виводить благо як один з основних атрибутів правового буття, що означає, що правове буття є дещо бажане, воно не над, і не поза екзистенцією людини, ми бажаємо його як блага. Із вчення Ф. Аквінського робиться висновок, що справедливість з точки зору онтологічно-правової – це компенсація впорядкувальних втрат у правовому бутті. Право не зводиться до питання право-творчості, яку можна створити і знищити, право це чиста актуальність. Таким чином правотворчість – це інтерпретація атрибутів правового буття у суспільних відносинах. Вічний закон у Фоми Аквінського і є витоком правового буття. Бог є перший упорядник. Законотворча діяльність починається до людини, яка лише користується уже заданим. Еманація вічного закону на антропологічний рівень дає природний закон, тому що від Бога людина отримала розуміння про належне.
Опис
Стаття у міжнародному науковому виданні ECONOMIC AND LAW PARADIGM OF MODERN SOCIETY, №3, 2019. У статті проводиться дослідження ознак категорії правового буття у вченні Ф. Аквінського. Розкривається положення, згідно з яким упізнанні правового буття завжди був пошук певних начал, де сутність і буття стають тотожними. Автор робить висновок, що правова сутність–це ті ознаки речей і процесів, що визначають їх як правові, а правова істина–це відповідність розумової діяльності правовому буттю.
Ключові слова
правове буття, вчення, Ф. Аквінський, атрибут, право, legal being, doctrine, Thomas Aquinas, attribute