Перегляд за Автор "Григошкіна Я."

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Літературні імена «недостріляних» авторів: історія виникнення, функції.
    (Київ: Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, 2024) Просалова В.А.; Григошкіна Я.
    У статті зосереджено увагу на псевдонімах тих авторів, які потрапили до категорії «недостріляних». До них історик, багатолітній в’язень соловецьких таборів Семен Підгайний зарахував представників покоління 20-х років минулого століття, тобто тих, хто походив із родин учасників національно-визвольних змагань, вященнослужителів, розкуркулених, репресованих, виморених голодом, хто зазнав переслідування за вигадані владою провини. Розчаровані в комуністичній системі, упосліджені, переслідувані, вони шукали шлях на Захід, щоб розпочати там інше життя та розкрити жахи радянських концентраків, через які їм довелося пройти. Як живі свідки подій, вони спрямували свої зусилля на викриття злочинів тоталітарної системи. Памфлет Івана Багряного «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» завдяки численним перекладам допоміг багатьом переміщеним особам уникнути репатріації. Важливою для донесення правди про становище підсовєтської людини була книга Віктора Кравченка «І Chose Freedom. The personal and political life of a soviet official» («Я вибрав свободу. Особисте і політичне життя радянського чиновника»), у якій автор відтворив унікальні факти з життя радянської верхівки, наслідки репресій, атмосферу страху й переслідувань. Колишні в’язні радянських таборів Василь Дубровський, Микола Лазорський, Юрій Лавріненко, Василь Савченко, Семен Підгайний лишили достовірні свідчення про своє перебування в таборах. Це була література факту, для дослідження якої залучено історико-порівняльний метод, що дозволяє простежити вплив суспільно-політичних процесів у країні на їх нарацію. Для виявлення зв’язку між автором і його псевдонімом вдаємося до біографічного методу, який допомагає прояснити походження того чи іншого імені деталями життєвого шляху. Завдяки біографічному методу дослідження встановлено, що літератори утворювали псевдоніми від назв етнічних регіонів та населених пунктів України (Салтичівський, Лісковицький), рідше — місць ув’язнення, щоб акцентувати місце тортур. Замість свого імені «недостріляні» автори вказували фах чи рід занять (Історик), назви рослин (Мак, Верес), птахів (Горлиця, Одуд), комах (Ґедзь, Жук), імена богів (Сварог), святих (Трифон), історичних осіб (Залізняк), літературних персонажів (Галайда). Пасіонарна енергія наших співвітчизників, спрямована на донесення відомостей про геноцид українського народу, хоч і мала помітний резонанс, проте не могла змінити ситуацію, бо західний світ в умовах протистояння держав із різним суспільним ладом був заклопотаний іншими проблемами.