Перегляд за Автор "Hirdvainis, V.A."
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументСтратегія управління інтелектуальним потенціалом підприємств в умовах післявоєнного стану. ДИСЕРТАЦІЯ(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Гірдвайніс, В. А.; Hirdvainis, V.A.Дисертацію присвячено обґрунтуванню та розробці теоретико-методологічного забезпечення, науково-методичних основ і практичних рекомендацій щодо формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств в умовах післявоєнного стану. У дослідженні поставлено і вирішено такі завдання: узагальнити понятійно-категоріальний апарат дослідження інтелектуального потенціалу підприємств; уточнити сутність, принципи та підходи до управління інтелектуальним потенціалом підприємств; визначити особливості формування та розвитку інтелектуального потенціалу підприємств в умовах післявоєнного стану; проаналізувати соціально-економічні умови функціонування підприємств України у післявоєнний період; дослідити стан та тенденції розвитку інтелектуального потенціалу підприємств; провести оцінку ефективності управління інтелектуальним потенціалом підприємств; розробити концептуальні засади формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств; запропонувати рекомендації щодо удосконалення напрямів управління інтелектуальним потенціалом підприємств в контексті післявоєнного відновлення; сформувати пропозиції щодо підвищення ефективності управління інтелектуальним потенціалом підприємств у післявоєнний період. Наукова новизна результатів дослідження полягає у поглибленні теоретико-методичних положень та розробленні науково-практичних рекомендацій щодо формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств в умовах післявоєнного стану. У першому розділі узагальнено та систематизовано теоретичні підходи до дослідження інтелектуального потенціалу підприємств, що дозволило розкрити еволюцію наукових уявлень про його сутність від індустріальної до інформаційної економіки та встановити зростання ролі нематеріальних ресурсів у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств. Дістали подальшого розвитку положення щодо понятійно-категоріального апарату дослідження проблем стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств у післявоєнних умовах, зокрема запропоновано розширене трактування інтелектуального потенціалу як інтегральної соціально-економічної категорії, що охоплює сукупність інтелектуальних, людських, інформаційних, науково-технічних і духовно-культурних ресурсів та визначає здатність підприємства до створення, накопичення і використання знань та інновацій. Уточнено сутність управління інтелектуальним потенціалом підприємства як цілеспрямованого, системного та безперервного процесу планування, формування, розвитку, оцінювання та використання інтелектуальних можливостей персоналу з урахуванням внутрішніх і зовнішніх факторів та післявоєнних трансформацій. Проведено порівняльний аналіз категорій «інтелектуальний капітал» та «інтелектуальний потенціал», що дозволило чітко розмежувати їх зміст і встановити місце інтелектуального потенціалу в системі економічних категорій. Сформовано концептуальну карту суміжних понять, яка відображає взаємозв’язки між ключовими елементами інтелектуального розвитку підприємства. Досліджено наукові підходи до управління інтелектуальним потенціалом (системний, інноваційно-кадровий, інституційний та ризик-орієнтований), обґрунтовано доцільність їх інтеграції для забезпечення комплексного впливу на розвиток знань і компетенцій. Дістали подальшого розвитку теоретичні та прикладні засади управління інтелектуальним потенціалом підприємств у післявоєнних умовах, які систематизовано як комплекс заходів, що поєднує стратегічний, кадровий, психологічний і цифровий підходи. Даний підхід передбачає використання компетентнісних моделей, впровадження гнучких форм зайнятості, розвиток цифрових платформ управління знаннями та забезпечення психологічної підтримки персоналу як складової формування інтелектуального потенціалу. Окрему увагу приділено проблемі відтоку кадрів і необхідності адаптації європейських кваліфікаційних стандартів як інструменту збереження людського капіталу, а також використанню методу Дельфі для прийняття управлінських рішень в умовах невизначеності. Удосконалено методичний підхід до інтегрованої оцінки психологічного благополуччя персоналу підприємства як стратегічного інструменту управління інтелектуальним потенціалом, що базується на поєднанні анкетування, психодіагностики, поведінкового аналізу та біофізіологічних методів оцінювання і реалізується через алгоритм моніторингу та корекції психологічного стану працівників. Проведено SWOT-аналіз управління інтелектуальним потенціалом у післявоєнних умовах, що дозволило визначити його комплексний, динамічний та адаптивний характер і обґрунтувати необхідність системного підходу до його розвитку. У другому розділі проаналізовано соціально-економічні умови функціонування підприємств України в умовах післявоєнної трансформації, що характеризуються глибокими змінами ринку праці, зростанням плинності кадрів, розвитком дистанційних і гібридних форм зайнятості та посиленням впливу цифрових технологій. Досліджено стан і тенденції розвитку інтелектуального потенціалу підприємств, зокрема зафіксовано зниження рівня інноваційної активності та скорочення кількості інноваційно активних підприємств, що зумовлює необхідність посилення взаємодії бізнесу, науки та держави. Встановлено, що підходи до управління інтелектуальним потенціалом суттєво залежать від масштабу підприємства: великі організації застосовують комплексні цифрові HRM- та knowledge management-системи, тоді як малі підприємства використовують гнучкі, менш формалізовані механізми управління знаннями. Вперше розроблено методичний підхід до оцінювання інтелектуальної стійкості підприємства, який ґрунтується на інтегральному оцінюванні складових інтелектуального потенціалу та передбачає розрахунок узагальнюючого індексу інтелектуальної стійкості. Запропонований підхід включає систему індикаторів (цифрова зрілість, знаннєва критичність процесів, організаційно-географічна конфігурація, культура поширення знань, інноваційна активність), їх нормалізацію, застосування вагових коефіцієнтів і побудову інтегрального показника. Це дозволяє здійснювати комплексну діагностику стану підприємства, ідентифікувати критичні зони та формувати обґрунтовані управлінські рішення щодо підвищення інтелектуальної стійкості. У третьому розділі удосконалено концептуальні засади формування стратегії управління інтелектуальним потенціалом підприємств, що базуються на інтеграції принципів системності, безперервності розвитку, інтелектуальної стійкості, цифровізації, адаптивності та культурно-поведінкової узгодженості. Обґрунтовано доцільність диференціації стратегічних підходів залежно від розміру підприємства та рівня ресурсного забезпечення, що підвищує ефективність управлінських рішень у кризових умовах. Запропоновано рекомендації щодо удосконалення напрямів управління інтелектуальним потенціалом підприємств на основі концепції «проблеми – напрями вирішення – інновації», що забезпечує системність стратегічних рішень і їх практичну орієнтацію. Удосконалено інтегровану модель впровадження цифрових рішень для стратегічного управління інтелектуальним потенціалом, яка передбачає багаторівневу архітектуру управління та інтеграцію сучасних цифрових технологій. Також удосконалено компонентну структуру багаторівневої цифрової платформи управління інтелектуальним потенціалом підприємства, що функціонує як чотирирівнева архітектура із замкненим операційним циклом і забезпечує безперервний обіг знань, компетенцій та управлінських рішень. Інтеграція цифрових технологій дозволяє підвищити точність оцінювання, ефективність використання знань та адаптивність підприємств до умов післявоєнної невизначеності. Отримані результати дослідження мають теоретичне та практичне значення, оскільки розширюють наукові уявлення про управління інтелектуальним потенціалом підприємств і формують методичну основу для розроблення ефективних стратегій його розвитку в умовах післявоєнного відновлення економіки.