Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Матеріали Наукової бібліотеки Матеріали Наукової бібліотекиНаукові та навчально-методичні публікації Програмні продукти В цьому розділі викладаються комп`ютері програмні продукти розроблені викладачами та студентами університету
Нові надходження
Документ
Аудит та бухгалтерська експертиза: методичні рекомендації до виконання завдань та самостійної роботи здобувачів вищої освіти ОС «Бакалавр» спеціальності 071 Облік і оподаткування
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) Гевлич, Л. Л.
Методичні рекомендації до виконання завдань та самостійної роботи з дисципліни «Аудит та бухгалтерська експертиза» розроблені для здобувачів вищої освіти ОС «Бакалавр» спеціальності 071 Облік і оподаткування та дозволяють закріпити теоретичні знання, сформувати практичні навички й компетентності шляхом підготовки відповідей на проблемні питання, вирішення тестових та ситуаційних завдань (кейсів) за такими темами курсу: «Загальні положення про аудит», «Регламентація аудиторської діяльності», «Етика аудитора», «Планування процесу аудиту», «Аудиторський ризик і оцінка СВК», «Методика аудиту», «Робочі документи аудитора», «Виявлення викривлень в ході аудиту», «Диджитал-аудит», «Теоретичні основи СБЕ», «Організація СБЕ», «Методичне забезпечення СБЕ», «Узагальнення та оцінка результатів СБЕ». Методичні рекомендації призначені для здобувачів освіти, викладачів, працівників облікових спеціальностей.
Документ
Інформаційні технології: методичні рекомендації до самостійної роботи для здобувачів вищої освіти ОС «Бакалавр» спеціальності В13 Бібліотечна, інформаційна та архівна справа ОП «Документознавство та інформаційна діяльність»
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) Прігунов, О.
У методичних рекомендаціях представлено зміст, мету та основні завдання дисципліни «Інформаційні технології», окреслено специфіку застосування сучасних цифрових інструментів у професійній діяльності документознавця, подано структуру і порядок організації лабораторних занять, визначено тематику практичних робіт та сформульовано завдання для самостійного опрацювання й самоперевірки.
Для здобувачів вищої освіти денної форми навчання ОС «Бакалавр» спеціальності В13 Бібліотечна, інформаційна та архівна справа освітньої програми «Документознавство та інформаційна діяльність».
Документ
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ СПІЛЬНИХ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ДИСЕРТАЦІЯ
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Пєтухова, Н. О.; Pietukhova, N.O.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню правового режиму спільних прав інтелектуальної власності у сфері осподарювання. У розділі 1 «Загальнотеоретичні засади правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання» досліджено загальні засади та зміст правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. На основі аналізу норм Цивільного кодексу України і спеціальних законів, аргументовано, що наразі відсутній єдиний підхід до розуміння виключності майнових прав інтелектуальної власності; наявні неузгодженість та непослідовність у використанні відповідного терміну у законодавчих актах, що вказують на неповноту дослідження природи майнових прав інтелектуальної власності, відсутність розуміння суті поняття виключності та непослідовність у введенні відповідного терміну до нормативно-правових актів, що поглибило проблему розуміння їх суті. Аргументовано, що використання терміну «виключні» до майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності не містить достатнього змістовного наповнення, яке однозначно й чітко визначає характеристики відповідних прав; виключність має розумітися як характеризуюча ознака майнових прав інтелектуальної власності і означає конкретну суб’єктну приналежність, а не окремий вид майнових прав. За результатами дослідження запропоновано застосовувати поняття «виключної приналежності» до суб’єктаносія цих прав.
Доведено, що розуміння змісту майна згідно визначення ст. 190 ЦК України є помилковим, не узгоджується з європейськими стандартами, оскільки звужує таке поняття лише до речових об’єктів та речових прав. Тому запропоновано зміни в ст. 190 ЦК України, які цей недолік усувають, а саме - запропоновано додати майнові права інтелектуальної власності до переліку майна й виключи посилання на речовий характер майна.
Обґрунтовано, що майнові права у сфері господарювання слід розуміти як суб’єктивні права суб’єкта господарювання, які виражаються у правомочностях використання об’єкта інтелектуальної власності та розпорядження правом на цей об’єкт з метою отримання прибутку та/або інших економічних, соціальних результатів. Запропоновано термін «виключне право» вживати стосовно всіх правомочностей майнових прав правовласника, а термін «право на використання» – для інших осіб, які на законних підставах його використовують.
У результаті вивчення особливостей правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності обґрунтовано, що під правовим режимом спільних майнових прав інтелектуальної власності слід розуміти сукупність юридичних засобів, які визначають порядок і особливості правового регулювання відносин щодо набуття, здійснення, припинення і захисту спільних майнових прав інтелектуальної власності. Відповідні юридичні засоби втілюються в дозволах, заборонах, обмеженнях і зобов’язаннях суб’єктів цих прав. Встановлено, що правовий режим спільних майнових прав інтелектуальної власності є відмінним від правового режиму спільних прав на речове майно.
Доведено, що спільність майнових прав інтелектуальної власності означає наділення рівними за обсягом та змістом повноваженнями щодо певного об’єкта інтелектуальної власності декількох суб’єктів. Додаткового обґрунтуванння надано позиції про неподільність майнових прав інтелектуальної власності, зокрема й на ідеальні частки. Обґрунтована доцільність та ефективність договірного врегулювання відносин співвласників майнових прав інтелектуальної власності на основі договору про спільне здійснення прав. У зв’язку з цим запропоновано законодавчі зміни, зокрема статтю 428 ЦК України доцільно доповнити таким змістом: «Права інтелектуальної власності, які належать кільком особам спільно, є спільними правами інтелектуальної власності. Спільні права інтелектуальної власності здійснюються особами відповідно до закону або договору про спільне здійснення прав за їхньою згодою. У разі відсутності договору спільні майнові права інтелектуальної власності здійснюються особами спільно за взаємною згодою. Обсяг прав суб’єктів спільних майнових прав інтелектуальної власності є рівним, якщо інше не передбачено договором між ними».
Запропоновано у положеннях ЦК України закріпити поняття спільних майнових прав інтелектуальної власності, особливостей їх набуття, здійснення, захисту, а в спеціальних законах – особливостей щодо спільних майнових прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності. Досліджено та конкретизовано періодизацію етапів розвитку законодавчої основи правового режиму спільних майнових прав у сфері господарювання, та виокремлено три етапи у її розвиткові з обґрунтуванням їх особливостей.
У розділі 2 «Зміст правового режиму спільних майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарювання» досліджено зміст та особливості здійснення спільних майнових прав інтелектуальної власності, суб’єктний склад осіб, які набувають спільних майнових прав, особливості певних способів їх захисту.
Встановлено, що приналежність суб’єкта права до категорії осіб, яка провадить господарську діяльність, є тією особливістю, яка впливає на визначення підстав набуття майнових прав: перелік підстав є вужчим у порівнянні з підставами набуття майнових прав фізичними особами.
Аргументовано, що суб’єкт господарювання, який є юридичною особою, не може набути майнових прав інтелектуальної власності на тих первісних підставах, що притаманні для особи автора-творця – у зв’язку зі створенням об’єкта інтелектуальної власності. Набуття прав такими суб’єктами господарювання переважно здійснюється на вторинних підставах – на підставі правочинів з передання прав. З урахуванням особи – суб’єкта прав встановлено, що до первинних підстав набуття майнових прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання, які не є юридичними особами, відносяться: набуття спільних майнових прав учасниками простого товариства під час колективного створення об’єкта інтелектуальної власності в межах діяльності простого товариства; спільне подання заявки на отримання патенту/свідоцтва на винахід, корисну модель, промисловий зразок; спадкування майнових прав інтелектуальної власності. Особливим випадком набуття майнових прав інтелектуальної власності суб’єктом господарювання на первинній підставі є створення (авторство) об’єкта інтелектуальної власності фізичною особоюпідприємцем, що використовується в господарській діяльності. Запропоновано внести відповідні зміни в законодавство та доповнити статтю 428 ЦК України вказівкою на підстави виникнення спільних майнових прав інтелектуальної власності.
Обґрунтовано помилковість підходу, відповідно до якого роботодавець та працівник, а також замовник та виконавець набувають спільних майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір, та твір, створений на замовлення, відповідно. З огляду на це запропоновано зміни в законодавство щодо закріплення майнових прав інтелектуальної власності на службові об’єкти інтелектуальної власності та об’єкти інтелектуальної власності, створені на замовлення, з обґрунтуванням, що доцільно передбачати віднесення майнових прав інтелектуальної власності виключно роботодавцю або замовнику, відповідно, якщо у договорі із працівником/автором (винахідником) не передбачено іншого.
Досліджено способи здійснення майнових прав інтелектуальної власності, та уточнено поняття способів здійснення майнових прав - це активна форма реалізації цих прав, що виражається в діях, які відповідають ознакам правомірності (не суперечать нормам закону і не вчиняються з метою заподіяння шкоди іншим особам), мають вольовий характер, спрямовані на встановлення, зміну, припинення юридичних зв’язків між їх суб’єктами та іншими особами, мають мету, що визначається суб’єктом права. З’ясовано, що способами розпорядження суб’єктом господарювання майновими правами інтелектуальної власності є надання іншим особам можливості тимчасового використання охоронюваного об’єкта, повне передання прав, застава прав, внесення майнових прав до статутного капіталу господарського товариства.
З’ясовано, що формою розпорядження майновими правами інтелектуальної власності є договір. Встановлено, що поняття здійснення майнових прав інтелектуальної власності та введення майнових прав інтелектуальної власності в господарський оборот співвідносяться як ціле та частина відповідно. Аргументовано доцільність удосконалення порядку відчуження спільних прав одним із співвласників. Запропоновано договірну конструкцію здійснення спільних майнових прав інтелектуальної власності шляхом укладення між співвласниками прав договору про спільне здійснення майнових прав інтелектуальної власності, у якому погоджуються умови здійснення таких прав, в тому числі – своїх повноважень щодо них.
Аргументовано, що майнові права на торговельну марку слід відносити до категорії, на яку не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Запропоновано законодавчу модель, за якої інтереси іншого
подружжя, кому не належать майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, захищаються шляхом грошової виплати у виді частки від вартості цих прав та/або доходів, отриманих внаслідок підприємницької діяльності за період ведення бізнесу, коли подружжя перебувало у шлюбі; після розірвання шлюбу доходи, отримані підприємцем від використання торговельної марки, мають вважатись особистим майном правовласника, і виділення з них частки для виплати колишньому подружжю не проводиться.
Обґрунтовано доцільність доповнення Сімейного кодексу України окремим розділом «Правовий режим майнових прав інтелектуальної власності», який має містити норми, щодо спільних майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, та визначати правила реалізації таких прав у випадках, коли режим спільної сумісної власності не може бути встановлений, вирішувати питання набуття, реалізації, поділу цих прав.
Встановлено, що передання майнових прав до статутного капіталу товариства не трансформує їх у спільні права учасників товариства; такі права після їх передання до статутного капіталу товариства належать лише товариству як юридичній особі.
Запропоновано передбачити в законодавстві можливість повернення майнових прав інтелектуальної власності особі, яка раніше передала їх до статутного капіталу товариства, а саме – вийти з товариства та отримати майнові права інтелектуальної власності, якщо строк їх дії не спрлив.
Запропоновано законодавчо передбачити обов’язковість зазначення умови про повернення або неповернення майнових прав інтелектуальної власності їх вкладникові при виході з товариства в договорі – якщо він укладається, та передбачити законодавчо можливість повернення майнових прав у судовому порядку – якщо корпоративний договір відсутній.
Аргументовано, що майнові права інтелектуальної власності, внесені до простого товариства, безумовно мають повертатися їх учаснику при виході з товариства, якщо останній є автором об’єкта інтелектуальної власності, майнові права на який були вкладом. А якщо вкладник є вторинним їх власником – за наслідками судового розгляду. Обґрунтовано доцільність змін у законодавстві щодо повернення майнових прав учасникові повного товариства, а саме – за згодою товариства; передачити право на звернення до суду з позовом про повернення майнових прав інтелектуальної власності. Доведено, що суб’єкти спільних майнових прав інтелектуальної власності мають такі ж гарантії захисту, що й власники речових об’єктів; їх право на звернення до суду за захистом таких прав є безумовним і дозволів від інших суб’єктів спільних прав для такого звернення не потрібно. Таке правило доцільно закріпити в ст. 432 ЦК України, доповнивши її таким змістом: «Якщо право інтелектуальної власності належить кільком особам спільно, то будь-яка з цих осіб може звернутися до суду за захистом свого права незалежно від інших осіб, яким таке право належить».
Аргументовано, що за позовом декількох співвласників майнових прав може бути заявлена одна цілісна сума збитків чи компенсації. Запропоновано формулу визначення збитків співвласників спільних прав та формулу визначення загальної компенсації. Обґрунтовано, що єдина сума компенсації (заявлена у позові, поданому декількома співвласниками майнових прав) не передбачає поділу на частки та їх подальшого присудження тому чи іншому суб’єкту права; разом з тим, суб’єкти спільних прав можуть провести такий поділ самостійно після ухвалення рішення на підставі внутрішньої домовленості. Якщо вимоги про стягнення компенсації були сформульовані по кожному суб’єкту окремо, але в рамках одного позову, то в разі доведеності вимог сума компенсації кожному визначається судом. При цьому, заявлення відокремлених сум компенсації вимагає від позивачів надання змістовнішої доказової бази, в порівнянні з вимогою стягнути спільну компенсацію.
Документ
СУЧАСНЕ ЕЛЕКТРОННЕ ЛИСТУВАННЯ: ЖАНРИ, КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ. ДИСЕРТАЦІЯ
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Троян, А. В.
Сучасна лінгвістика розвивається в межах антропоцентричної парадигми, у якій мова постає як відображення ментально-психологічної, соціокультурної й комунікативної діяльності людини. У цьому контексті особливої ваги набуває дискурсологічний підхід, що дозволяє аналізувати мовлення у взаємозв’язку з інтенціями мовця, комунікативною ситуацією, технологічними умовами спілкування та соціальними контекстами. На початку ХХІ століття цифрові трансформації суттєво змінили комунікативні практики, сформувавши новий тип взаємодії – електронний, у якому поєднано риси письмового й усного мовлення, а також техніко-організаційні елементи (гіпертекст, емодзі, інтерактивні інструменти тощо). У цій системі важливе місце посідає електронне листування – один із найпоширеніших жанрів інтернет-дискурсу, що забезпечує міжособистісну, ділову, академічну та корпоративну комунікацію.
Актуальність дослідження зумовлена потребою системного й міждисциплінарного аналізу електронного листування як самостійного різновиду інтернет-дискурсу, що функціонує в умовах динамічної цифрової комунікації та формується на перетині лінгвістичних, когнітивних, психологічних і технологічних чинників. Електронне листування дедалі частіше виступає ключовим інструментом міжособистісної й інституційної взаємодії, поєднуючи ознаки традиційної писемної комунікації з рисами цифрового середовища (асинхронність, гіпертекстовість, мультимодальність, шаблонізація мовлення), що зумовлює потребу його опису як окремого комунікативного феномена. Попри наявність наукових праць з комунікативної лінгвістики, прагматики, дискурсології та цифрової комунікації, питання типології комунікативних стратегій і тактик електронного листування, а також уніфікованих моделей їх аналізу залишаються недостатньо розробленими. У сучасному електронному спілкуванні адресант не лише передає інформацію, а й конструює взаємодію через мовленнєві дії, вибір тональності, маркерів ввічливості, засобів впливу та самопрезентації, що особливо важливо за умов потенційної комунікативної напруги, конфліктності або маніпулятивних практик (зокрема у спам- і фішингових повідомленнях). Це актуалізує необхідність опису електронного листування як простору реалізації прагматично орієнтованої мовленнєвої поведінки. Окремої уваги потребує те, що сучасне листування дедалі частіше опосередковується технологіями: автозаповненням, шаблонними відповідями, автоматичними перекладачами, мовними коректорами та генеративними системами штучного інтелекту. За таких умов комунікативний процес включає «людський» і алгоритмічний рівні мовленнєвої дії, що ускладнює визначення авторства, інтенцій, відповідальності та прагматичного ефекту повідомлення. Саме тому дослідження стратегічно-тактичної організації електронного листування з урахуванням цієї подвійної природи є своєчасним і необхідним як для розвитку теоретичних засад дискурсології, так і для прикладних сфер (цифрова етика, медіаграмотність, комунікативна безпека, лінгвістична експертиза).
Мета дослідження – виявити та з’ясувати особливості реалізації комунікативних стратегій і тактик у сучасному електронному листуванні як різновиді інтернет-дискурсу з урахуванням мовних, когнітивних, етичних і технологічних параметрів. Для досягнення мети передбачено розв’язання таких завдань: 1) з’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження електронного листування; 2) визначити його місце в системі інтернет-дискурсу та встановити жанрово-стильові особливості; 3) систематизувати типи комунікативних стратегій, що функціонують в електронному спілкуванні; (4) класифікувати тактики реалізації стратегій за відповідними вимірами (мовним, когнітивним, структурним, технічним, емоційним); 5) проаналізувати специфічні випадки реалізації стратегій у цифровій комунікації (спам, ланцюгові листи, фішинг, CRM-повідомлення); 6) виявити етичний і психологічний вимір цифрової взаємодії; 7) розробити алгоритм побудови комунікативної стратегії в електронному листуванні.
Об’єкт дослідження – електронне листування як форма письмової цифрової комунікації. Предмет дослідження – комунікативні стратегії і тактики, реалізовані в електронному листуванні різних жанрових і функційних типів. Матеріал дослідження становить корпус із понад 700 електронних повідомлень (службових, академічних, клієнтських, приватних), зібраних із відкритих джерел та комунікаційних систем (Outlook, Gmail, Telegram, Viber, CRM, Facebook Messenger).
Методологічною основою роботи є дискурсологічний та комунікативно-прагматичний підходи. У дослідженні застосовано метод дискурс-аналізу, комунікативно-прагматичний метод, когнітивно-семіотичний підхід, контент-аналіз і корпусний метод, а також зіставний та описово-інтерпретаційний методи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що електронне листування вперше в українській лінгвістиці комплексно розглянуто як системне явище сучасного інтернет-дискурсу, яке має власні жанрово-прагматичні параметри, специфічну організацію взаємодії та залежить від умов цифрового середовища. Доведено, що в межах електронного листування реалізуються багаторівневі комунікативні стратегії й тактики, спрямовані не лише на інформування, а й на регуляцію стосунків між комунікантами, конструювання соціальних ролей, підтримання / зміну тональності, а також досягнення переконувального або впливового ефекту в межах конкретної комунікативної ситуації. У дослідженні запропоновано класифікацію тактик електронного листування, яка охоплює мовний, когнітивний, емоційно-психологічний, структурно-дискурсивний і технологічний рівні їх реалізації. Такий підхід дозволяє описати електронне повідомлення не як суто текстовий продукт, а як динамічний комунікативний акт, у якому поєднуються інтенція адресанта, способи концептуалізації інформації, механізми мовленнєвого впливу, вибір композиційних моделей (структура листа, етикетні формули, тематичні блоки) та використання цифрових ресурсів (шаблони, прикріплення, форматування, гіперпосилання, емодзі, часові маркери). Це забезпечує можливість точніше виявляти закономірності стратегічного планування й тактичної реалізації комунікації у різних типах електронного листування. Особливу новизну становить уведення поняття техно-комунікативних стратегій як таких, що поєднують мовні та алгоритмічні механізми впливу і актуалізуються в умовах автоматизованої цифрової взаємодії. Уперше розроблено модель взаємодії стратегічного й тактичного рівнів у електронному листуванні з урахуванням «людського» та технологічного факторів, що дозволяє аналізувати комунікацію як результат співдії адресанта, дискурсивних норм і цифрових інструментів. Запропонований підхід також передбачає визначення етичного потенціалу комунікативних стратегій і тактик, що відкриває перспективи для прикладних напрямів – від комунікативної безпеки й медіаграмотності до лінгвістичної експертизи та дослідження відповідальності мовленнєвої дії в цифровому середовищі.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні поняттєво-категорійного апарату комунікативної лінгвістики, розвитку теорії стратегій і тактик у межах цифрового дискурсу, а також у розширенні уявлень про жанрову систему інтернет-комунікації. Практичне значення роботи визначається можливістю застосування результатів у викладанні курсів комунікативної лінгвістики, стилістики, культури мовлення та медіалінгвістики, у підготовці фахівців з цифрових комунікацій, розробленні корпоративних стандартів електронного листування та тренінгів із цифрового етикету, а також у створенні баз даних електронних повідомлень із їхнім стратегічно-тактичним маркуванням.
У Розділі 1 обґрунтовано теоретико-методологічні засади аналізу електронного листування як різновиду інтернет-дискурсу, уточнено його місце в системі сучасної комунікації та визначено жанрово-стильові параметри. Показано, що електронне листування поєднує традиційні епістолярні ознаки (адресність, композиційні формули, етикет) із цифровими характеристиками (асинхронність, мультимодальність, гіпертекстовість, інтерфейсні маркери). У результаті сформовано методологічну базу дослідження стратегічного й тактичного рівнів електронної взаємодії через інтеграцію дискурс-аналізу, жанрового та контент-аналізу, комунікативно-прагматичного підходу.
У Розділі 2 систематизовано комунікативні стратегії й тактики електронного листування, окреслено їхню типологію та механізми реалізації в різних жанрових форматах. Розроблено модель співвідношення стратегії й тактики як послідовної системи мовленнєвих рішень, де тактики постають інструментами досягнення комунікативної мети з урахуванням адресата, контексту, регістру та технологічних умов. Ключовим результатом розділу є запропонований алгоритм побудови комунікативної стратегії в електронному листуванні, що поєднує інтенційне планування, прогнозування сприйняття, прагматичну реалізацію, емоційно-етичну регуляцію та технологічну оптимізацію повідомлення.
У Розділі 3 проаналізовано трансформації комунікативних тактик у цифрову добу та їхню адаптацію до мультимодального й алгоритмізованого середовища електронної взаємодії. Окремо висвітлено роль невербальних/графічних ресурсів, маніпулятивних практик (зокрема спам- і фішингових моделей), а також появу штучного інтелекту як нового учасника комунікації, що змінює параметри авторства, тональності та відповідальності повідомлення. Доведено, що ефективність сучасного електронного листування визначається не лише технічною швидкістю, а й етичним та психологічним виміром: умінням підтримувати довіру, керувати емоційним тлом і зберігати гуманізований характер дискурсу. Апробація результатів здійснена у 6 одноосібних публікаціях: 4 статті у фахових виданнях України (категорія Б) та 2 матеріали доповідей на наукових заходах. Структура і обсяг роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури
Документ
Поетика імені та безіменності художнього тексту (на матеріалі романів Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues»). ДИСЕРТАЦІЯ.
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Патріарх, В. О.
Значуща роль номінативних одиниць у побудові тексту, сюжету, композиції, персонажної системи художнього твору одностайно визнається вітчизняними і зарубіжними мовознавцями, однак засоби і прийоми поетики онімів, які розвивають образи дійових осіб, забезпечують конструювання сюжету і дозволяють говорити про літературний твір як унікальне естетико-художнє утворення залишаються на сьогодні недостатньо висвітленими. Важливою проблемою сучасної поетонімології вважаємо проблему безіменності в художньому тексті, тісно пов’язану з іменністю. Актуальність теми вмотивована потребою комплексного дослідження поетики онімних – безонімних номінацій оригінальних творів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея. Аналіз традиційних та оригінальних прийомів іменності – безіменності з урахуванням жанрової природи, ідейно-художньої концепції тощо сприяє визначенню особливостей антивоєнного роману, що уможливить оптимальну інтерпретацію і дозволить встановити художню цінність творів письменників.
Мета дослідження – опрацювати теоретико-методологійний підхід до вивчення іменності – безіменності як взаємопов’язаних складників літературного тексту і показників ідейно-художньої концепції, аналіз яких забезпечує розуміння сутності, авторського послання та позиції. Передумовою досягнення мети став розв’язок таких завдань, як: (1) окреслення теоретико-методологiчних засад поетонiмологiї для дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) опис специфіки поетики онімів / безонімних номінацій прозових творів; (3) вдосконалення типології контекстів поетонімів, необхідних для інтерпретації цілісності; (4) доведення iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення), через які проходить ім’я художнього тексту; (5) виявлення й аналіз образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу онімних і безонімних номінацій, парадигм найменування, мікросистем тощо; (6) доведення зумовленості постійної та тимчасової безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (7) визначення сутності, ролі та функційного навантаження онімних одиниць як маркерів часопростору; (8) виявлення й опис прийомів поетики іменності – безіменності, що спрацьовують на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (9) встановлення традиційних та унікальних прийомів поетики іменності – безіменності досліджуваних романів; (10) обґрунтування можливості перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ.
Об’єкт роботи – онімні та безонімні лексеми романів Е. Ремарка «Im Westen nichts Neues» та Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls». Предмет – поетикальні засоби і прийоми образності, за допомогою яких здійснюється та впізнається тексто- й образотвірна, сюжето- й жанроутворювальна роль поетонімів та еквівалентів власних імен. Дослідницький матеріал охоплює понад 2300 онімних і безонімних лексем та 4000 контекстів різного обсягу й функційно-семантичної спрямованості, виокремлених з оригінальних творів та українськомовних перекладів.
Робота ґрунтується на авторській методиці, змодельованій на основі залучення комплексу загальнонаукових, загальнофілологічних прийомів та методів, а також спеціальних методів поетонімології, зокрема: систематизації й опису; опозиційного аналізу; контекстуально-інтерпретаційного аналізу; контекстного аналізу поетонімів і безонімних номінацій; комплексного поетонімологічного аналізу; методу відтворення відношень у парадигмі поетоніма й поетонімосфері; зіставного методу; інтертекстуального аналізу; лінгвістичного аналізу; методу розшифровування підтекстових смислів;
прийому виявлення протилежності й суперечності в парадигмі поетоніма; етимологічного аналізу; суцільної вибірки онімних і безонімних лексем.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: (1) окреслено теоретико-методологiчнi засади дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) удосконалено iдею поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення) ВІ; (3) вмотивовано зосередження в онімних – безонімних лексемах образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу; (4) доведено зумовленість постійної безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (5) визначено прийоми поетики іменності – безіменності, що впливають на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (6) визначено традиційні та унікальні прийоми поетики іменності – безіменності; (7) поглиблено ідею перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ.
Теоретична цінність роботи полягає у внеску в розвиток iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми через взаємодію імені з контекстом. Дослiдження підтверджує зосередження в поетонімі образо-, текстотвiрного, сюжетоутворювального потенціалу. Робота вдосконалює теоретичну складову поетонімології за рахунок доведення ідеї поетоніма як жанроутворювального складника літературного твору. Теоретично значущим i перспективним є доведення внеску безіменності в ідейно-художню концепцію антивоєнного роману, у розмежуванні та аналізі постійної та тимчасової безіменності, виявленні поетикальних засобів і прийомів, що забезпечують образність і цілісність літературно-художнього тексту.
Практичне значення визначається тим, що результати роботи можна використати в процесі читання лекційних курсів та на практичних заняттях у закладах вищої освіти, зокрема iз загального мовознавства, лексикологiï, лiнгвiстичноï поетики, лінгвістики тексту, стилістики, зарубіжної літератури;
у курсах за вибором з ономастики, поетонімології, інтертекстуального аналізу художнього тексту; застосуванні матеріалів у лексикографiчнiй практицi в укладаннi словникiв онімної – безонімної лексики окремих художнiх творiв, словникiв мови письменників, а також для створення монографій і посібників з літературної ономастики.
Структура й обсяг дослідження. Дисертація містить анотації двома мовами, список публікацій здобувача за темою дисертації, список скорочень, вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (212 позицій, із них 40 іноземними мовами), список лексикографійних джерел (28 позицій), 2 додатки. Загальний обсяг роботи становить 258 сторінок, обсяг основного тексту – 225 сторінок, література – 22 сторінки, обсяг додатків – 11 сторінок.
У Вступі обґрунтовано актуальність, предмет, об’єкт, матеріал та джерельну базу, мету й завдання, дослідницькі методи, новизну, теоретичне й практичне значення, вказано загальну структуру дослідження.
У першому розділі «Теоретико-методологійні основи дослідження іменності – безіменності у художньому тексті» обґрунтовано методологійні засади дослідження, доведено залежність поетонімів – безонімних номінацій від авторського стилю, жанрової природи тексту, тематики, персонажної системи, особливостей хронотопу, ідейно-художньої концепції твору та ін. Окрему увагу приділено типології контекстів, що породжують і розвивають змістову структуру онімних – безонімних лексем. Встановлено роль поетоніма як тексто - , сюжето - , образотвірної та жанроутворювальної одиниці тексту. Доведено необхідність дослідження онімних – безонімних номінацій творів воєнної тематики з опертям на опозиції мир – війна, свій – чужий, фронт – тил та з урахуванням статусу персонажа у часопросторі (головні – другорядні, однореферентні – метаоб’єктні, позначені іменами – безіменні).
Другий розділ «Поетика постійної та тимчасової безіменності у романах Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues» присвячено аналізу постійної безіменності однореферентних і метаоб’єктних образів, вмотивованої активною / пасивною участю персонажів у сюжетній дії. Виявлено й описано традиційні й оригінальні засоби і прийоми поетики, що спрацьовують на розвиток і розгалуження сюжету, панорамне зображення подій, достовірність зображуваного, поліфонію голосів та ін. Тимчасову безіменність потрактовано як стадію поетонімогенезу, оскільки еволюція імені прямо співвідноситься з розвитком експліцитної та імпліцитної інформації художнього тексту.
У третьому розділі «Поетика імені у романі Е. М. Ремарка “Im Westen nichts Neues”» явище іменності висвітлено крізь взаємодію ім’я↔текст. Проаналізовано парадигми антропоетонімів головних – другорядних – периферійних персонажів, описано унікальні прийоми образності, конотонімізацію, символізацію в межах цілісності. Доведено жанроутворювальну й сюжетотвірну роль імен історико-культурного походження, описано традиційні й унікальні засоби поетики топонімів.
Четвертий розділ «Поетика імені у романі Е. Гемінґвея “For Wohm the Bells Tolls”» демонструє своєрідність поетикальної системи Е. Гемінґвея щодо вибору, змістового наповнення й функційного навантаження антропоетонімів (головні – другорядні персонажі), історико-культурних онімних одиниць, топонімів та ін. Виявлено і прокоментовано домінантні й унікальні прийоми поетики, схарактеризовано стадії й умови перетворення імені в індивідуально-авторський символ, розшифровано імпліцитні смисли у змістовій структурі поетонімів.
Кожний розділ завершується стислими висновками.
У загальних висновках зроблено підсумок дослідження та запропоновано дослідницьку перспективу, що полягає в (а) необхідності комплексного аналізу поетонімосфери романів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея; (б) подальшому розвитку засобів і прийомів поетики експлiцитного – імпліцитного в художньому тексті; (в) удосконаленні принципів потрактування взаємозв’язку іменність – безіменність у художньому тексті; (г) вирішенні проблеми адекватності українськомовних перекладів досліджуваних романів.