Перегляд за Автор "Папіш, В."

Зараз показуємо 1 - 3 з 3
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Психолінгвістика в Україні –від зародження ідей наприкінці XIXстоліття до народження та розвитку в тоталітарний та посттоталітарний періоди
    (Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2025) Космеда,Т.; Папіш, В.; Kosmeda,T.; Papish, V.
    У статті запропоновановсебічний огляд історичних коренів, особливостейвиникнення та сучасного розвитку української психолінгвістики, водночас підкреслено її унікальнийнаціональний шлях та інтелектуальну спадщину. Спростованохибне уявлення про те, що українська психолінгвістика була відсутнязагаломабо не мала належного розвиткув радянський період. Натомість доведено потребу визнання міцної, хоча й придушеної наукової традиції, сформованої такими постатями, як Олександр Потебня, Іван Франко, Дмитро Овсянико-Куликовський та інші. За часів тоталітарного режиму чимало українських наукових праць було опубліковано російською мовою або приписано радянській науці, що сприяло поширенню колоніального наративу, у якому було маргіналізовано національні досягнення. На основі аспектуально-фрагментарного підходу у статті окреслено еволюційний шлях психолінгвістики в Україні від середини XX століття до сьогодення, висвітлено методологійні, тематичні та інституційні зміни, що характеризують тоталітарний і посттоталітарнийперіоди. Презентовано формування видатних українських психолінгвістичних шкіл і наукових центрів, зокрема в Переяславі, Луцьку, Одесі, Харкові, Львові,та частково дослідженовнесок представників цих осередківу такі галузі, як психосеміотика, сугестивна лінгвістика, нейролінгвістичне програмування, лінгвістична персонологія та асоціативна лексикографія. У дослідженні наголошено на факті відродження раніше заборонених теоретичних парадигм,у фокусі яких розглянуто поняття «дух мови», гіпотезапро божественне походження мови та вчення про несвідоме в мовленні. Особливу увагуприділено сучасному поштовху до національно-орієнтованої історіографії, яка прагневідновити історичну пам'ять та протидіяти залишкам колоніального впливу. Обґрунтовується методологійний перехід до української психолінгвістичної історіографії та інституціоналізації новоїнаукової дисципліни –історії національної психолінгвістики. Наукова розвідка підтверджує незалежний та інноваційний внесок України у світову психолінгвістику, запропоновано критичну переоцінку радянських публікацій та відновлення інтелектуальної спадщини, прихованої мовним та культурним пригніченням. Розвідка сприяє і академічній реконструкції української психолінгвістики, і ширшому проєкту деколонізації національної науки.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Українська психолінгвістика: історіографія (др. пол. ХІХ – поч. ХХІ ст.)
    (Вінниця – Львів: ПростірМ, 2026) Космеда, Т.; Папіш, В.; Kosmeda, T.; Papish, V.
    Уперше в українському мовознавстві презентовано історію становлення і розвитку української психолінгвістики від сер. ХІХ ст. до сьогодні, тобто від початків української психолінгвістики, зокрема від учення О. Потебні — до психолінгвістичних гіпотез і теорій сучасних українських мовознавців. Схарактеризовано внесок у розбудову теорії психолінгвістики О. Потебні, І. Франка, Д. Овсянико-Куликовського, В. Підмогильного, Л. Булаховського, І. Білодіда та представників українського зарубіжжя — Ю. Шевельова й І. Огієнка; розкрито особливості діяльності українських наукових психолінгвістичних осередків — Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця), Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Київського, Луцького, Львівського, Одеського, Переяславського, Харківського наукових психолінгвістичних осередків та шкіл. Схарактеризовано й сучасну українську асоціативну лексикографію, авторитетні психолінгвістичні журнали та науково-навчальну літературу (підручники й посібники з психолінгвістичної проблематики). Адресовано студентам, магістрантам усіх форм навчання, аспірантам і докторантам, учителям-словесникам, науковим працівникам, а також усім, хто цікавиться досягненнями української психолінгвістики від початків до сьогодення.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Інтерпретація авторського «Я» крізь призму епістолярного дискурсу Ольги Кобилянської : (до 160-річчя від дня народження)
    (Торунь: Університет Миколая Коперника, 2024) Космеда,Т.; Папіш, В.; Kosmeda, Т.; Papish, V.
    У статті висвітлено постулати теорії персонального дискурсу (его‑тексту), що спроєктовані на аспектуальне з’ясування своєрідності епістолярію Ольги Кобилянської. Проаналізовано штрихи життєпису письменниці, викладені крізь призму її самосвідомості, що стосується її вподобань, захоплень, прагнень, зокрема з указівкою на неповну реалізованість життєвого потенціалу (критично оцінюється самотність), презентації ключових світоглядних філософем, насамперед феміністичних (гендерних) переконань, осмислення національно-генетичної основи власного творчого потенціалу. Продемонстровано, як О. Кобилянська викладає свої погляди на довкілля, релігію, містику, психологію; виражає любов до вивчення іноземних мов і показує майстерне володіння ними, що проєктується передусім на польську й німецьку мови; на художнє писання загалом; розмірковує про схильність до інтуїтивного передбачення; зацікавлення музикою і театром. Мисткиня відверто зізнається про свої не завжди контрольовані емоції під час творчого процесу і в життєвих ситуаціях. В епістолярному тезаурусі письменниці простежуємо частотність лексики і фразеології на позначення психологічних станів та емоцій, що засвідчує високу чуттєвість, емоційність, експресивність її натури. Презентація особливостей її епістолярної поведінки (увічливість, самоіронія, жартівлива тональність, доброзичливість та емоційність) показує своєрідність її епістолярного ідіостилю, указує на виразну чутливість її душі. Лексема душа має високу частотність у тексті розглянутих листів і презентує потужне семантико-прагматичне наповнення. Аналіз листів О. Кобилянської дає змогу стверджувати, що вона не лише талановита письменниця, носій інтровертного типу мислення, але і вроджений психолог та знавець не тільки української, але й інших лінгвокультур.