Перегляд за Автор "Нешик Ольга Степанівна"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз недоступний
    Документ
    ДИСЕРТАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА 081 «Право» 08 «Право»
    (Вінниця, ДонНУ, 2026) Нешик Ольга Степанівна; Neshyk O. S.
    Нешик О.С. Господарсько-правовий статус фермерського господарства. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» у галузі знань 08 «Право». – Донецький національний університет імені Василя Стуса Міністерства освіти і науки України, Вінниця, 2026. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню елементів господарсько-правового статусу фермерського господарства. У розділі 1 «Загально-теоретична характеристика господарсько-правового статусу фермерського господарства» розглянуто поняття і класифікація фермерських господарств, генезис правової основи їх господарсько-правового статусу. Обґрунтовано, що в господарському праві поняття фермерського господарства має комплексний характер, сформоване на досвіді історичного розвитку, законодавчих та наукових положеннях стосовно його визначення, відображає реальний стан практики правозастосування, позначає а) суб’єктів господарювання зі статусом юридичної особи або статусом фізичної особи - підприємця, які здійснюють діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва і мають специфічні ознаки, які дозволяють відокремити їх від інших суб’єктів господарювання; б) організаційно-правову форму господарювання, яку громадяни обирають для самостійного або спільного з членами сім’ї та/або родичами здійснення підприємницької діяльності з виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції. Виокремлено юридичні особливості сімейного фермерського господарства, утвореного в формі фізичної особи - підприємця, а саме: наявність установчого документа, можливість спільної діяльності членів сім’ї, формування складеного капіталу, обмеження щодо використання найманої праці. З урахуванням цих особливостей аргументовано, що правова природа таких фермерських господарств не зводиться до звичайного статусу підприємця, а дозволяє визначати саме фермерське господарство їх родовим поняттям. Проведено класифікацію фермерських господарств за загальними критеріями, що застосовуються для групування суб’єктів господарювання та аграрного господарювання, яка дозволила визначити місце фермерських господарств серед суб’єктів господарювання, розкрити їх юридичні, економічні та функціональні особливості, та за такими підставами як організаційно-правова форма господарювання (юридична особа або фізична особа - підприємець); належність до сімейного фермерського господарства (може бути утворено зі статусом юридичної особи або нього); критерії доступу до різних видів державної підтримки (тривалість, умови, види діяльності тощо), які дозволяють найбільш повно представити значимі юридичні характеристики цих господарств. Виділено три періоди генезису законодавчої основи господарсько-правового статусу фермерського господарства після набуття Україною незалежності, протягом яких сформовано структуру та зміст сучасної законодавчої основи ведення фермерського господарства. Конкретизовано напрями удосконалення законодавчого регулювання відносин щодо ведення фермерського господарства. Запропоновано в якості способу подолання правової невизначеності у питаннях організації та ведення фермерського господарства затвердження модельного статуту як регуляторної моделі цього господарства, в якому будуть запропоновані стандартизовані рішення щодо регулювання відносин з формування майнової основи, здійснення управління господарством, членських і трудових відносин, ліквідації та реорганізації господарства. У розділі 2 «Характеристика основних елементів господарсько-правового статусу фермерського господарства» досліджено питання організації та припинення ведення фермерського господарства, правового режиму майна та земель цих господарств, структури та порядок управління ними. Конкретизовано умови утворення фермерського господарства, а саме: наявність у фізичної особи громадянства України та досягнення 18-річного віку; наявність сімейних та/або родинних відносин між засновниками фермерського господарства; належність засновнику (-ам) на праві власності або користування земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства або товарного сільськогосподарського виробництва, або особистого селянського господарства. Також проведено характеристику змісту організаційного та легалізаційного етапів порядку утворення фермерського господарства. З’ясовано, що правова природа договору про створення сімейного фермерського господарства є близькою до договору про спільну діяльність та установчого договору, однак не тотожною їм через наявність певних особливостей, зумовлених сімейно-правовою природою відносин між членами господарства, їх особистою трудовою участю в діяльності господарства. Виявлено, що спеціальні вимоги до засновників та членів фермерського господарства зумовлюють, щоб при здійсненні поділу, злиття, приєднання фермерських господарств було забезпечено відповідність засновників (членів) нового (-их) господарства (-в) вимогам ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство», в інших випадках має здійснюватися подвійна реорганізація, тобто з одночасним перетворенням в іншу організаційно-правову форму юридичної особи. Обґрунтовано, що правовий режим майна фермерського господарства становить окремий різновид правового режиму майна суб’єкта господарювання, його зміст детермінований особливостями організаційно-правової форми фермерського господарства, яка поєднує ознаки сімейно-родинного об’єднання та суб’єкта господарювання, і охоплює статичні та динамічні елементи. Виявлено засадничі положення визначення правового режиму майна фермерського господарства: а) законодавче визначення видів майна, яке може перебувати у власності фермерського господарства; б) основним правовим титулом на майно є право власності (право спільної сумісної власності у фермерських господарствах без статусу юридичної особи), що визначає межі та способи здійснення правомочностей щодо майна; в) господарська правосуб’єктність фермерського господарства у майнових відносинах включає право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод; г) багаторівнева система джерел регулювання майнових відносин (закон, установчий документ, угоди між членами господарства), що дозволяє враховувати загальні та внутрішньо організаційні правила здійснення правомочностей щодо майна; ґ) право члена фермерського господарства на майно, зокрема на отримання частки майна господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у ньому у розмірі та порядку її отримання, визначених установчим документом фермерського господарства. Розмежовано поняття «складений капітал фермерського господарства» та «майно фермерського господарства» таким чином, що перше поняття охоплює лише майнові внески членів господарства, тоді як друге включає як складений капітал, так і майно, набуте чи створене фермерським господарством у процесі його діяльності. У зв’язку з цим та з метою уніфікації категоріального апарату та усунення можливості різного тлумачення складу майнових активів фермерського господарств запропоновано внести зміни до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство». Запропоновано перелік питань щодо майна, яке потрібно відобразити в модельному статуті фермерського господарства. Обґрунтовано, що правовими способами формування земель фермерського господарства є: а) перетворення на підставі прямої норми закону земельних прав членів фермерського господарства щодо земельних ділянок набутих його засновниками (членами) на праві приватної власності (у тому числі шляхом безоплатної приватизації) або на праві користування (зокрема оренди, емфітевзису), у земельні активи самого господарства; б) набуття фермерським господарством земельних ділянок на праві власності, користування у встановленому законом порядку. Аргументовано, що право фермерського господарства на володіння і користування земельними ділянками, які знаходяться у власності, користуванні його членів, виникає безпосередньо в силу припису Закону України «Про фермерське господарство», є похідним від права членів господарства, але самостійним і не потребує оформлення додаткових правочинів щодо передачі земельної ділянки до складеного капіталу чи укладення будь-яких угод між господарством та його членами. З’ясовано, що сформовані на практиці моделі управління фермерськими господарствами мають високий ступінь варіативності та можуть втілюватися в фактичне одноосібне управління головою фермерського господарства або у корпоративну модель з функціонуванням загальних зборів та голови фермерського господарства. Доводиться, що особливістю порядку управління фермерським господарством є можливість участі членів господарства в управлінні без наявності частки в складеному капіталі. Запропоновано перелік питань, які потрібно закріпити в модельному статуті фермерського господарства для формування стійкої та передбачуваної системи управління цими господарствами. У розділі 3 «Інші особливості господарсько-правового статусу фермерського господарства» приділено увагу господарській правосуб’єктності фермерського господарства, впливу державної політики на господарсько-правовий статус фермерського господарства та захисту прав та законних інтересів цих господарств. Виявлено й охарактеризовано структурну та функціональну ознаки господарської правосуб’єктності фермерського господарства. Структурна ознака господарської правосуб’єктності охоплює: а) об’єктивні права та обов’язки, визначені законом; б) суб’єктивні права й обов’язки, що виникають у фермерського господарства в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності. Функціональна ознака включає абстрактну (потенційну) правосуб’єктність, тобто здатність вступати у різні види господарських правовідносин, що виникає з моменту державної реєстрації господарства, та фактичну правосуб’єктність, яка реалізується під час здійснення господарської діяльності й залежить від наявності дозвільних документів, укладених договорів, структури управління господарством. Завдяки цим ознакам господарська правосуб’єктність фермерського господарства має динамічний характер, оскільки обсяг його прав та обов’язків конкретизується залежно від цілей господарської діяльності та визначається в момент вступу у правовідносини. Обґрунтована доцільність для забезпечення належного рівня юридичної визначеності господарської правосуб’єктності фермерського господарства відповідно до принципу верховенства права здійснення нормативного розмежування прав та обов’язків фермерського господарства і його членів, визначення переліку прав і обов’язків фермерського господарства як суб’єкта господарювання; врегулювання механізмів реалізації правосуб’єктності через органи управління фермерського господарства з визначенням їх повноважень. Конкретизовано, що державна політика розвитку фермерських господарств визначається метою і цілями державної регуляторної, аграрної політики, політики сільського розвитку, спрямовується на створення належних умов діяльності цих господарств, забезпечення сталого розвитку аграрного сектора та сільських територій, продовольчої безпеки, має законодавче підґрунтя, програмно-цільовий підхід, реалізується через систему методів, форм і засобів державного регулювання. Проведено класифікацію державної підтримки фермерських господарств за підставами: а) метою (для провадження діяльності, диверсифікації виробництва, отримання послуг); б) умовою надання (безповоротна і поворотна); в) суб’єктним складом (новостворені господарства, сімейні господарства без статусу юридичної особи, господарства, потужності яких розміщено на певних територіях); г) способом отримання (на конкурсних засадах або без проведення конкурсу, через Державний аграрний реєстр або поза ним); ґ) джерелами надання (державний, місцеві бюджети, міжнародна технічна допомога та інші); д) змістом підтримки (кредити, часткова компенсація витрат, субсидії, бюджетні дотації та спеціальні бюджетні дотації, гранти). Виділено напрями подальшого удосконалення правового забезпечення державної підтримки: дотримання принципу правової визначеності та усунення колізій нормативно-правових актів; узгодження з вимогами acquis ЄС щодо пріоритетності допомоги малим і сімейним фермерським господарствам, молодим фермерам та фермерським кооперативам; забезпечення функціонування Виплатної агенції, повного переходу до цифрових процедур через ДАР; забезпечення належного контролю за використанням коштів та дієвих засобів забезпечення виконання фермерськими господарствами зобов’язань та відповідальності за їх порушення. Обґрунтовано, що критерієм визначення господарської юрисдикції земельних спорів за участі фермерських господарств є факт державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи або фізичної особи – підприємця на момент подачі позову, а також домінування приватного інтересу. Виявлено, що у спорах щодо управління фермерським господарством, порушень корпоративних прав членів господарства господарські суди застосовують аналогію закону, зокрема норми законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» для подолання прогалин у регулюванні відносин діяльності фермерського господарства. Доводиться, що ефективним способом захисту права фермерського господарства щодо володіння і користування земельною ділянкою, наданою його засновнику на праві постійного користування, виступає визнання права постійного користування земельною ділянкою, який може застосовуватися за аналогією визнання права власності за ст. 392 ЦК України. Ключові слова: верховенство права, господарська діяльність, господарська організація, господарський спір; господарське судочинство, державна підтримка (допомога), захист прав, майно, організаційно-правова форма, правовий статус, принцип правової визначеності, публічний порядок, сталий розвиток, правовий режим, правовий титул, право власності, статутний (складений) капітал, сфера господарювання, суб’єкт господарювання, економіка, фермерське господарство.