Перегляд за Автор "Космеда,Т."

Зараз показуємо 1 - 5 з 5
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Егоцентризм запозичень у листах Лесі Українки: вербалізація польської лінгвокультури
    (Варшава: Польська АН, 2021) Космеда,Т.; Ковалевська,О.; Kosmeda, T.; Kowalewska, O.
    Lesya Ukrainka was well acquainted with Polish culture, spoke Polish, using Polonism in the spontaneous live speech of her epistolary. The writer forms Polonisms as barbarisms, using Latin graphics, actualizes Ukrainianized Polonisms in the Cyrillic graphics of the Ukrainian alphabet; she uses calques and half‑calques. She distributes all types of borrowings: phraseological, semantic, lexical, semantic, phonetic, morpheme. There are representatives of all parts of speech among the borrowings: most of them are abstract and specific nouns, adjectives of different lexical and grammatical categories, verbs and adverbs, pronoun forms are rarely used, functional words are infrequently used. Polonisms perform a number of functions, among which (1) nominative – naming Polish realities, (2) expressing coherence through Polish discursive words and expressions, (3) using etiquette formulas to actualize phatic communication, (4) modeling epithets, paraphrases, enantheosemia and other artistic means for the purpose of ornamentalization of the text, (5) use of specific Polish and calqued phraseologies, precedent units, etc. for verbalization of emotions and expression, (6) representation of individual word formation for the purpose of attraction of the text. The writer reflected the natural process of functioning of Polonisms in the Ukrainian language.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Психолінгвістика в Україні –від зародження ідей наприкінці XIXстоліття до народження та розвитку в тоталітарний та посттоталітарний періоди
    (Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2025) Космеда,Т.; Папіш, В.; Kosmeda,T.; Papish, V.
    У статті запропоновановсебічний огляд історичних коренів, особливостейвиникнення та сучасного розвитку української психолінгвістики, водночас підкреслено її унікальнийнаціональний шлях та інтелектуальну спадщину. Спростованохибне уявлення про те, що українська психолінгвістика була відсутнязагаломабо не мала належного розвиткув радянський період. Натомість доведено потребу визнання міцної, хоча й придушеної наукової традиції, сформованої такими постатями, як Олександр Потебня, Іван Франко, Дмитро Овсянико-Куликовський та інші. За часів тоталітарного режиму чимало українських наукових праць було опубліковано російською мовою або приписано радянській науці, що сприяло поширенню колоніального наративу, у якому було маргіналізовано національні досягнення. На основі аспектуально-фрагментарного підходу у статті окреслено еволюційний шлях психолінгвістики в Україні від середини XX століття до сьогодення, висвітлено методологійні, тематичні та інституційні зміни, що характеризують тоталітарний і посттоталітарнийперіоди. Презентовано формування видатних українських психолінгвістичних шкіл і наукових центрів, зокрема в Переяславі, Луцьку, Одесі, Харкові, Львові,та частково дослідженовнесок представників цих осередківу такі галузі, як психосеміотика, сугестивна лінгвістика, нейролінгвістичне програмування, лінгвістична персонологія та асоціативна лексикографія. У дослідженні наголошено на факті відродження раніше заборонених теоретичних парадигм,у фокусі яких розглянуто поняття «дух мови», гіпотезапро божественне походження мови та вчення про несвідоме в мовленні. Особливу увагуприділено сучасному поштовху до національно-орієнтованої історіографії, яка прагневідновити історичну пам'ять та протидіяти залишкам колоніального впливу. Обґрунтовується методологійний перехід до української психолінгвістичної історіографії та інституціоналізації новоїнаукової дисципліни –історії національної психолінгвістики. Наукова розвідка підтверджує незалежний та інноваційний внесок України у світову психолінгвістику, запропоновано критичну переоцінку радянських публікацій та відновлення інтелектуальної спадщини, прихованої мовним та культурним пригніченням. Розвідка сприяє і академічній реконструкції української психолінгвістики, і ширшому проєкту деколонізації національної науки.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    «Укрокулі»-слова як протидія російським технологіям моделювання неправди (на матеріалі українських словників нових слів і значень)
    (Люблін: Наукове товариство Люблінського католицького університету, 2024) Космеда,Т.; Kosmeda, T.
    У цій статті продемонстровано можливості лінгвокреативності українців щодо моделю-вання протидії російській пропаганді, ідеологійним міфологемам на основі створення відповідної антипропаганди, антиманіпулем, системи аксіологійно маркованих смислів із метою розвінчення, дискредитації ворожих псевдотеорій. Засобами цієї протидії є неологізми, оказіоналізми, словотворення (продуктивні – типи морфологічного способу та способу складання – та не-продуктивні – злиття – способи, запозичення – калькування, макаронізація та варваризація), виразна сполучуваність, система тропів і фігур, своєрідна орнаменталіка, феномен пре-цедентності, порушення мовної норми, зокрема орфографічно-графічної, моделювання яких ґрунтується на актуалізації ідеологійної мовної гри. Наслідок такої лінгвокреативності – семанти-ко-прагматичні креативні смисли, конотації іронійної, зневажливої, саркастичної, презирливої, глузливої тональностей, вербалізація почуттів та емоцій, вияв експресії. Словесні технології антиманіпуляцій як протидії маніпулятивним стратегіям ворога загалом спроєктовані на форму-вання стратегічно зумовленого семантичного і прагматичного зсуву, створення розпізнавальних знаків ідеї, що існує всередині української лінгвокультури, українського соціуму і сприймається як своя (національна), що протиставляється чужій, ворожій. Лінгвокреативність українців полягає в перепрогамуванні ворожих ідей, смислів, значень та їх профанації.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Фальсифікація мовного образу України та презентація українізмів у тлумачних словниках російської мови кінця ХХ – поч. ХХІ століття
    (Торунь: Університет Миколая Коперника, 2025) Космеда,Т.; Kosmeda, T.
    У статті схарактеризовано проблему протидії російської і української ідеології як опозиції свій – чужий, що виявляється в діяльності російських лексикографів кінця ХХ – поч. ХХІ ст. Ідеться про фрагмент російської мовної картини світу, що відображає стосунки Росії з Україною, фіксує мовний образ України, що здійснюється на прикладі аналізу значення лексичних одиниць з оновою рос. украин- та з урахуванням запозичень з української мови в російську: лексеми-варваризми (українські слова презентовані російською графікою) та варіанти лексико-семантичних кальок. Простежуємо маніпулятивні технології в моделюванні вербалізаторів категорії оцінки – негативної семантики й прагматики (іронії, сарказму, зневаги, насмішки, глузування тощо), відповідної ідеологійної мовної гри, що презентовано і в структурі лексичного значення на рівні актуалізованих сем, і особливо в ілюстративному матеріалі, де розкривається аксіологійно маркований, переважно викривлений смисл. Унаслідок запозичення відбувається, зокрема, і (1) полярна зміна оцінного значення, що міститься в українському слові, а також (2) мовна експансія: штучне спрямування уваги суспільства на негативне сприйняття українізмів, усього того, що пов’язане з Україною з метою вироблення в росіян певного суспільного ідеологійно-психологійного комплексу, що презентує шкалу соціальних цінностей російського мовного колективу, відповідну шкалу оцінки носіїв російської мови: ненависть до України та українців, зверхнє, зневажливе ставлення до них, тобто відповідне різко нега тивне моральне й етико-естетичне їх сприйняття. Простежуємо вияв «сірої» і «чорної» пропаганди.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Інтерпретація авторського «Я» крізь призму епістолярного дискурсу Ольги Кобилянської : (до 160-річчя від дня народження)
    (Торунь: Університет Миколая Коперника, 2024) Космеда,Т.; Папіш, В.; Kosmeda, Т.; Papish, V.
    У статті висвітлено постулати теорії персонального дискурсу (его‑тексту), що спроєктовані на аспектуальне з’ясування своєрідності епістолярію Ольги Кобилянської. Проаналізовано штрихи життєпису письменниці, викладені крізь призму її самосвідомості, що стосується її вподобань, захоплень, прагнень, зокрема з указівкою на неповну реалізованість життєвого потенціалу (критично оцінюється самотність), презентації ключових світоглядних філософем, насамперед феміністичних (гендерних) переконань, осмислення національно-генетичної основи власного творчого потенціалу. Продемонстровано, як О. Кобилянська викладає свої погляди на довкілля, релігію, містику, психологію; виражає любов до вивчення іноземних мов і показує майстерне володіння ними, що проєктується передусім на польську й німецьку мови; на художнє писання загалом; розмірковує про схильність до інтуїтивного передбачення; зацікавлення музикою і театром. Мисткиня відверто зізнається про свої не завжди контрольовані емоції під час творчого процесу і в життєвих ситуаціях. В епістолярному тезаурусі письменниці простежуємо частотність лексики і фразеології на позначення психологічних станів та емоцій, що засвідчує високу чуттєвість, емоційність, експресивність її натури. Презентація особливостей її епістолярної поведінки (увічливість, самоіронія, жартівлива тональність, доброзичливість та емоційність) показує своєрідність її епістолярного ідіостилю, указує на виразну чутливість її душі. Лексема душа має високу частотність у тексті розглянутих листів і презентує потужне семантико-прагматичне наповнення. Аналіз листів О. Кобилянської дає змогу стверджувати, що вона не лише талановита письменниця, носій інтровертного типу мислення, але і вроджений психолог та знавець не тільки української, але й інших лінгвокультур.