Перегляд за Автор "Bohatiuk O. V."

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Становлення та розвиток принципів права у середньовічній Україні
    (Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) БОГАТЮК ОКСАНА ВАЛЕРІЇВНА; Bohatiuk O. V.
    Богатюк О. В. Становлення та розвиток принципів права у середньовічній Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 08 «Право» за спеціальністю 081 «Право». – Донецький національний університет імені Василя Стуса Міністерства освіти і науки України, Вінниця, 2025. Дисертацію присвячено обґрунтуванню нових наукових положень щодо процесу становлення та розвитку загальноправових та галузевих принципів права на теренах середньовічної України впродовж ІХ – першої половини ХVІІ ст., виявлення закономірностей та особливостей цього процесу. У розділі 1 «Історіографія та джерельна база дослідження становлення та розвитку принципів права у середньовічній Україні» досліджено стан наукової розробки проблеми та проведено аналіз джерельної бази дослідження. Встановлено, що протягом імперського, радянського та особливо сучасного періодів відбулося значне накопичення фактичного матеріалу з історії середньовічного українського права, однак становлення та розвиток принципів права у середньовічній Україні протягом ІХ – першої половини ХVІІ ст. не стало предметом окремого наукового дослідження. Аргументовано, що важливим складовим елементом дисертаційної роботи є аналіз джерельної бази дослідження, який обумовлений історико-правовим характером розвідки та значним за обсягом хронологічним періодом. Встановлено, що за вказаної доби набували чинності різні історико-правові джерела, які були поділені на дві великі групи – пам’ятки права (історичні джерела права – передусім Руська Правда, Судебник Казимира 1468 р. та три редакції Литовського Статуту) та інші джерела (насамперед літописи, літературні твори, актові джерела та матеріали судової практики). У розділі 2 «Формування загальноправових принципів у середньовічній Україні» досліджено еволюцію таких загальноправових принципів, як справедливість, свобода, рівність та гуманізм, їх зміст та реалізацію у нормах середньовічного права. Встановлено, що справедливість є провідною ідеєю права, його обов’язковим елементом, а її зміст є сутністю самого права. Аналіз дефініції «українське право» дає підстави стверджувати, що поняття справедливості є ключовою категорією у її формулюванні, оскільки українському народу протягом його багатовікової історії було притаманне розуміння права, як категорії справедливості у поєднанні з ідеями правди, добра, людяності (гуманізму), рівності. Доведено, що справедливість, як юридична категорія набуває атрибуту принципу шляхом втілення у правовій нормі, а її зміст набуває змін як у часі, так і в просторі. Сутність принципу справедливості у середньовічній Україні була детерміновані формами (джерелами) права – правовим звичаєм (джерелом природної справедливості), нормативно-правовим договором (включаючи міжнародні договори) і нормативно-правовим актом (законом). Досліджено, що формального закріплення принципу справедливості за об’єктивних умов існування середньовічної держави не було, однак термінологічно він згадується на сторінках історико-правових джерел у формі правових ідей тогочасної правосвідомості. Вперше термін «справедливість» як правова категорія зустрічається у положеннях Судебника Казимира, а протягом другої половини ХV ст. він набуває характеру уніфікованого правового поняття, особливо у галузі правосуддя. Водночас багатовекторність у розвитку права підтверджує тезу про те, що змістовне наповнення принципу справедливості в умовах розвитку інститутів середньовічної держави не завжди мало прогресивний характер. Аргументовано, що ідея свободи випливала із ментальних особливостей українського народу, у світогляді якого відображалися ставлення людини до навколишньої дійсності, формувалися переконання, ідеали, принципи буття та ціннісні орієнтації. За додержавного періоду ідея свободи стала однією із визначальних при формуванні інститутів родової та воєнної демократії, які згодом трансформувалися у інститути феодальної демократії (віча, громадських та копних судів). Норми українського звичаєвого права, маючи за основу природно-правові ідеї та цінності, протягом середньовічного періоду визначали обсяг свободи як для громади загалом, так і кожного члена суспільства зокрема. Водночас статус свободи впливав на поділ населення та визначав ступінь правоздатності. Визначено, що протягом другої половини ХІV – першої половини ХVІІ ст. розвиток ідеї свободи на українських теренах відбувався у різних правових системах – системах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, магдебурзького права та козацького звичаєвого права. У законодавчих актах Великого князівства Литовського термін «свобода» набував змістовного наповнення, однак розширення обсягу суб’єктивної свободи для привілейованих станів суспільства невпинно призводило до її обмеження або втрати іншими суспільними верствами. Зміст ідеї свободи вплинув на ґенезу окремих понять та інститутів кримінального права (щодо суб’єкта кримінального правопорушення (злочину), щодо появи тюремного ув’язнення як виду кримінального покарання, а також виокремлення злочинів проти волі (свободи) людини залежно від родового та безпосереднього об’єкта кримінального правопорушення). Водночас норми Литовського Статуту не лише захищали особисті та майнові права вільної людини, але й гарантували мінімальний обсяг свободи для кожної одиниці тогочасного суспільства. Досліджено, що ідеї свободи шляхом визнання міської громади колективним суб’єктом правовідносин реалізовувалися у системі міського (магдебурзького) права, яка стала частиною національної правової традиції. Концепт свободи разом з ідеями рівності, справедливості та демократизму стали стрижневими імперативами козацького права, що почало формуватися наприкінці ХV – у ХVІ ст. ст. і згодом стане нормативним підґрунтям національного права за доби України-Гетьманщини. Доведено, що ідеї, які наразі складають основу юридичного принципу рівності з поєднанням вимог формальної та фактичної рівності, почали формуватися на українських теренах за середньовічної доби. Правовим атрибутом становлення та розвитку ідеї рівності перед законом стало правило, що покарання має бути пропорційним винності особи незалежно від її правового та соціального становища. Уперше на законодавчому рівні ідея рівності усіх перед законом була закріплена нормами Судебника Казимира, а впродовж ХVІ ст. ця домінанта набувала значення принципу із формальним закріпленням новелами Литовського Статуту. Встановлено, що за доби Русі-України ідея рівності перед судом реалізовувалася шляхом застосування норм процесуального права під час здійснення судочинства, однак уперше на законодавчому рівні це правило закріплювалася новелами Литовського Статуту. Доведено, що ідея рівності перед судом якнайповніше реалізовувалася у діяльності копних судів. Водночас українському середньовічному праву була притаманна тенденція до рівноправності чоловіків і жінок, яка набула поширення не лише у приватно-правовій, але й у публічно-правовій сферах. Якнайповніше ідеї рівності на українських просторах наприкінці ХV – першій половині ХVІІ ст. реалізовувалися на теренах Запорізької Січі, де вони набували майже абсолютних ознак і ставали першоосновою формування загальноправового принципу рівності. Аргументовано, що становлення гуманістичних ідей сягає сивої давнини і було пов’язане із високими моральними стандартами, притаманними українському народу. Поширення християнської ідеології поглибило розуміння уявлень українського етносу щодо людяності, співчуття, любові до ближнього, доброчинності, що позитивно вплинуло на реалізацію гуманістичних ідей у середньовічному українському праві. Встановлено, що за окресленої доби гуманістичні ідеї якнайповніше реалізовувалися у галузі кримінального права. У розділі 3 «Ґенеза галузевих принципів середньовічного права в Україні та їх вплив на формування вітчизняної правової традиції» проаналізовано особливості виникнення, становлення та закономірності розвитку принципів цивільного і кримінального права, а також принципів правосуддя впродовж ІХ – першої половини ХVІІ ст. Виявлено, що формування принципу неприпустимості позбавлення права власності, як принципу цивільного права обумовлювалися становленням і розвитком права власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні, а також розвитком інститутів середньовічної держави. Правові гарантії та захист, які надавалися державою суб’єктам права власності (насамперед привілейованим суспільним верствам щодо права власності на землю) становили основу її політичного існування. Протягом ІХ – першої половини ХVІІ ст. власнику майна гарантувався судовий захист, що позитивно впливало на ґенезу принципу судового захисту цивільного права та інтересу. Принципи свободи договору та свободи підприємницької діяльності, що не заборонена законом за середньовічного періоду перебували лише на стадії формування, оскільки майнові та особисті немайнові відносини засновувалися на юридичній нерівності та майновій самостійності особисто вільних людей. Право на підприємницьку діяльність набувало ознак привілею, тому лише окремі категорії населення могли сповна його реалізовувати. Встановлено, що у межах формування галузевих принципів цивільного права виникали і набували розвитку підгалузеві принципи – насамперед принципи спадкового і шлюбно-сімейного права. Засадами спадкового права були: універсальне спадкове правонаступництво; сімейно-родинний характер спадкування та черговість (послідовність) закликання до спадщини при спадкуванні за законом; свобода заповіту, яка обмежувалася нормами феодального спадкового права. Українське середньовічне право не визнавало принципу рівності спадкових часток (рівність спадкоємців) при спадкуванні за законом. Принципами шлюбно-сімейного права за означеного періоду стали: одношлюбність (моногамія); публічне оголошення факту шлюбу (публічність шлюбу; свобода і добровільність укладення та розірвання шлюбу (з певними обмеженнями); заборона інцесту (кровозмішення); особиста рівноправність учасників сімейних відносин, а також регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором). Визначено, що систему принципів кримінального права в Україні впродовж ІХ – першої половини ХVІІ ст. склали: принцип визначення кримінального правопорушення (злочину) без формалізації у правових джерелах; принцип особистої (персональної) кримінальної відповідальності, який набув сучасного змісту в 1588 р.; принцип винної відповідальності; принцип невідворотності кримінальної відповідальності; принцип диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання; а також принцип економії кримінальної репресії. Аргументовано, що за означеного періоду принципи правосуддя формувалися у лоні процесуального права як процедури реалізації норм матеріального права. Серед них виокремлювалися елементи принципів: законності; доступності до суду (доступу до правосуддя); публічності правосуддя, гласності і відкритості судового процесу; вільної оцінки доказів судом; змагальності та процесуальної рівноправності сторін, а також свободи у поданні доказів. Особиста участь сторін у судовому процесі сприяла реалізації принципу безпосередності. Доведено, що за досліджуваного періоду почав формуватися і набувати розвитку принцип обґрунтованості та обов’язковості судового рішення, а також принцип презумпції невинуватості, який наразі розглядається як складовий елемент права на справедливий судовий розгляд.