Перегляд за Автор "Чальцева О."
Зараз показуємо 1 - 5 з 5
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументКатегорія «колабораціонізм» як багатокомпонентний наратив в умовах війни(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2022) Чальцева О.Колабораціонізм як наратив в умовах війни був і залишається багатогранним і суперечливим явищем. З одного боку – це провина і зрада, а з іншого боку – це вимушений крок та умова виживання населення на окупованих територіях. В науковій літературі в різні часи на основі історичного досвіду колабораціонізму в державах, які були окуповані, виокремлюють його види і аналізують, через призму політичної доцільності, різноманітні прояви співпраці з окупантами. Зацікавленість науковців темою колабораціонізму в першу чергу була пов’язана з другою світовою війною, коли він набув масового характеру в окупованих нацистською Німеччиною країнах західної, північної і східної Європи. Після другої світової війни, в європейській і радянській історіографії категорія «колабораціонізм» набула негативного смислу і більшою мірою політичного навантаження та емоційного забарвлення, що відбилось на її змістовному наповненні. Наукові рефлексії навколо терміну «колабораціонізм» були переважно пов’язані з наступними критеріями: прив’язкою до суб’єктності цього феномену: індивідуальний і колективний; характером співпраці; національною, релігійною, ідеологічною приналежністю; економічними, соціально-історичними умовами. Особливою рисою колабораціонізму в кожній державі було також те, що ідеологічна складова була присутня в абсолютно всіх окупованих системах, різниця була лише в характері домінування. Звільнення окупованих територій поставило наступну проблему, яким чином змістовну характеристику колабораціонізму інсталювати в нормативно-правову систему з відповідним режимом. Європейська і радянська юриспруденція формулювали свої національні системи покарань за колабораційну діяльність, керуючись логікою принципів режимного середовища.
- ДокументОцінювання публічної політики як показник її ефективності: досвід для України(2023) Чальцева О.Сучасна філософія оцінювання публічної політики базується на принципах Good Governance, які закла-дені в методику всіх видів моніторингу, які існують на глобальному, регіональному та місцевому рівнях. Проблема оцінювання актуальна для сучасних політичних систем, які перебувають у процесі адаптації своїх національних моделей публічної політики до сучасних політичних, соціальних і економічних викликів. Натепер виділяють три стратегії оцінювання публічної політики, які використовують держави: по-перше, це пов’язано з результативністю діяльності публічної влади; по-друге, це аналіз витрат у процесі здій-снення політики; по-третє, це комплексний показник затрат і результатів.Сучасні моделі оцінювання політик і програм залежно від суб’єктів, які здійснюють оцінювання, умовно поділяють на дві загальні групи – внутрішні та зовнішні. Внутрішнє оцінювання здійснюється органом державної влади, який і реалізує політику. Зовнішнє оцінювання здійснюється незалежними експертами чи консультантами.Оцінювання публічної політики міжнародними аналітичними дослідницькими центрами здійснюється на підставі ідеально-типових індикаторів ефективності публічної політики та публічного управління, орі-єнтованих на принципи Good Governance, що демонструють якість функціонування інститутів публічної політики й ефективність діяльності влади, які використовуються у глобальних індексах.В Україні, яка поступово реформує свою модель державного управління, активно використовуються інструменти оцінювання публічної політики, що надає можливість виявляти проблеми та конструювати шляхи для їх подолання навіть в умовах війни.
- ДокументПартії як предмет вивчення в компартивних дослідженнях(Чернігів: НАУКОВО-ОСВІТНІЙ ІННОВАЦІЙНИЙ ЦЕНТР СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ, 2023) Чальцева О.Традиційний інститут політичної партії є популярним предметом дослідження в компаративістиці. Від моменту своєї появи і до сьогоднішнього дня цей інститут еволюціонував, набував нових рис і функ-цій. У сучасних умовах політичні партії переживають певну трансформацію, адаптуючись до сучасних трендів політики, нових управлінських практик в державах. У зв’язку з цим з’являються нові типи цьо-го інституту, відбувається зміна його диспозицій у публічному полі політики, ускладнюються передви-борчі технології, вибудовується нова конструкція взаємодії з громадськістю і державою, оновлюється за-конодавча база, тому інтерес до цього питання науковців у сфері політичних, юридичних, управлінських наук є об’єктивним і актуальним. Партія як актор публічної політики в процесі своєї інституціоналіза-ції в національних системах трансформувався організаційно (типи партій), нормативно, змінював дис-позицію по відношенню до держави і громадянського суспільства, корегував репрезентативний стиль і характер членства, змінював структуру електоральної і партійної конкуренції, ускладнював виборчі технології і партійні канали комунікації, визначав відповідно до типу рівень перерозподілу політичних ре-сурсів. Набір функцій, які виконують партії постійно змінюється і набуває нових ознак як в усіх без ви-ключення типах систем. Нові функціональні особливості політичних партій змушують дослідників робити нові порівняльні дослідження задля визначення його впливу цього інституту на політичну си-стему. Сучасні вчені не припиняють порівняльні дослідження, намагаючись диференціювати політич-ні партії, виокремлювати нові типи і визначати специфіку діяльності партії в політичному середовищі.
- ДокументТеоретичні парадигми трансформації держави як публічного інституту(Вінниця: Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса, 2023) Чальцева О.З розвитком суспільно-політичного життя процес здійснення політики в демократичних системах значно ускладнився і вийшов за рамки держави. Збільшилась кількість акторів, які приймають рішення або впливають на їх прийняття, змінились механізми реалізації управлінських практик, які передбачають узгодження інтересів і культуру консенсусу всіх акторів публічного процесу. Ця тенденція чітко простежується в європейській традиції, де публічна політика – це не тільки вироблення та реалізація управлінських рішень державою, а й демократична участь різних груп за інтересами, державних і недержавних політичних акторів в політико-управлінському процесі (public deliberation), досягнення комплексного бачення соціальної проблеми з дотриманням процедур узгодження інтересів перед безпосередньою політичною дією уряду. В кінці ХХ ст. традиційні моделі управління державами виявилися нечутливими до політичних реалій постіндустріального суспільства, а саме: розвитку глобалізаційних процесів і глобальної економічної конкуренції, появи наднаціональних інститутів і розвитку громадянського суспільства. На зміну класичної концепції державного адміністрування (public administration), державі загального благоденства (welfare state) і уряду (government) в 90-і рр. прийшло нове державне управління (new public management), засноване на принципах комерціалізації державного менеджменту і на управлінні (governance), яке враховує публічні інтереси. В сучасних умовах держава перестає відігравати монопольну роль у політичному процесі, хоча й залишається головним суб’єктом в публічному полі. Вплив трансформаційних процесів у публічній сфері позначається на зміні місії держави, структури, функцій і технологій управління в сучасному суспільстві. Модерація, партнерство та медіація за допомогою співпраці, а не вертикально-субординаційне ієрархічне управління й мобілізація за допомогою нав’язування стають імперативними правилами діяльності сучасної держави.
- ДокументІнституціоналізація політичної партії як актора публічного управління(Одеса:Південноукраїнським національним педагогічним університетом імені К. Д. Ушинського., 2023) Чальцева О.Політична партія як один із акторів публічного управління традиційно передбачає можливість безпосередньо взаємодіяти з громадянським суспільством і з державою, артикулювати і агрегувати інтереси суспільства та представляти їх в державних інституціях через процедуру виборів. Основна мета цього інституту полягає в інтеграції до структур державної влади (насамперед, законодавчої її гілки) та впливі на реалізацію як державної політики, так і публічного управління в цілому. Завдяки політичним партіям у значній мірі в демократичних системах забезпечується політична стабільність суспільства. У тих суспільствах, де є розвинута система політичних партій, які організовано представляють інтереси суспільства в парламенті, суспільство здатне цивілізовано вирішувати всі політичні проблеми, що виникають, використовуючи для цього різноманітні засоби. Метою статті є виявлення тендецій зміни суб’єктності політичної партії як публічного актора, зокрема в процесі його коституювання в Україні. Розглядаючи політичну партію як актора публічного управління в Україні, який поступово інституціоналізується, з одного боку, можна відзначити появу механізмів безпосереднього впливу цього інституту (або їх частини) на процес державного управління, на розробку та прийняття управлінських рішень, а іншого боку, Україна є прикладом країни з гібридним режимом, де формальні інститути (конституція, закони та законодавчі акти) є підірвані неформальними (клієнтелізмом, непотизмом і корупцією). Досліджуючи проблематику участі політичних партій у здійсненні публічного управління, слід зазначити, що політичні партії відіграють суттєву роль у його реалізації, яка залежить від об’єктивних та суб’єктивних чинників, а саме від демократизації політичного режиму, інституційного потенціалу політичних партій, нормативноправової бази політичної системи, взаємозв’язку між суб’єктами політичного процесу. Інституціоналізація політичної партії як актора публічного управління в Україні ще потребує свого удосконаленння в нормативному сенсі по таким питанням як: відповідальність політичної партії перед суспільством; існування персоналістських партій; виборче законодавство; аудит партійної діяльності; фінансування політичних партій.