Перегляд за Автор "Labunskyi, O. O."

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз недоступний
    Документ
    ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА СУБ'ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗАСОБАМИ ПОДАТКОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ: ГОСПОДАРСЬКО–ПРАВОВИЙ АСПЕКТ. ДИСЕРТАЦІЯ
    (Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Лабунський, О. О; Labunskyi, O. O.
    У Розділі 1 «Загально-правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва засобами податкового стимулювання» на підставі співвідношення понять «державне регулювання господарської діяльності» та «державна підтримка суб’єктів господарювання» доведено, що державна підтримка малого бізнесу є цілеспрямованим елементом механізму державного регулювання економіки, який реалізується через комплекс правових, фінансових та управлінсько-організаційних форм, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, підвищення його конкурентоспроможності та забезпечення позитивного впливу на соціально-економічний розвиток держави. Обґрунтовано, що податкова підтримка становить самостійний напрям державної підтримки суб’єктів малого підприємництва, яка відрізняється від фінансової за юридичною природою, джерелами походження, способами реалізації та економіко-правовими наслідками. Уточнено поняття податкових стимулів з виділенням їх сутнісних характеристик: 1) комплексний характер мети запровадження, що охоплює: забезпечення надходжень до бюджетів різних рівнів, підтримку соціально та економічно пріоритетних видів діяльності, а також гармонізацію приватних і публічних інтересів у сфері податкових правовідносин; 2) реалізуються виключно через систему правових засобів (інструментів), закріплених у нормах ПК України, спрямованих на зменшення податкового зобов’язання та спрощення процедур виконання податкового обов’язку платником; 3) є однією з форм реалізації регулюючої функції податків, адже, направлено на створення державою сприятливих умов для здійснення економічної діяльності платниками податків; 4) непрямий (опосередкований) характер впливу, оскільки не передбачає прямого бюджетного фінансування на користь суб’єктів господарювання. Здійснено класифікацію засобів податкового стимулювання малого бізнесу залежно від їх місця у податковій системі з поділом на дві основні групи: 1) загальні податкові стимули, як правові інструменти, інтегровані у конструкцію окремих податків та зборів у межах загальної системи оподаткування, які поділяються на: а) податкові пільги, спрямовані на зменшення податкового навантаження (податкові вирахування; знижені ставки податків і зборів; повне або часткове звільнення від сплати податків і зборів); б) процедурні механізми, спрямовані на мінімізацію адміністративних витрат платника та спрощення процедур обліку, звітності й взаємодії з контролюючими органами (розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань або податкового боргу; встановлення спеціального періоду податкового звітування; використання процедур спрощеної реєстрації в якості платника податку на додану вартість; обмеження (мораторій) на окремі види податкових перевірок). Сукупність таких заходів не змінює об’єкта чи ставки оподаткування, але істотно спрощує порядок реалізації податкового обов’язку, що дозволяє віднести їх до окремої підгрупи інструментів податкового стимулювання адміністративно-процедурного характеру; 2) спеціальні податкові стимули, як цілеспрямовані заходи податково-правового регулювання, упроваджені виключно з метою підтримки та розвитку малого підприємництва, правовою формою яких є спрощена система оподаткування, обліку та звітності. Удосконалено теоретико-правовий підхід щодо розмежування понять «державна підтримка» та «державна допомога» з уточненням, що державна допомога є особливою формою державної підтримки малого бізнесу, реалізація якої у формі податкових засобів вимагає їх оцінки на предмет відповідності таким критеріям як: фінансування за рахунок бюджетних ресурсів, селективність та створення економічної переваги окремим суб’єктам господарювання із потенційним впливом на конкуренцію. Обґрунтовано, що податкова підтримка малого бізнесу в ЄС не має єдиного уніфікованого стандарту та варіюється залежно від національних економічних умов і стратегічних пріоритетів держав. Фактично сформовано два основних підходи: 1) інтеграція заходів податкового стимулювання виключно у межах загальної системи оподаткування (Австрія, Франція, Іспанія, Португалія, Нідерланди, Бельгія, Німеччина, Угорщина), що реалізується через: а) прийняття консолідованого курсу щодо спрощення та гармонізації адміністрування податку на додану вартість для малого бізнесу; б) застосування презумптивних методів (форфетарних, паушальних та інших спеціальних режимів) при оподаткуванні доходів фізичних осіб – підприємців та самозайнятих осіб (PIT «personal income tax»), що дозволяють сплачувати податки на основі умовної, а не фактичної податкової бази. Додатково в межах цього податку запроваджено податкові відрахування для інвестування у капітал інноваційних стартапів, фінансування R&D, можливість застосування податкових канікул; в) застосування спеціальних заходів у сфері корпоративного оподаткування, серед яких: зниження основної ставки податку за умови реінвестування прибутку в активи, що відповідають вимогам програм «Transition 4.0» та «Transition 5.0»; можливість формування резервів для реінвестування з метою зменшення оподатковуваного прибутку; підтримка інновацій через механізм «податкової премії»; надання податкових кредитів для інвестицій у регіонах з високим економічним ризиком; податкове стимулювання витрат на R&D, екологічні та соціально-економічно пріоритетні напрями діяльності; 2) запровадження паралельно з заходами податкової підтримки на рівні прибуткового та непрямого оподаткування альтернативних спрощених режимів оподаткування для малого бізнесу за фіксованими ставками (Італія, Хорватія, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія, Польща, Чехія). На основі порівняльного аналізу практики податкової підтримки малого бізнесу в державах ЄС установлено, що найбільш релевантним для України є використання досвіду Республіки Польща, що зумовлено комплексним характером поєднання спеціального податкового режиму (фіксованого податку – для приватних підприємців) із податковими стимулами для юридичних осіб – мікропідприємств (за умови, що їх доходи не перевищують еквівалент 2 млн євро за календарний рік) в межах загальної системи оподаткування. Така конструкція забезпечує гнучкість податкової системи, дає змогу обирати модель оподаткування залежно від масштабів діяльності та сприяє формуванню стійкого середнього бізнесу. Для України збереження єдиного податку як інструменту податкової підтримки малого бізнесу має поєднуватися з розширенням податкових стимулів у межах загальної системи, що є необхідною передумовою підвищення конкурентоспроможності підприємців і поступової інтеграції до європейських економічних стандартів. У Розділі 2 «Реалізація державної підтримки суб’єктів малого підприємництва засобами податкового стимулювання» на підставі комплексного аналізу норм податкового та господарського законодавства виявлено теоретичні та практичні проблеми правового регулювання інструментів податкової підтримки суб’єктів малого підприємництва в межах загальної системи оподаткування, зокрема: 1) оподаткування прибутку підприємств: а) відсутність адресного стимулювання; б) обмежений вплив механізму прискореної амортизації, який поширюється лише на окремі групи основних засобів і не охоплює інвестиції в інноваційні, цифрові чи екологічні проекти, що зменшує його стимулюючий потенціал для малого бізнесу; в) складність застосування податкових різниць, що створює додаткові адміністративні бар’єри; г) обмежене використання міжнародного досвіду порівняно з країнами OECD щодо запровадження спеціальних знижених ставок корпоративного податку або комплексних податкових пільг для малого бізнесу; 2) податку на додану вартість: а) обмежена сфера застосування касового методу; б) складність процедур формування податкового кредиту; в) надмірна «зарегульованість» обліково-звітних процедур адміністрування; г) відсутність стимулюючого підходу у сфері цифрового адміністрування, що не враховує організаційно-фінансову специфіку суб’єкта малого підприємництва. Обґрунтовано, що подолання цих проблем потребує адаптації національної моделі оподаткування прибутку підприємств та стягнення податку на додану вартість до європейських принципів пропорційності, передбачуваності та податкової нейтральності, що забезпечить узгодження фіскальних інтересів держави з потребами малого бізнесу й сприятиме формуванню сприятливого податкового середовища для його сталого розвитку. Дано оцінку ефективності функціонування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з урахуванням її переваг і недоліків, механізму оподаткування, що дозволило охарактеризувати її як ключовий інструмент державної підтримки малого бізнесу засобами податкового стимулювання. Доведено, що концепція реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, визначена Національною стратегією доходів до 2030 року, характеризується виключно фіскальною спрямованістю та суперечать стратегічним цілям післявоєнного відновлення та євроінтеграції оскільки: а) передбачає звуження сфери застосування шляхом обмеження кола платників та видів діяльності, що суперечить принципу доступності до державної підтримки малого бізнесу; б) орієнтована на збільшення податкового навантаження, що нівелює стимулюючу функцію спеціального податкового режиму; в) передбачає ускладнення податкового адміністрування і контролю, що призводить до втрати ключової ознаки «спрощеності» та створює ризики повторної тінізації частини бізнесу, втрати соціально-економічного ефекту. У Розділі 3 «Перспективи розвитку правового регулювання державної підтримки суб’єктів малого підприємництва засобами податкового стимулювання» обґрунтовано концептуальний підхід щодо правового регулювання державної допомоги засобами податкового стимулювання, який розкриває її подвійний характер – як особливу форму державної підтримки розвитку малого бізнесу та потенційного чинника впливу на конкуренцію. На цій основі запропоновано напрями удосконалення правових засад реалізації податкових інструментів у межах інституту державної допомоги, які передбачають: 1) нормативне розмежування допустимих і недопустимих форм державної допомоги у сфері оподаткування з урахуванням критеріїв, напрацьованих практикою ЄС; 2) виключення з переліку форм державної допомоги відстрочення або розстрочення сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів; 3) запровадження контролю за державною підтримкою учасників індустріальних парків, оскільки податкові пільги, що надаються в межах цього спеціального правового режиму, мають ознаки державної допомоги. Визначено, що їх виключення із сфери дії Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» суперечить принципам конкурентного права та міжнародним зобов’язанням України щодо гармонізації з правом ЄС; 4) забезпечення узгодженості між положеннями ПК України, Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» та підзаконних актів, зокрема Наказу Міністерства фінансів № 474 «Про затвердження Методології оцінювання інструментів податкової політики», шляхом інтеграції фінансово-економічної оцінки податкових видатків (на рівні Міністерства фінансів України) із правовою оцінкою їх допустимості (на рівні Антимонопольного комітету України), що забезпечить формування єдиної методологічної бази моніторингу податкових пільг як самостійної форми державної допомоги; 5) піддано критиці тимчасове призупинення механізмів контролю за державною допомогою в умовах воєнного стану, що створює ризики вибіркового надання податкових пільг суб’єктам господарювання органами місцевого самоврядування без належної правової оцінки їхнього впливу на конкуренцію. Визначено, що державна допомога у формі податкових пільг, спрямованих на підтримку суб’єктів малого підприємництва є відносно допустимою, тобто такою, що може бути визнана Антимонопольним комітетом України допустимою для конкуренції за умови відповідності наступним вимогам: а) цільова спрямованість – передбачає досягнення однієї з цілей, визначених ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» та забезпечує реалізацію видів діяльності, які не могли б бути здійснені без державного втручання; б) стимулюючий ефект – має сприяти зростанню продуктивності, інвестиційній активності та інноваційного потенціалу суб’єктів малого підприємництва; в) необхідність і пропорційність – втручання держави має бути мінімально достатнім, а позитивний вплив заходу на економічний розвиток малого бізнесу повинен перевищувати потенційні бюджетні втрати; г) тимчасовість і періодичний перегляд – строк дії податкових пільг має бути обмеженим, із проведенням регулярного моніторингу їх ефективності; ґ) прозорість і контроль – передбачає відкритість інформації щодо умов, обсяги та бенефіціарів державної допомоги, а також здійснення її правової оцінки Антимонопольним комітетом України з урахуванням положень acquis ЄС; д) узгодженість процедурного регулювання – процедури надання податкових пільг визначається виключно ПК України, тоді як їх оцінка як потенційної державної допомоги здійснюється у взаємодії з Антимонопольним комітетом України. Узагальнено позитивний досвід податкової підтримки малого бізнесу в державах ЄС (Італії, Австрії, Франції, Німеччині, Хорватії, Румунії, Болгарії, Польщі, Чехії), що дозволило сформулювати напрями вдосконалення механізмів податкового стимулювання суб’єктів малого підприємництва у межах загальної системи оподаткування в Україні. Доцільним є: 1) запровадження інвестиційного податкового кредиту як права платника тимчасово зменшувати суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств або податку на доходи фізичних осіб на частку інвестиційних витрат, спрямованих на реалізацію інноваційних, R&D, екологічних, енергоефективних чи соціально значущих проектів; 2) формування інвестиційних резервів за рахунок реінвестованого прибутку (доходу) шляхом застосування зниженої ставки податку на прибуток підприємств або податку на доходи фізичних осіб на рівні 9 %; 3) часткове звільнення від оподаткування до 50 % прибутку (доходу), який інвестується в: а) цифрову та інноваційну R&D діяльність; б) екологічну модернізацію виробництва; в) розвиток «зеленої» економіки та енергоефективних технологій; г) професійну підготовку персоналу для впровадження сучасних цифрових технологій; 4) встановлення зниженої ставки податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб на рівні 9 % для новостворених суб’єктів малого підприємництва строком до 24 місяців з моменту державної реєстрації за умови дотримання наступних вимог: а) створення нових робочих місць, у тому числі для осіб з інвалідністю, ветеранів війни та внутрішньо переміщених осіб; б) документального підтвердження інвестиційних витрат, спрямованих на розвиток господарської діяльності; в) фактичного здійснення господарської діяльності на території України; г) збереження статусу суб’єкта малого підприємництва протягом усього періоду застосування пільги; д) обмеження за видами економічної діяльності (щодо діяльності, яка містять підвищені ризики тінізації економіки або має споживчо-рекреаційний характер: діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор, букмекерства, випуску та проведення лотерей; виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів; діяльність курортно-рекреаційних комплексів без медичного призначення тощо). Визначено основні напрями щодо удосконалення функціонування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності відповідно до сучасних економічних умов та європейських стандартів податкової підтримки малого бізнесу, що передбачають розширення інструментів, спрямованих на: 1) стимулювання зайнятості шляхом: а) надання фізичним особам, які здійснюють незалежну професійну діяльність права переходу на єдиний податок; б) скасування загальної заборони на застосування такої системи нерезидентами, які провадять господарську діяльність на території України, що забезпечить дотримання принципу рівності платників та сприятиме залученню іноземних інвестицій і міграційного капіталу; 2) зниження податкового навантаження шляхом: а) запровадження диференційованих ставок єдиного соціального внеску для платників єдиного податку з урахуванням стадії розвитку бізнесу та соціально-економічних особливостей; б) розширення переліку видів рентної плати, від обов’язку сплати яких платники єдиного податку звільняються; в) диференціації ставок єдиного податку із застосуванням понижувальних коефіцієнтів для суб’єктів, що здійснюють соціально орієнтовану діяльність, впроваджують інноваційні моделі бізнесу, практики сімейного підприємництва або заходи «зеленого переходу»; г) удосконалення механізму визначення оподатковуваного доходу платників третьої групи шляхом надання права враховувати документально підтверджені витрати, безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю; 3) спрощення податкового адміністрування шляхом: а) розширення кола категорій платників, звільнених від застосування РРО/ПРРО, із забезпеченням належного контролю ризикових операцій на основі аналізу даних; б) цифрової модернізації адміністрування через розширення функціоналу електронного кабінету платника. У результаті дисертаційного дослідження розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання та розвитку малого і середнього підприємництва в Україні».