Перегляд за Автор "Патріарх, В. О."

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Поетика імені та безіменності художнього тексту (на матеріалі романів Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues»). ДИСЕРТАЦІЯ.
    (Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Патріарх, В. О.
    Значуща роль номінативних одиниць у побудові тексту, сюжету, композиції, персонажної системи художнього твору одностайно визнається вітчизняними і зарубіжними мовознавцями, однак засоби і прийоми поетики онімів, які розвивають образи дійових осіб, забезпечують конструювання сюжету і дозволяють говорити про літературний твір як унікальне естетико-художнє утворення залишаються на сьогодні недостатньо висвітленими. Важливою проблемою сучасної поетонімології вважаємо проблему безіменності в художньому тексті, тісно пов’язану з іменністю. Актуальність теми вмотивована потребою комплексного дослідження поетики онімних – безонімних номінацій оригінальних творів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея. Аналіз традиційних та оригінальних прийомів іменності – безіменності з урахуванням жанрової природи, ідейно-художньої концепції тощо сприяє визначенню особливостей антивоєнного роману, що уможливить оптимальну інтерпретацію і дозволить встановити художню цінність творів письменників. Мета дослідження – опрацювати теоретико-методологійний підхід до вивчення іменності – безіменності як взаємопов’язаних складників літературного тексту і показників ідейно-художньої концепції, аналіз яких забезпечує розуміння сутності, авторського послання та позиції. Передумовою досягнення мети став розв’язок таких завдань, як: (1) окреслення теоретико-методологiчних засад поетонiмологiї для дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) опис специфіки поетики онімів / безонімних номінацій прозових творів; (3) вдосконалення типології контекстів поетонімів, необхідних для інтерпретації цілісності; (4) доведення iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення), через які проходить ім’я художнього тексту; (5) виявлення й аналіз образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу онімних і безонімних номінацій, парадигм найменування, мікросистем тощо; (6) доведення зумовленості постійної та тимчасової безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (7) визначення сутності, ролі та функційного навантаження онімних одиниць як маркерів часопростору; (8) виявлення й опис прийомів поетики іменності – безіменності, що спрацьовують на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (9) встановлення традиційних та унікальних прийомів поетики іменності – безіменності досліджуваних романів; (10) обґрунтування можливості перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ. Об’єкт роботи – онімні та безонімні лексеми романів Е. Ремарка «Im Westen nichts Neues» та Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls». Предмет – поетикальні засоби і прийоми образності, за допомогою яких здійснюється та впізнається тексто- й образотвірна, сюжето- й жанроутворювальна роль поетонімів та еквівалентів власних імен. Дослідницький матеріал охоплює понад 2300 онімних і безонімних лексем та 4000 контекстів різного обсягу й функційно-семантичної спрямованості, виокремлених з оригінальних творів та українськомовних перекладів. Робота ґрунтується на авторській методиці, змодельованій на основі залучення комплексу загальнонаукових, загальнофілологічних прийомів та методів, а також спеціальних методів поетонімології, зокрема: систематизації й опису; опозиційного аналізу; контекстуально-інтерпретаційного аналізу; контекстного аналізу поетонімів і безонімних номінацій; комплексного поетонімологічного аналізу; методу відтворення відношень у парадигмі поетоніма й поетонімосфері; зіставного методу; інтертекстуального аналізу; лінгвістичного аналізу; методу розшифровування підтекстових смислів; прийому виявлення протилежності й суперечності в парадигмі поетоніма; етимологічного аналізу; суцільної вибірки онімних і безонімних лексем. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: (1) окреслено теоретико-методологiчнi засади дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) удосконалено iдею поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення) ВІ; (3) вмотивовано зосередження в онімних – безонімних лексемах образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу; (4) доведено зумовленість постійної безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (5) визначено прийоми поетики іменності – безіменності, що впливають на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (6) визначено традиційні та унікальні прийоми поетики іменності – безіменності; (7) поглиблено ідею перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ. Теоретична цінність роботи полягає у внеску в розвиток iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми через взаємодію імені з контекстом. Дослiдження підтверджує зосередження в поетонімі образо-, текстотвiрного, сюжетоутворювального потенціалу. Робота вдосконалює теоретичну складову поетонімології за рахунок доведення ідеї поетоніма як жанроутворювального складника літературного твору. Теоретично значущим i перспективним є доведення внеску безіменності в ідейно-художню концепцію антивоєнного роману, у розмежуванні та аналізі постійної та тимчасової безіменності, виявленні поетикальних засобів і прийомів, що забезпечують образність і цілісність літературно-художнього тексту. Практичне значення визначається тим, що результати роботи можна використати в процесі читання лекційних курсів та на практичних заняттях у закладах вищої освіти, зокрема iз загального мовознавства, лексикологiï, лiнгвiстичноï поетики, лінгвістики тексту, стилістики, зарубіжної літератури; у курсах за вибором з ономастики, поетонімології, інтертекстуального аналізу художнього тексту; застосуванні матеріалів у лексикографiчнiй практицi в укладаннi словникiв онімної – безонімної лексики окремих художнiх творiв, словникiв мови письменників, а також для створення монографій і посібників з літературної ономастики. Структура й обсяг дослідження. Дисертація містить анотації двома мовами, список публікацій здобувача за темою дисертації, список скорочень, вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (212 позицій, із них 40 іноземними мовами), список лексикографійних джерел (28 позицій), 2 додатки. Загальний обсяг роботи становить 258 сторінок, обсяг основного тексту – 225 сторінок, література – 22 сторінки, обсяг додатків – 11 сторінок. У Вступі обґрунтовано актуальність, предмет, об’єкт, матеріал та джерельну базу, мету й завдання, дослідницькі методи, новизну, теоретичне й практичне значення, вказано загальну структуру дослідження. У першому розділі «Теоретико-методологійні основи дослідження іменності – безіменності у художньому тексті» обґрунтовано методологійні засади дослідження, доведено залежність поетонімів – безонімних номінацій від авторського стилю, жанрової природи тексту, тематики, персонажної системи, особливостей хронотопу, ідейно-художньої концепції твору та ін. Окрему увагу приділено типології контекстів, що породжують і розвивають змістову структуру онімних – безонімних лексем. Встановлено роль поетоніма як тексто - , сюжето - , образотвірної та жанроутворювальної одиниці тексту. Доведено необхідність дослідження онімних – безонімних номінацій творів воєнної тематики з опертям на опозиції мир – війна, свій – чужий, фронт – тил та з урахуванням статусу персонажа у часопросторі (головні – другорядні, однореферентні – метаоб’єктні, позначені іменами – безіменні). Другий розділ «Поетика постійної та тимчасової безіменності у романах Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues» присвячено аналізу постійної безіменності однореферентних і метаоб’єктних образів, вмотивованої активною / пасивною участю персонажів у сюжетній дії. Виявлено й описано традиційні й оригінальні засоби і прийоми поетики, що спрацьовують на розвиток і розгалуження сюжету, панорамне зображення подій, достовірність зображуваного, поліфонію голосів та ін. Тимчасову безіменність потрактовано як стадію поетонімогенезу, оскільки еволюція імені прямо співвідноситься з розвитком експліцитної та імпліцитної інформації художнього тексту. У третьому розділі «Поетика імені у романі Е. М. Ремарка “Im Westen nichts Neues”» явище іменності висвітлено крізь взаємодію ім’я↔текст. Проаналізовано парадигми антропоетонімів головних – другорядних – периферійних персонажів, описано унікальні прийоми образності, конотонімізацію, символізацію в межах цілісності. Доведено жанроутворювальну й сюжетотвірну роль імен історико-культурного походження, описано традиційні й унікальні засоби поетики топонімів. Четвертий розділ «Поетика імені у романі Е. Гемінґвея “For Wohm the Bells Tolls”» демонструє своєрідність поетикальної системи Е. Гемінґвея щодо вибору, змістового наповнення й функційного навантаження антропоетонімів (головні – другорядні персонажі), історико-культурних онімних одиниць, топонімів та ін. Виявлено і прокоментовано домінантні й унікальні прийоми поетики, схарактеризовано стадії й умови перетворення імені в індивідуально-авторський символ, розшифровано імпліцитні смисли у змістовій структурі поетонімів. Кожний розділ завершується стислими висновками. У загальних висновках зроблено підсумок дослідження та запропоновано дослідницьку перспективу, що полягає в (а) необхідності комплексного аналізу поетонімосфери романів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея; (б) подальшому розвитку засобів і прийомів поетики експлiцитного – імпліцитного в художньому тексті; (в) удосконаленні принципів потрактування взаємозв’язку іменність – безіменність у художньому тексті; (г) вирішенні проблеми адекватності українськомовних перекладів досліджуваних романів.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕРМІНА ФЕМІНІТИВ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ
    (ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С. СКОВОРОДИ, 2022) Патріарх, В. О.
    Nowadays the metalanguage of modern gender linguistics is in the stage of developing as a number of its terms do not have the monosemantic meaning. The feminitive (female nomination) is one of them. The aim of the article is to study the approaches of modern researchers to interpret the term feminitive. Different types of the meaning of this term, which were suggested by linguists in different research periods, are considered in this analysis. Common and different features of the term feminitive interpretation are distinguished, which are stated not only in modern dictionaries of terms, but also in research papers. This analysis gives us an opportunity to consider that there are narrow and broad approaches to the comprehension of the term feminitive. The term feminitive is a female naming unit, which is marked as the feminine gender in grammar, being the alternative to the notions of the masculine gender (Ukr. uchytel` – uchytel`ka). It is considered to be the most widespread narrow comprehension. Some scientists narrow the meaning of this term yet more. They suppose that this notion emphasizes a group of words, which possibly show masculine and feminine genders at the same time. They are also marked as the feminine gender in the language structure (Ukr. syrota, nevdakha). These nouns are determined to be common ones. However, the notion feminitive is much broader and includes lexical, word-forming, morphemic, syntactical and phraseological units of the language system.