Перегляд за Автор "Стаднік, Ірина Василівна"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз недоступний
    Документ
    ЕВТАНАЗІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ
    (Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2024) Нечитайло, Софія Володимірівна; Стаднік, Ірина Василівна
    Статтю присвячено дослідженню актуальних питань евтаназії як соціально-правового явища. Сучасні тенденції розвитку людської цивілізації та забезпечення прав і свобод людини не лише актуалізували питання сутності евтаназії, а й зумовили потребу в їх додатковому теоретичному осмисленні та більш високому рівні визначеності в контексті перспектив її легалізації. Метою статті є узагальнення основних підходів до евтаназії, позицій «за» і «проти» її легалізації та визначення на цій основі її соціально-правової сутності. Проведено аналіз основних підходів до визначення поняття евтаназії та її основних видів. Досліджено досвід зарубіжних країн у частині легалізації / заборони евтаназії (зокрема Литви, Нідерландів), а також проаналізовано законодавство України, що регулює зазначені відносини. Окрему увагу приділено визначенню ролі паліативної допомоги та її зв’язку з евтаназією. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що евтаназія – це прискорення смерті за медичними показами, що виражається в умисній дії лікаря з метою припинення страждань невиліковно хворого пацієнта, яка здійснюється із суворим дотриманням вимог законодавства. Виділено основні сутнісні характеристики евтаназії, що відрізняють її від споріднених понять (зокрема асистованого самогубства) та кримінально-караних діянь (насамперед умисного вбивства), а саме: законність, наявність медичних показів, умисний характер дії, альтруїстична мета – позбавлення особи страждань, здійснення виключно лікарем, чітке дотримання процедури. Окреслено конкретні завдання, які потребують першочергового врегулювання під час вирішення питання щодо легалізації евтаназії. Зазначено, що правові механізми повинні не лише запобігти будь-яким зловживанням у цій сфері, а й сформувати сприйняття суспільством евтаназії виключно як останнього засобу для невиліковних пацієнтів.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Пряма дія закону в контексті юридичної визначеності
    (Запоріжжя: юридичним факультетом Запорізького національного університету, 2025) Стаднік, Ірина Василівна; Малига, Вікторія Анатоліївна
    Статтю присвячено теоретико-правовому аналізу поняття «пряма дія закону», яке в законодавстві України отримало неоднозначне змістовне наповнення. Водночас утвердження принципу верховенства права вимагає серед іншого юридичної визначеності термінології, що виражається у її уніфікованості та однозначності розуміння. Вочевидь постає питання щодо відповідності законодавчих підходів до визначення «прямої дії закону» принципам правової визначеності, що і зумовлює актуальність обраної теми дослідження. Метою дослідження є узагальнення підходів до визначення змісту категорії «пряма дія закону», її відмежування від суміжних категорій (насамперед, від «негайної дії закону») та обґрунтування її застосування в контексті правової визначеності. Підкреслено, що «пряма дія» відповідно до наведених законодавчих положень має різне змістовне наповнення, що значно ускладнює формулювання відповідної дефініції. Розглянуто підходи до визначення поняття «пряма дія» в деяких європейських державах і в ЄС. Зокрема, вказано на те, що пряма дія в праві Європейського Союзу розглядається як принцип, згідно з яким будь-яка особа або компанія можуть безпосередньо посилатися на права, надані їм законодавством ЄС, при зверненнях до національних судів. Акцентовано увагу на тому, що принцип прямої дії є основоположним та надважливим для права ЄС, оскільки він забезпечує однакове застосування європейського права в усіх державах-членах. Обґрунтовано недоцільність використання конструкції «пряма дія» для характеристики дії нормативно-правових актів у часі.