Перегляд за Автор "Надія Темірова"
Зараз показуємо 1 - 5 з 5
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументНАУКОВІ ПІДХОДИ ДО АГРОКУЛЬТУРИ У ВЕЛИКИХ ГОСПОДАРСТВАХ НА ЗЛАМІ ХІХ–ХХ СТ.(Черкаси: ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2023) Надія ТеміроваМетою статейного дослідження є визначення цілей, масштабів, результативності запровадження наукових підходів до сільського господарства у маєтках великих землевласників. Наукова новизна результатів дослідження. У науковій літературі вже здобуло висвітлення застосування та поширення дослідних аграрних практик, ініційованих міністерством землеробства, земствами, сільськогосподарськими товариствами, приватними особами, проте увага не акцентувалась на великих аграріях. Наукова новизна статейного дослідження полягає у вивченні організації дослідної агрокультури у маєтках великих землевласників наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Методологічне підґрунтя вивчення проблеми становлять принципи наукової об’єктивності, історизму, системності у синергії із загальнонауковими (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціальними історичними (історико- типологічним, історико-генетичним, історико-біографічним) методами. Висновки. Дослідницькі сільськогосподарські установи мали нам меті піднесення загального рівня аграрного виробництва. В українських губерніях вони виникали від останньої чверті ХІХ ст. і на початку ХХ ст. таких працювало понад 100. Дослідні установи вивчали природні умови, що впливали на підвищення загального рівня сільського господарства. Практикувалося кілька їх типів: дослідні станції, дослідні поля, дослідні господарства, демонстративні поля й господарства. На експериментальних ділянках випробовувалася пшениця на посухостійкість і врожайність, проводилися селекційні роботи із зерновими та технічними культурами, передусім з буряками. Метою аграрних дослідів було вироблення найприйнятніших прийомів польової культури та задоволення потреб конкретних господарств у продуктивному посівному матеріалі, до чого долучилися великі землевласники. Вплив наукових підходів до агрокультури не обмежувався великими господарствами, в яких вони практикувалися, а й поширювалися на довколишні селянські господарства, що сприяло загальному зростанню інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Діяльність власників великих маєтків – Л. Симиренка, Ф. Фальц-Фейна, О. Бобринського та інших – зумовлювалася не лише економічною доцільністю, а й прагненням нового, що відповідало потребам часу та підвищенню інтенсивності господарювання.
- ДокументПОЛІТИКА ЗРОСІЙЩЕННЯ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ(Миколаїв: Науково-дослідний центр «Лукомор'я», 2022) Кирило Мєлєкєсцев; Надія ТеміроваМетою статті є дослідження асимілятивних практик Російської імперії щодо українського та інших підкорених імператорській владі народів Європи. Задля цього здійснено пошук мотивів верхівки імперії до зросійщення українців, проаналізовано асиміляційні практики у «нерусских» регіонах – Польщі, Балтії, Бессарабії, показано характерні риси обмежувальної політики в Україні, порівняно методи зросійщення в Україні з іншими підвладними Романовим землями. Наукова новизна статті полягає у здійсненні компаративного аналізу застосування політики зросійщення в підросійській Україні з подібними процесами у решті загарбаних Росією європейських земель. Висновки. Здійснений аналіз дозволив дійти кількох висновків. Початок загальнодержавної політики зросійщення з ідеологічним обґрунтуванням і практичною реалізацією доречно віднести до доби Катерини II. Посилення її жорсткості у другій половині XIX ст. стало реакцією імперського керівництва на «Весну народів» в Європі. Через відверто пропагандистський характер ідеологема «триєдиного російського народу» виявила нежиттєздатність. Це розуміли її головні апологети, які ставилися до українців не як до «своїх», а як до «інородців». Порівняння асимілятивних заходів до європейських народів у Російській імперії виявило схожі методи, результати та загальні проблеми. Зросійщення українців було майже ідентичним асимілятивним практикам поляків і народів Балтії. До винятків варто віднести відсутність необхідності переведення граматики на кирилицю замість латинки та зручна ідеологічна ширма «єдиного російського народу». Вдавання до гасел про «єдину російську народність» чи атаки самої ідеї вірнопідданості «інородців» імперії без вірності російській мові та культурі демонстрували справжню мету зросійщення – посилення самодержавної влади, ліквідація залишків автономії й об’єднання велетенських просторів імперії навколо імператора. Проте, у підсумку політика царату змогла перетворити на «російський елемент» лише частину еліти підкорених народів. Форми її реалізації відділили широкі народні маси від лояльних імператорові аристократичних еліт. Спроби поширити зросійщення на широкі народні маси та заборонити інтелектуальну діяльність місцевими мовами зазнали поразки. Проаналізовані процеси імперської доби мають відгомін у політиці сучасної Російської Федерації.
- ДокументПоміщицька демократія Євгена Чикаленка(Вінниця: ВДПУ імені М. Коцюбинського, 2021) Надія ТеміроваМета статті полягає в аналізі заходів Є. Чикаленка із практичного застосування та поширення до селянських господарств прогресивних агротехнологій. В основу покладено спогади Є. Чикаленка та матеріали статистико-економічних описів. Методологічну основу дослідження склали принципи наукової об’єктивності, історизму, системності у поєднанні із загальнонауковими (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціальними історичними (історико-генетичним, історико-типологічним, просопографічним) методами. Наукова новизна полягає у позиціонуванні Є. Чикаленка як великого землевласника з прогресивним баченням організації сільськогосподарського виробництва та демократичним проукраїнським світоглядом. Маючи козацьке походження та через родину будучи пов’язаний із землею, здобувши добру освіту, позиціонуючи виразний український погляд на нагальні проблеми, Є. Чикаленко спрямував свою діяльність на покращення умов життя селян, передусім тих, які його оточували, але з ширшою перспективою на всю Україну. Показана його зацікавленість як господаря у технології чорного пару, що особливої актуальності набувала у посушливих південноукраїнських степах. Привернуто увагу до докладання Є. Чикаленком чималих зусиль задля переконання селян у необхідності практичного втілення інтенсивних агротехнологій. Зрозумівши, що досвід запровадження ефективних способів землеробства не мав впливу на односельців через його реалізацію на великих площах, він почав зменшувати площу свого господарства, віддаючи землю селянам у користування на певних умовах. Показано, що після впровадження цих новацій ефективність господарювання перешорських хазяїв помітно виросла, свідченням чому була відсутність недоїмок за ними. Спостерігаючи потерпання селян від нестачі грошей і гостру необхідність брати їх під надвисокий відсоток, Є. Чикаленко посприяв у створенні ощадно-позичкових товариств у Перешорах і Кононівці. Чимало він робив для підвищення української свідомості селян. Висновки. Є. Чикаленко – представник української еліти початку ХХ ст., який маючи освіту, усвідомлюючи та цінуючи українське походження, споглядав і розумів виразки на становищі селянства, бачив перспективи подолання системних проблем у залученні самих селян до нових вимірів аграрного буття та скільки міг, реалізовував їх «до глибини своєї кишені».
- ДокументФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО МЕМОРІАЛЬНО-МОНУМЕНТАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В КАНАДІ(Острог: НУ «Острозька академія», 2020-09) Надія ТеміроваСтаття присвячена формуванню монументального простору української історії у Канаді. Показано, що найвищий рівень цієї активності припав на другу половину ХХ – початок ХХІ ст. Монументи, що відображають українську минувшину – присвячені еміграції, трагедії Голодомору, визначним літерато- рам – розміщені у місцях компактного проживання переселенців. Ініціатива зведення монументів у біль- шості випадків належала українській громаді. Встановлення пам’ятників відбивало зміст історичної пам’яті діаспорян та їхній світоглядний зв’язок з етнічною Батьківщиною.
- ДокументІСТОРІЯ УКРАЇНИ Методичний порадник для студента-початківця(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2023) Надія ТеміроваМетодичний порадник створено для оптимізації освітнього процесу з історії України, що охоплює періоди давньої, середньовічної, ранньомодерної доби, у хронологічних межах від давнини до середини ХVІІ ст. У виданні запропоновано структуру навчальної дисципліни, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи, рекомендації до їх підготовки, історичний довідник, питання до заліку та іспиту, тематику студентських дослідницьких робіт. Викладені матеріали орієнтовані на здобувачів вищої освіти першого курсу спеціальності «Історія та археологія» та освітньої програми «Історія та археологія».