Перегляд за Автор "Pietukhova, N.O."

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз недоступний
    Документ
    ПРАВОВИЙ РЕЖИМ СПІЛЬНИХ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ДИСЕРТАЦІЯ
    (Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Пєтухова, Н. О.; Pietukhova, N.O.
    Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню правового режиму спільних прав інтелектуальної власності у сфері осподарювання. У розділі 1 «Загальнотеоретичні засади правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання» досліджено загальні засади та зміст правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. На основі аналізу норм Цивільного кодексу України і спеціальних законів, аргументовано, що наразі відсутній єдиний підхід до розуміння виключності майнових прав інтелектуальної власності; наявні неузгодженість та непослідовність у використанні відповідного терміну у законодавчих актах, що вказують на неповноту дослідження природи майнових прав інтелектуальної власності, відсутність розуміння суті поняття виключності та непослідовність у введенні відповідного терміну до нормативно-правових актів, що поглибило проблему розуміння їх суті. Аргументовано, що використання терміну «виключні»  до  майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності не містить достатнього змістовного наповнення, яке однозначно й чітко визначає характеристики  відповідних прав; виключність має розумітися як характеризуюча ознака майнових прав інтелектуальної власності і означає конкретну суб’єктну приналежність, а не окремий вид майнових прав. За результатами дослідження запропоновано застосовувати поняття «виключної приналежності» до суб’єктаносія цих прав. Доведено, що розуміння змісту майна згідно визначення ст. 190 ЦК України є помилковим, не узгоджується з європейськими стандартами, оскільки звужує таке поняття лише до речових об’єктів та речових прав. Тому запропоновано зміни в ст. 190 ЦК України, які цей недолік усувають, а саме - запропоновано додати майнові права інтелектуальної власності до переліку майна й виключи посилання на речовий характер майна. Обґрунтовано, що майнові права у сфері господарювання слід розуміти як суб’єктивні права суб’єкта господарювання, які виражаються у правомочностях використання об’єкта інтелектуальної власності та розпорядження правом на цей об’єкт з метою отримання прибутку та/або інших економічних, соціальних результатів. Запропоновано термін «виключне право» вживати стосовно всіх правомочностей майнових прав правовласника, а термін «право на використання» – для інших осіб, які на законних підставах його використовують. У результаті вивчення особливостей правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності обґрунтовано, що під правовим режимом спільних майнових прав інтелектуальної власності слід розуміти сукупність юридичних засобів, які визначають порядок і особливості правового регулювання відносин щодо набуття, здійснення, припинення і захисту спільних майнових прав інтелектуальної власності. Відповідні юридичні засоби втілюються в дозволах, заборонах, обмеженнях і зобов’язаннях суб’єктів цих прав. Встановлено, що правовий режим спільних майнових прав інтелектуальної власності є відмінним від правового режиму спільних прав на речове майно. Доведено, що спільність майнових прав інтелектуальної власності означає наділення рівними за обсягом та змістом повноваженнями щодо певного об’єкта інтелектуальної власності декількох суб’єктів. Додаткового обґрунтуванння надано позиції про неподільність майнових прав інтелектуальної власності, зокрема й на ідеальні частки. Обґрунтована доцільність та ефективність договірного врегулювання відносин співвласників майнових прав інтелектуальної власності на основі договору про спільне здійснення прав. У зв’язку з цим запропоновано законодавчі зміни, зокрема статтю 428 ЦК України доцільно доповнити таким змістом: «Права інтелектуальної власності, які належать кільком особам спільно, є спільними правами інтелектуальної власності. Спільні права інтелектуальної власності здійснюються особами відповідно до закону або договору про спільне здійснення прав за їхньою згодою. У разі відсутності договору спільні майнові права інтелектуальної власності здійснюються особами спільно за взаємною згодою. Обсяг прав суб’єктів спільних майнових прав інтелектуальної власності є рівним, якщо інше не передбачено договором між ними». Запропоновано у положеннях ЦК України закріпити поняття спільних майнових прав інтелектуальної власності, особливостей їх набуття, здійснення, захисту, а в спеціальних законах – особливостей щодо спільних майнових прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності. Досліджено та конкретизовано періодизацію етапів розвитку законодавчої основи правового режиму спільних майнових прав у сфері господарювання, та виокремлено три етапи у її розвиткові з обґрунтуванням їх особливостей. У розділі 2 «Зміст правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання» досліджено зміст та особливості здійснення спільних майнових прав інтелектуальної власності, суб’єктний склад осіб, які набувають спільних майнових прав, особливості певних способів їх захисту. Встановлено, що приналежність суб’єкта права до категорії осіб, яка провадить господарську діяльність, є тією особливістю, яка впливає на визначення підстав набуття майнових прав: перелік підстав є вужчим у порівнянні з підставами набуття майнових прав фізичними особами. Аргументовано, що суб’єкт господарювання, який є юридичною особою, не може набути майнових прав інтелектуальної власності на тих первісних підставах, що притаманні для особи автора-творця – у зв’язку зі створенням об’єкта інтелектуальної власності. Набуття прав такими суб’єктами господарювання переважно здійснюється на вторинних підставах – на підставі правочинів з передання прав. З урахуванням особи – суб’єкта прав встановлено, що до первинних підстав набуття майнових прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання, які не є юридичними особами, відносяться: набуття спільних майнових прав учасниками простого товариства під час колективного створення об’єкта інтелектуальної власності в межах діяльності простого товариства; спільне подання заявки на отримання патенту/свідоцтва на винахід, корисну модель, промисловий зразок; спадкування майнових прав інтелектуальної власності. Особливим випадком набуття майнових прав інтелектуальної власності суб’єктом господарювання на первинній підставі є створення (авторство) об’єкта інтелектуальної власності фізичною особоюпідприємцем, що використовується в господарській діяльності. Запропоновано внести відповідні зміни в законодавство та доповнити статтю 428 ЦК України вказівкою на підстави виникнення спільних майнових прав інтелектуальної власності. Обґрунтовано помилковість підходу, відповідно до якого роботодавець та працівник, а також замовник та виконавець набувають спільних майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір, та твір, створений на замовлення, відповідно. З огляду на це запропоновано зміни в законодавство щодо закріплення майнових прав інтелектуальної власності на службові об’єкти інтелектуальної власності та об’єкти інтелектуальної власності, створені на замовлення, з обґрунтуванням, що доцільно передбачати віднесення майнових прав інтелектуальної власності виключно роботодавцю або замовнику, відповідно, якщо у договорі із працівником/автором (винахідником) не передбачено іншого. Досліджено способи здійснення майнових прав інтелектуальної власності, та уточнено поняття способів здійснення майнових прав - це активна форма реалізації цих прав, що виражається в діях, які відповідають ознакам правомірності (не суперечать нормам закону і не вчиняються з метою заподіяння шкоди іншим особам), мають вольовий характер, спрямовані на встановлення, зміну, припинення юридичних зв’язків між їх суб’єктами та іншими особами, мають мету, що визначається суб’єктом права. З’ясовано, що способами розпорядження суб’єктом господарювання майновими правами інтелектуальної власності є надання іншим особам можливості тимчасового використання охоронюваного об’єкта, повне передання прав, застава прав, внесення майнових прав до статутного капіталу господарського товариства. З’ясовано, що формою розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір. Встановлено, що поняття здійснення майнових прав інтелектуальної власності та введення майнових прав інтелектуальної власності в господарський оборот співвідносяться як ціле та частина відповідно. Аргументовано доцільність удосконалення порядку відчуження спільних прав одним із співвласників. Запропоновано договірну конструкцію здійснення спільних майнових прав інтелектуальної власності шляхом укладення між співвласниками прав договору про спільне здійснення майнових прав інтелектуальної власності, у якому погоджуються умови здійснення таких прав, в тому числі – своїх повноважень щодо них. Аргументовано, що майнові права на торговельну марку слід відносити до категорії, на яку не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Запропоновано законодавчу модель, за якої інтереси іншого подружжя, кому не належать майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, захищаються шляхом грошової виплати у виді частки від вартості цих прав та/або доходів, отриманих внаслідок підприємницької діяльності за період ведення бізнесу, коли подружжя перебувало у шлюбі; після розірвання шлюбу доходи, отримані підприємцем від використання торговельної марки, мають вважатись особистим майном правовласника, і виділення з них частки для виплати колишньому подружжю не проводиться. Обґрунтовано доцільність доповнення Сімейного кодексу України окремим розділом «Правовий режим майнових прав інтелектуальної власності», який має містити норми, щодо спільних майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, та визначати правила реалізації таких прав у випадках, коли режим спільної сумісної власності не може бути встановлений, вирішувати питання набуття, реалізації, поділу цих прав. Встановлено, що передання майнових прав до статутного капіталу товариства не трансформує їх у спільні права учасників товариства; такі права після їх передання до статутного капіталу товариства належать лише товариству як юридичній особі. Запропоновано передбачити в законодавстві можливість повернення майнових прав інтелектуальної власності особі, яка раніше передала їх до статутного капіталу товариства, а саме – вийти з товариства та отримати майнові права інтелектуальної власності, якщо строк їх дії не спрлив. Запропоновано законодавчо передбачити обов’язковість зазначення умови про повернення або неповернення майнових прав інтелектуальної власності їх вкладникові при виході з товариства в договорі – якщо він укладається, та передбачити законодавчо можливість повернення майнових прав у судовому порядку – якщо корпоративний договір відсутній. Аргументовано, що майнові права інтелектуальної власності, внесені до простого товариства, безумовно мають повертатися їх учаснику при виході з товариства, якщо останній є автором об’єкта інтелектуальної власності, майнові права на який були вкладом. А якщо вкладник є вторинним їх власником – за наслідками судового розгляду. Обґрунтовано доцільність змін у законодавстві щодо повернення майнових прав учасникові повного товариства, а саме – за згодою товариства; передачити право на звернення до суду з позовом про повернення майнових прав інтелектуальної власності. Доведено, що суб’єкти спільних майнових прав інтелектуальної власності мають такі ж гарантії захисту, що й власники речових об’єктів; їх право на звернення до суду за захистом таких прав є безумовним і дозволів від інших суб’єктів спільних прав для такого звернення не потрібно. Таке правило доцільно закріпити в ст. 432 ЦК України, доповнивши її таким змістом: «Якщо право інтелектуальної власності належить кільком особам спільно, то будь-яка з цих осіб може звернутися до суду за захистом свого права незалежно від інших осіб, яким таке право належить». Аргументовано, що за позовом декількох співвласників майнових прав може бути заявлена одна цілісна сума збитків чи компенсації. Запропоновано формулу визначення збитків співвласників спільних прав та формулу визначення загальної компенсації. Обґрунтовано, що єдина сума компенсації (заявлена у позові, поданому декількома співвласниками майнових прав) не передбачає поділу на частки та їх подальшого присудження тому чи іншому суб’єкту права; разом з тим, суб’єкти спільних прав можуть провести такий поділ самостійно після ухвалення рішення на підставі внутрішньої домовленості. Якщо вимоги про стягнення компенсації були сформульовані по кожному суб’єкту окремо, але в рамках одного позову, то в разі доведеності вимог сума компенсації кожному визначається судом. При цьому, заявлення відокремлених сум компенсації вимагає від позивачів надання змістовнішої доказової бази, в порівнянні з вимогою стягнути спільну компенсацію.