ДИСЕРТАЦІЯ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ 081 «Право» 08 «Право»
| dc.contributor.author | СУРМА АННА СЕРГІЇВНА | |
| dc.contributor.author | Anna Surma | |
| dc.date.accessioned | 2026-11-05T07:30:39Z | |
| dc.date.available | 2026-11-05T07:30:39Z | |
| dc.date.issued | 2026 | |
| dc.description | ДИСЕРТАЦІЯ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ 081 «Право» 08 «Право» Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі права Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, Результати і тексти інших авторів мають посилання на відповідне джерело. Науковий керівник: Турченко Ольга Григорівна, кандидат юридичних наук, доцент | |
| dc.description.abstract | Сурма А.С. Правове забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» у галузі знань 08 «Право». – Донецький національний університет імені Василя Стуса Міністерства освіти і науки України, Вінниця, 2026. Дисертація є комплексним дослідженням правового забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану. У розділі 1 «Загальнотеоретичні засади забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану» узагальнені законодавчі та доктринальні підходи до розуміння понять «екологічна безпека», «система екологічної безпеки», виокремлені складові системи правового забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану; проаналізовані правові засади забезпечення екологічної безпеки в Європейському союзі. Зокрема, вперше обґрунтовано авторське бачення системи забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану як сукупності таких складових елементів, як: 1) правотворчі заходи (розробка та прийняття концептуальних актів з формалізації комплексу диференційованих природоохоронних заходів, вдосконалення природоохоронного законодавства з врахуванням міжнародних та європейських стандартів, адаптація екологічного законодавства до права ЄС, розробка «аварійних протоколів» з врахуванням вимог МАГАТЕ); 2) організаційно-розпорядчі заходи (реалізація національної екологічної політики, врахування екологічної складової в документах стратегічного планування та при плануванні діяльності, що підлягає оцінці впливу на довкілля, поточних планів заходів із підтримання стану навколишнього природного середовища та при проведенні відновлювальних робіт з ліквідації наслідків збройної агресії та бойових дій; стратегічна екологічна оцінка; забезпечення виконання екологічних стандартів і нормативів; застосування заходів адміністративного впливу; інформування громадськості про результати контролю; прогнозування екологічних наслідків; організація міжнародного співробітництва та міжнародної технічної співпраці для стратегічного екологічного оцінювання та подолання наслідків війни тощо); 3) еколого-стимулюючі заходи (екологічний моніторинг, стабільне фінансування природоохоронної діяльності, стимулювання розвитку «зеленої економіки», екологічного підприємництва, використання відновлювальних (або альтернативних) джерел енергії, створення сприятливого податкового, кредитного, інвестиційного клімату тощо); 4) охоронно-забезпечувальні заходи (встановлення, фіксація, документування фактів порушення національного екологічного законодавства та міжнародних норм, фактів екологічних кримінальних правопорушень та міжнародних екологічних злочинів, проведення екологічного аудиту з метою визначення та оцінки екологічної шкоди, втрат і збитків, завданих внаслідок збройної агресії, притягнення винних до юридичної відповідальності); 5) світоглядні заходи (просвітницькі, виховні заходи, спрямовані на зміну уявлень про взаємозв’язки в системі «людина–природа», формування відповідального ставлення до довкілля). Доведено, що в міжнародному праві, праві ЄС реалізується екоцентричний підхід до регулювання захисту довкілля, за яким довкілля має самостійну цінність, є окремим об’єктом охорони і захищається незалежно від впливу на людину; екологічні стандарти є самостійним елементом правопорядку. Додатково обґрунтовано, що під час воєнного стану парадигма безпеки як крайнього значення небезпеки, коли остання відсутня абсолютно, змінюється на стан системи, за якого мінімізуються наслідки такої небезпеки через перетворення останньої з потенційної на реальну з невизначеною кількістю загроз та ризиків; відповідно управління безпекою в умовах воєнного стану зводиться до прийняття своєчасних управлінських рішень щодо вибору та реалізації дій з мінімізації негативного впливу наявних небезпек та загроз. У розділі 2 «Організаційне забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану» визначений кореляційний зв’язок між категоріями «суб’єкти забезпечення екологічної безпеки» та «суб’єкти екологічної безпеки»; проаналізовані та узагальнені підходи до визначення поняття «управління екологічною безпекою», виявлені особливості управління екологічною безпекою в умовах воєнного стану; на підставі аналізу практики ЄСПЛ виокремлені зобов’язання держави щодо забезпечення екологічної безпеки в умовах збройного конфлікту. Зокрема, уточнено поняття «управління екологічною безпекою» як комплексної системи загальнодержавних, регіональних і місцевих (локальних) заходів, спрямованих на забезпечення, підтримання та відновлення стану навколишнього природного середовища, мінімізацію ризиків техногенного, антропогенного та природного походження, воно може здійснюватися передусім шляхом спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Доведено, що до регулювання захисту довкілля ЄСПЛ дотримується антропоцентричного (або людиноцентричного) підходу: при захисті екологічних прав та довкілля загрози для довкілля, забруднення навколишнього середовища, інші екологічні фактори повинні бути достатньо тісно пов’язаними з гарантованим правом людини, становити суттєві обставини, які мають вплив на погіршення здоров’я, «якості життя», добробуту людини чи призводять до її смерті, або виступати причиною порушення гарантованих прав. До того ж, екологічні фактори повинні мати значний, критичний вплив порівняно з загальними екологічними небезпеками, властивими життю в певній місцевості. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану суспільний інтерес та відповідний обов’язок з захисту та відновлення довкілля мають пріоритет перед приватним інтересом, але з збереженням справедливого захисту приватного інтересу, зокрема, через компенсацію завданої шкоди та негативних наслідків, отриманих через пріоритетність суспільного інтересу. У розділі 3 «Юридична відповідальність в системі забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану» уточнені поняття, характерні ознаки юридичної відповідальності сфері забезпечення екологічної безпеки; охарактеризовані особливості, підстави матеріальної відповідальності за завдану екологічну шкоду в умовах воєнного стану; виявлені особливості кримінально-правової охорони довкілля та відповідальності за екологічні кримінальні правопорушення в умовах збройного конфлікту. Так, вперше обґрунтовано визначення поняття «юридична відповідальність у сфері забезпечення екологічної безпеки» як комплексного правового інституту та ключового елементу державного механізму, що становить собою систему встановлених законодавством засобів впливу (санкцій), спрямованих на стимулювання добровільного або забезпечення примусового виконання суб’єктами вимог щодо охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та запобігання екологічним ризикам з метою забезпечення ефективної реалізації права кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Конкретизовані ключові ознаки юридичної відповідальності у сфері забезпечення екологічної безпеки, зокрема, те що вона: 1) є елементом забезпечення національної безпеки держави, одним із напрямів екологічної політики держави; 2) застосовується у разі вчинення екологічного правопорушення, яке характеризується екологічною небезпекою для екосистем та спрямованістю на негативну зміну стану навколишнього природного середовища; 3) реалізується через правовий зв’язок (відносини) між державою в особі уповноважених органів та правопорушником щодо застосування відповідних заходів впливу; 4) має компенсаційний характер, що пов’язаний з обов’язком відшкодувати шкоду, завдану державним, суспільним та приватним інтересам, екологічній безпеці; 5) виконує регулятивну, превентивну, каральну та відновлювальну функції, будучи засобом досягнення сталого екологічного розвитку держави; 6) передбачає застосування санкцій (адміністративних, кримінальних, цивільно-правових та дисциплінарних), що мають на меті не лише покарання, а й попередження скоєння відповідних правопорушень в майбутньому, формування екологосвідомої поведінки суб’єктів. Обґрунтовано, що задля сприяння реалізації принципу сталого природокористування до змісту компенсаційного механізму у складі юридичної відповідальності за екологічну шкоду необхідно включати фінансові санкції та відшкодування завданої навколишньому середовищу, його об’єктам, природним ресурсам шкоди, покарання винних у скоєнні екологічних правопорушень, а також обов’язок відновлення довкілля та створення умов для такого відновлення. Аргументовано, що в міжнародному гуманітарному праві, виходячи зі змісту ч. 3 статті 35, статей 55, 56 ДП І, при регулюванні захисту довкілля застосовується екоцентричний підхід; при кваліфікації екологічних злочинів у межах юрисдикції МКС, виходячи зі п. «c» ч. 3 статті 85 ДП І, статті 8(2)(b)(iv) Римського статуту застосуванню підлягає людиноцентричний підхід, оскільки врахуванню підлягають наслідки таких злочинів у вигляді надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення, завдання шкоди цивільним об'єктам. Додатково обґрунтовано, що запровадження та застосування принципу універсальної юрисдикції, відповідно до якого держави можуть здійснювати кримінальне переслідування осіб, винних у вчинені найбільш тяжких екологічних міжнародних злочинів, незалежно від місця їх вчинення та громадянства правопорушника, в якості ефективного інструмента кримінально правової охорони довкілля через віднесення обов'язку держав, що забороняє масове забруднення навколишнього середовища, до зобов’язань erga omnes. Набули подальшого розвитку положення щодо доцільності виділення екоциду як окремого виду міжнародних злочинів та можливості за відсутності в Римському статуті МКС екоциду як окремого виду міжнародного злочину, за умови встановлення спеціального наміру (dolus specialis) завдати членам національної, етнічної, расової чи релігійної групи серйозної шкоди або створити життєві умови, які спрямовані на повне чи часткове фізичне знищення 7 такої групи через заподіяння широкомасштабної, довготривалої або серйозної екологічної шкоди, кваліфікація здійснення геноциду шляхом екоциду. За результатами проведеного дослідження розроблені пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про охорону навколишнього природнього середовища», зокрема, до пункту «і» статті 3 «Основні принципи охорони навколишнього природного середовища» з урахуванням принципу «забруднювач платить» та частини п’ятої статті 68 «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища» зі встановленням додаткового зобов’язання для винних осіб щодо відновлення навколишнього середовища, його об’єктів. | |
| dc.description.abstract | Anna Surma. Legal Support for environmental Security in martial Law. – Qualifying Research Paper (manuscript). Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 081 “Law” within the field of knowledge 08 “Law.” – Vasyl Stus Donetsk National University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Vinnytsia, 2026. The dissertation is a comprehensive study of the legal framework for environmental safety under martial law. Chapter 1, “General Theoretical Foundations for Ensuring Environmental Security under Martial Law,” summarizes the legislative and doctrinal approaches to understanding the concepts of “environmental security” and “environmental security system,” and identifies the components of the legal framework for ensuring environmental security under martial law; and the legal foundations for ensuring environmental security in the European Union are analyzed. In particular, the author’s vision of a system for ensuring environmental security under martial law is substantiated for the first time as a set of the following components: 1) law-making measures (the development and adoption of conceptual acts to formalize a set of differentiated environmental protection measures, the improvement of environmental protection legislation in accordance with international and European standards, the adaptation of environmental legislation to EU law, and the development of “emergency protocols” in accordance with IAEA requirements); 2) organizational and administrative measures (implementation of national environmental policy; incorporation of environmental considerations into strategic planning documents and when planning activities subject to environmental impact assessment; current action plans for maintaining the state of the natural environment, and when conducting restoration work to eliminate the consequences of armed aggression and hostilities; strategic environmental assessment; ensuring compliance with environmental standards and regulations; applying administrative measures; informing the public about monitoring results; forecasting environmental impacts; organizing international cooperation and technical assistance for strategic environmental assessment and addressing the consequences of war, etc.); 3) environmental incentive measures (environmental monitoring, stable funding for nature conservation activities, promoting the development of a “green economy” and environmental entrepreneurship, the use of renewable (or alternative) energy sources, and the creation of a favorable tax, credit, and investment climate, etc.); 4) security and support measures (installation, recording, documenting violations of national environmental legislation and international standards, as well as instances of environmental criminal offenses and international environmental crimes; conducting environmental audits to identify and assess environmental damage, losses, and harm caused by armed aggression; and holding those responsible legally accountable); 5) awareness-raising measures (educational and instructional activities aimed at changing perceptions of the interrelationships within the “human–nature” system and fostering a responsible attitude toward the environment). It has been demonstrated that international law and EU law implement an ecocentric approach to environmental protection, according to which the environment has intrinsic value, constitutes a separate object of protection, and is safeguarded regardless of its impact on humans; environmental standards are an independent element of the legal order. Furthermore, it has been argued that during martial law, the security paradigm – which views danger as an extreme condition where it is entirely absent – shifts to a systemic state in which the consequences of such danger are minimized by transforming it from a potential to a real threat, with an indefinite number of hazards and risks; Accordingly, security management under martial law boils down to making timely managerial decisions regarding the selection and implementation of actions to minimize the negative impact of existing dangers and threats. Chapter 2, “Organizational Framework for Environmental Safety under Martial Law,” identifies the correlation between the categories “entities responsible for ensuring environmental safety” and “entities related to environmental safety”; approaches to defining the concept of “environmental safety management” are analyzed and summarized, and the specific features of environmental safety management under martial law are identified; based on an analysis of the practice of the European Court of Human Rights (ECHR), the state’s obligations regarding the assurance of environmental safety in the context of armed conflict are identified. In particular, the concept of “environmental safety management” has been clarified as a comprehensive system of national, regional, and local measures aimed at ensuring, maintaining, and restoring the state of the natural environment, as well as minimizing risks of technogenic, anthropogenic, and natural origin; which may be carried out primarily through monitoring, research, strategic environmental assessment, environmental impact assessment, control, forecasting, planning, public information, and other executive and administrative activities. It has been demonstrated that, in regulating environmental protection, the ECHR adheres to an anthropocentric (or human-centered) approach: when protecting environmental rights and the environment, threats to the environment, environmental pollution, and other environmental factors must be sufficiently closely linked to a guaranteed human right, constitute significant circumstances that adversely affect health, “quality of life,” or human well-being, or lead to death, or serve as the cause of a violation of guaranteed rights. Furthermore, environmental factors must have a significant, critical impact compared to general environmental hazards inherent in living in a particular locality. It is argued that under martial law, the public interest and the corresponding duty to protect and restore the environment take precedence over private interests, while still ensuring fair protection of private interests—in particular, through compensation for damages and negative consequences resulting from the prioritization of the public interest. Chapter 3, “Legal Liability in the System of Environmental Safety under Martial Law,” clarifies the concepts and defining characteristics of legal liability in the field of environmental safety; it describes the specific features and grounds for civil liability for environmental damage caused under martial law; and it identifies the specific features of criminal law protection of the environment and liability for environmental criminal offenses in the context of armed conflict. Thus, for the first time, the concept of “legal liability in the field of environmental safety” has been substantiated as a comprehensive legal institution and a key element of the state mechanism, constituting a system of legally established measures (sanctions) aimed at encouraging voluntary compliance or ensuring compulsory enforcement by entities of requirements regarding environmental protection, the rational use of natural resources, and the prevention of environmental risks, with the goal of effectively realizing everyone’s right to an environment that is safe for life and health. The key characteristics of legal liability in the field of environmental safety have been specified, in particular, that it: 1) is an element of ensuring the state’s national security and one of the areas of the state’s environmental policy; 2) applies in cases of environmental offenses characterized by a threat to ecosystems and an intent to cause adverse changes to the natural environment; 3) is implemented through a legal relationship between the state, represented by authorized bodies, and the offender regarding the application of appropriate enforcement measures; 4) is compensatory in nature, linked to the obligation to compensate for harm caused to state, public, and private interests, as well as to environmental safety; 5) performs regulatory, preventive, punitive, and restorative functions, serving as a means of achieving the state’s sustainable environmental development; 6) provides for the application of sanctions (administrative, criminal, civil, and disciplinary) aimed not only at punishment but also at preventing the commission of such offenses in the future and fostering environmentally conscious behavior among actors. It has been argued that, in order to promote the principle of sustainable use of natural resources, the compensation mechanism – as part of legal liability for environmental damage—must include financial penalties and compensation for harm caused to the environment, its components, and natural resources, the punishment of those guilty of committing environmental offenses, as well as the obligation to restore the environment and create conditions for such restoration. It is argued that in international humanitarian law, based on the provisions of Article 35(3) and Articles 55 and 56 of Protocol I, an eco-centric approach is applied in regulating environmental protection; when classifying environmental crimes within the jurisdiction of the ICC, based on Article 85(3)(c) of Part I of the Statute and Article 8(2) (b)(iv) of the Rome Statute, an anthropocentric approach applies, since the consequences of such crimes – including excessive loss of life, injuries among the civilian population, and damage to civilian objects – must be taken into account. It is further argued that the introduction and application of the principle of universal jurisdiction – under which states may prosecute individuals guilty of committing the most serious international environmental crimes, regardless of where they were committed or the offender’s nationality, serves as an effective instrument of criminal law protection for the environment by classifying the obligation of states to prohibit mass environmental pollution as an erga omnes obligation. Provisions regarding the advisability of identifying ecocide as a distinct category of international crimes and the possibility—in the absence of ecocide as a distinct category of international crime in the Rome Statute of the ICC – of establishing ecocide as such, provided that specific intent (dolus specialis) to inflict serious harm on members of a national, ethnic, racial, or religious group or to create living conditions intended to bring about the total or partial physical destruction of such a group through the infliction of large-scale, long-term, or serious environmental damage, thereby constituting genocide committed through ecocide. Based on the results of the study, proposals have been developed to amend the Law of Ukraine “On Environmental Protection,” specifically paragraph “i” of Article 3, “Basic Principles of Environmental Protection,” taking into account the “polluter pays” principle, and Part 5 of Article 68 “Liability for Violations of Environmental Protection Legislation,” establishing an additional obligation for those responsible to restore the environment and its components. | en |
| dc.identifier.other | УДК 349.6+342.78+341.217:061.1ЄС | |
| dc.identifier.uri | https://r2.donnu.edu.ua/handle/123456789/4341 | |
| dc.publisher | Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса | |
| dc.subject | безпека (національна, екологічна, енергетична) | ua |
| dc.subject | політика (екологічна, кримінально-правова) | ua |
| dc.subject | воєнні дії | ua |
| dc.subject | збройний конфлікт | ua |
| dc.subject | агресія | ua |
| dc.subject | (охорона) довкілля | ua |
| dc.subject | забруднення | ua |
| dc.subject | шкода | ua |
| dc.subject | відшкодування | ua |
| dc.subject | компенсація | ua |
| dc.subject | правопорушення (кримінальні, адміністративні, екологічні) | ua |
| dc.subject | злочини (екологічні, міжнародні, воєнні) | ua |
| dc.subject | відповідальність (юридична, кримінальна, адміністративна, цивільна) | ua |
| dc.subject | належні безпечні і здорові умови (праці) | ua |
| dc.subject | критична інфраструктура | ua |
| dc.subject | екоцид | ua |
| dc.subject | security (national, environmental, energy) | en |
| dc.subject | policy (environmental, criminal law) | en |
| dc.subject | military operations | en |
| dc.subject | armed conflict | en |
| dc.subject | aggression | en |
| dc.subject | (protection of) the environment | en |
| dc.subject | pollution | en |
| dc.subject | damage | en |
| dc.subject | restitution | en |
| dc.subject | compensation | en |
| dc.subject | offenses (criminal, administrative, environmental) | en |
| dc.subject | crimes (environmental, international, war crimes) | en |
| dc.subject | liability (legal, criminal, administrative, civil) | en |
| dc.subject | proper safe and healthy (working) conditions | en |
| dc.subject | critical infrastructure | en |
| dc.subject | ecocide | en |
| dc.title | ДИСЕРТАЦІЯ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ 081 «Право» 08 «Право» | |
| dc.title.alternative | Legal Support for environmental Security in martial Law. – Qualifying Research Paper (manuscript). | |
| dc.type | Book |
Файли
Контейнер файлів
1 - 1 з 1
Вантажиться...
- Назва:
- Дисертація_Сурми А.С.pdf
- Розмір:
- 1.28 MB
- Формат:
- Adobe Portable Document Format
- Опис:
Ліцензійна угода
1 - 1 з 1
Вантажиться...
- Назва:
- license.txt
- Розмір:
- 1.71 KB
- Формат:
- Item-specific license agreed upon to submission
- Опис: