Перегляд за Автор "СОПРУН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ"
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументДИСЕРТАЦІЯ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВОПОРЯДКУ У СФЕРІ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ 081 «Право» 08 «Право»(Вінниця, ДонНУ, 2026) СОПРУН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ; Soprun V. V.Сопрун В.В. Правове забезпечення господарського правопорядку у сфері промислової власності. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» у галузі знань 08 «Право». – Донецький національний університет імені Василя Стуса Міністерства освіти і науки України, Вінниця, 2026. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правового забезпечення господарського правопорядку у сфері промислової власності. У розділі 1 «Загальна характеристика правового забезпечення господарського правопорядку у сфері промислової власності» досліджено загальні засади та зміст господарського правопорядку у сфері промислової власності. Обґрунтовано, що в сучасній доктрині терміни «правопорядок у сфері господарювання», «суспільний господарський порядок», «правовий господарський порядок», «господарський правопорядок» використовуються як синоніми для позначення форми прояву загального правопорядку у площині регулювання господарських відносин. На основі узагальнення законодавчих і наукових підходів до розуміння господарського правопорядку уточнено дефініцію господарського правопорядку як стану впорядкованості відносин у сфері промислової власності, що відтворюється у повсякденній практиці завдяки узгодженій дії механізму правового регулювання (норми права – юридичні факти – правовідносини – акти реалізації та правозастосування) та правомірній поведінці учасників господарських відносин. Встановлено зміст і уточнено співвідношення механізму правового регулювання та механізму правового забезпечення господарського правопорядку у сфері промислової власності. Запропоновано визначення механізму правового забезпечення господарського правопорядку у сфері промислової власності, а також виокремлено елементи такого механізму. Уточнено визначення поняття «правовідносини у сфері промислової власності» та запропоновано їх класифікацію за сімома узгодженими критеріями, а саме: за змістом, за суб’єктним складом, за об’єктом правовідносин, за юридично-галузевою ознакою, за підставами виникнення/зміни/припинення; за функціональним призначенням, за природою. Сформульовано пропозиції щодо змін до ст. 421 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), згідно яких держава може бути суб’єктом прав промислової власності, які вона здійснює у встановленому законодавством порядку через відповідні юридичні особи (державні органи, державні підприємства тощо). Досліджено та конкретизовано періодизацію формування законодавчої основи (від первинного закріплення норм до етапу євроінтеграційної гармонізації), що дозволило виявити регуляторні розриви, спричинені декодифікаційними процесами. З’ясовано, що скасування Господарського кодексу України (далі – ГК України) без одночасного запровадження узгодженого галузевого кодифікаційного акту призводить до розриву у нормативній структурі, підвищує ризики колізій і фрагментації судової практики, а відтак послаблює передбачуваність та єдність правозастосування у справах, що безпосередньо торкаються об’єктів промислової власності та їхнього обігу. Аргументовано необхідність прийняття Кодексу України про промислову власність задля забезпечення уніфікації термінології, узгодження матеріальних і процесуальних норм та підвищення передбачуваності нормативних правил для учасників господарського обороту у зазначеній сфері. У розділі 2 «Правове забезпечення господарського правопорядку у сфері реалізації і захисту промислової власності» досліджено зміст та особливості реалізації правомочностей на об’єкти промислової власності та їх захисту в господарському обігу. На основі проведеного дослідження уточнено поняття «реалізація прав промислової власності» як правомірні дії правовласника або іншої управомочної особи щодо здійснення правомочностей, які складають зміст особистих немайнових та майнових прав на об’єкти промислової власності, на свій розсуд з метою задоволення їх інтересів, у встановлених законом межах. Конкретизовано значення об’єктів промислової власності для господарського правопорядку, а саме, що ці об’єкти і рівень їх використання формують інтелектуальний капітал суб’єктів підприємництва і держави в цілому, який має важливе значення як на мікро, так і на макроекономічному рівні. В результаті дослідження поняття комерціалізації прав промислової власності і його співвідношення з поняттям реалізації цих прав обґрунтовано, що поняття комерціалізації у сфері промислової власності є багатоаспектним і включає цілий комплекс дій, які забезпечують отримання економічних вигід (прибутку) від залучення об’єктів інтелектуальної власності (нематеріальних активів) до господарської діяльності та економічного обороту. Уточнено, що юридичною формою комерціалізації виступає правова категорія «реалізація прав промислової власності», яка представляє собою здійснення можливостей (правомочностей), які складають зміст майнових прав на об’єкт промислової власності, з метою отримання комерційного ефекту (прибутку). На цій основі обґрунтовано, що законодавство про охорону прав на об’єкти промислової власності не потребує окремої законодавчої легалізації терміну «комерціалізація». Доведено, що комерціалізація виступає результатом практичної реалізації майнових прав інтелектуальної власності через укладення господарсько-правових договорів (ліцензійних договорів, договорів про передачу прав, комерційної концесії тощо), а також шляхом створення спільних підприємств, інвестиційних проєктів або використання об’єктів промислової власності у власному виробництві. На основі цього обґрунтовано, що комерціалізація розглядається як складова економічної діяльності, у межах якої здійснюється трансформація результатів інтелектуальної діяльності у товар чи послугу, що має ринкову цінність. Аргументовано, що ефективність процесів комерціалізації безпосередньо залежить від рівня сформованості правового середовища, зокрема від наявності чітких і узгоджених норм, які регулюють порядок укладення, виконання та припинення договорів у сфері використання об’єктів промислової власності. Підкреслено, що узгодження правових, економічних та управлінських підходів до процесу комерціалізації створює підґрунтя для підвищення рівня правової визначеності, розвитку національного ринку об’єктів інтелектуальної власності та формування ефективної системи інституційного забезпечення у цій сфері. Обґрунтовано, що господарський правопорядок у сфері реалізації прав промислової власності має забезпечуватись завдяки: 1) дотриманню суб’єктами прав встановлених в законодавстві правил щодо набуття, здійснення прав; 2) належному виконанню договірних зобов’язань, пов’язаних із розпорядженням правами промислової власності; 3) ефективному захисту прав та інтересів суб’єктів; 4) державній підтримці процесів комерціалізації прав промислової власності. Запропоновано удосконалити законодавчу регламентацію складів адміністративних і кримінальних правопорушень у сфері промислової власності. Аргументовано необхідність системного узгодження норм Кримінального кодексу України (далі – КК України), Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) і спеціальних законів. Обґрунтовано необхідність приведення об’єктивної сторони ст. 164-3 КУпАП у відповідність до переліку заборонених дій згідно Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; запровадження інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб у ст. 51-2 КУпАП із розмежуванням відповідальності між посадовими особами та самою юридичною особою; закріплення у КУпАП більш суворих санкцій за порушення у сфері промислової власності за моделлю ст. 476 Митного кодексу України (далі – МК України) та перенесення відповідного складу з МК України до КУпАП. Обґрунтовано необхідність закріплення у КУпАП більш суворих санкцій за порушення у сфері промислової власності шляхом запровадженням підходу закріпленого у ст. 476 МК України до визначення розміру штрафів за порушення прав інтелектуальної власності (від 1000 до 2000 НМДГ), а також доцільність перенесення адміністративних правопорушень у сфері промислової власності – переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності з ст. 476 МК України до КУпАП. Конкретизовано ознаки об’єктивної сторони складів злочинів за ст. 177 і ст. 229 КК України і запропоновано включення додаткової кваліфікуючої ознаки – систематичність дій, а ознаку «завдання шкоди» обґрунтовано доводити з урахуванням таких критеріїв як характер, спосіб, систематичність протиправних дій, масштаби порушення, а не з прив’язкою до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Обґрунтовано, що підстави захисту, формулювання понять і видів порушення, їх співвідношення з іншими підставами (загроза порушень, невизнання прав), які передбачені у ЦК України та спеціальних законах потребують системного узгодження. Аргументовано необхідність удосконалення порядку реалізації санкції «стягнення компенсації» відповідно до ст. 34 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» з позиції дотримання принципу правової визначеності. Обґрунтовано доцільність закріплення у Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК України) і Господарському процесуальному кодексу України (далі – ГПК України) критеріїв визначення ефективного способу судового захисту, що сприятиме сталій судовій практиці, оперативному та дієвому захисту осіб та посиленню господарського правопорядку в цілому. Додатково обґрунтовано доцільність запровадження діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності з огляду на євроінтеграційні прагнення України, техніко-юридичну складність доказування в IP-спорах і потребу уніфікації стандартів розгляду таких справ.