Фонди

Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.

Зараз показуємо 1 - 3 з 3

Нові надходження

Ескіз недоступний
Документ
Поетика імені та безіменності художнього тексту (на матеріалі романів Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues»). ДИСЕРТАЦІЯ.
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Патріарх, В. О.
Значуща роль номінативних одиниць у побудові тексту, сюжету, композиції, персонажної системи художнього твору одностайно визнається вітчизняними і зарубіжними мовознавцями, однак засоби і прийоми поетики онімів, які розвивають образи дійових осіб, забезпечують конструювання сюжету і дозволяють говорити про літературний твір як унікальне естетико-художнє утворення залишаються на сьогодні недостатньо висвітленими. Важливою проблемою сучасної поетонімології вважаємо проблему безіменності в художньому тексті, тісно пов’язану з іменністю. Актуальність теми вмотивована потребою комплексного дослідження поетики онімних – безонімних номінацій оригінальних творів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея. Аналіз традиційних та оригінальних прийомів іменності – безіменності з урахуванням жанрової природи, ідейно-художньої концепції тощо сприяє визначенню особливостей антивоєнного роману, що уможливить оптимальну інтерпретацію і дозволить встановити художню цінність творів письменників. Мета дослідження – опрацювати теоретико-методологійний підхід до вивчення іменності – безіменності як взаємопов’язаних складників літературного тексту і показників ідейно-художньої концепції, аналіз яких забезпечує розуміння сутності, авторського послання та позиції. Передумовою досягнення мети став розв’язок таких завдань, як: (1) окреслення теоретико-методологiчних засад поетонiмологiї для дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) опис специфіки поетики онімів / безонімних номінацій прозових творів; (3) вдосконалення типології контекстів поетонімів, необхідних для інтерпретації цілісності; (4) доведення iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення), через які проходить ім’я художнього тексту; (5) виявлення й аналіз образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу онімних і безонімних номінацій, парадигм найменування, мікросистем тощо; (6) доведення зумовленості постійної та тимчасової безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (7) визначення сутності, ролі та функційного навантаження онімних одиниць як маркерів часопростору; (8) виявлення й опис прийомів поетики іменності – безіменності, що спрацьовують на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (9) встановлення традиційних та унікальних прийомів поетики іменності – безіменності досліджуваних романів; (10) обґрунтування можливості перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ. Об’єкт роботи – онімні та безонімні лексеми романів Е. Ремарка «Im Westen nichts Neues» та Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls». Предмет – поетикальні засоби і прийоми образності, за допомогою яких здійснюється та впізнається тексто- й образотвірна, сюжето- й жанроутворювальна роль поетонімів та еквівалентів власних імен. Дослідницький матеріал охоплює понад 2300 онімних і безонімних лексем та 4000 контекстів різного обсягу й функційно-семантичної спрямованості, виокремлених з оригінальних творів та українськомовних перекладів. Робота ґрунтується на авторській методиці, змодельованій на основі залучення комплексу загальнонаукових, загальнофілологічних прийомів та методів, а також спеціальних методів поетонімології, зокрема: систематизації й опису; опозиційного аналізу; контекстуально-інтерпретаційного аналізу; контекстного аналізу поетонімів і безонімних номінацій; комплексного поетонімологічного аналізу; методу відтворення відношень у парадигмі поетоніма й поетонімосфері; зіставного методу; інтертекстуального аналізу; лінгвістичного аналізу; методу розшифровування підтекстових смислів; прийому виявлення протилежності й суперечності в парадигмі поетоніма; етимологічного аналізу; суцільної вибірки онімних і безонімних лексем. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: (1) окреслено теоретико-методологiчнi засади дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) удосконалено iдею поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення) ВІ; (3) вмотивовано зосередження в онімних – безонімних лексемах образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу; (4) доведено зумовленість постійної безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (5) визначено прийоми поетики іменності – безіменності, що впливають на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (6) визначено традиційні та унікальні прийоми поетики іменності – безіменності; (7) поглиблено ідею перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ. Теоретична цінність роботи полягає у внеску в розвиток iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми через взаємодію імені з контекстом. Дослiдження підтверджує зосередження в поетонімі образо-, текстотвiрного, сюжетоутворювального потенціалу. Робота вдосконалює теоретичну складову поетонімології за рахунок доведення ідеї поетоніма як жанроутворювального складника літературного твору. Теоретично значущим i перспективним є доведення внеску безіменності в ідейно-художню концепцію антивоєнного роману, у розмежуванні та аналізі постійної та тимчасової безіменності, виявленні поетикальних засобів і прийомів, що забезпечують образність і цілісність літературно-художнього тексту. Практичне значення визначається тим, що результати роботи можна використати в процесі читання лекційних курсів та на практичних заняттях у закладах вищої освіти, зокрема iз загального мовознавства, лексикологiï, лiнгвiстичноï поетики, лінгвістики тексту, стилістики, зарубіжної літератури; у курсах за вибором з ономастики, поетонімології, інтертекстуального аналізу художнього тексту; застосуванні матеріалів у лексикографiчнiй практицi в укладаннi словникiв онімної – безонімної лексики окремих художнiх творiв, словникiв мови письменників, а також для створення монографій і посібників з літературної ономастики. Структура й обсяг дослідження. Дисертація містить анотації двома мовами, список публікацій здобувача за темою дисертації, список скорочень, вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (212 позицій, із них 40 іноземними мовами), список лексикографійних джерел (28 позицій), 2 додатки. Загальний обсяг роботи становить 258 сторінок, обсяг основного тексту – 225 сторінок, література – 22 сторінки, обсяг додатків – 11 сторінок. У Вступі обґрунтовано актуальність, предмет, об’єкт, матеріал та джерельну базу, мету й завдання, дослідницькі методи, новизну, теоретичне й практичне значення, вказано загальну структуру дослідження. У першому розділі «Теоретико-методологійні основи дослідження іменності – безіменності у художньому тексті» обґрунтовано методологійні засади дослідження, доведено залежність поетонімів – безонімних номінацій від авторського стилю, жанрової природи тексту, тематики, персонажної системи, особливостей хронотопу, ідейно-художньої концепції твору та ін. Окрему увагу приділено типології контекстів, що породжують і розвивають змістову структуру онімних – безонімних лексем. Встановлено роль поетоніма як тексто - , сюжето - , образотвірної та жанроутворювальної одиниці тексту. Доведено необхідність дослідження онімних – безонімних номінацій творів воєнної тематики з опертям на опозиції мир – війна, свій – чужий, фронт – тил та з урахуванням статусу персонажа у часопросторі (головні – другорядні, однореферентні – метаоб’єктні, позначені іменами – безіменні). Другий розділ «Поетика постійної та тимчасової безіменності у романах Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues» присвячено аналізу постійної безіменності однореферентних і метаоб’єктних образів, вмотивованої активною / пасивною участю персонажів у сюжетній дії. Виявлено й описано традиційні й оригінальні засоби і прийоми поетики, що спрацьовують на розвиток і розгалуження сюжету, панорамне зображення подій, достовірність зображуваного, поліфонію голосів та ін. Тимчасову безіменність потрактовано як стадію поетонімогенезу, оскільки еволюція імені прямо співвідноситься з розвитком експліцитної та імпліцитної інформації художнього тексту. У третьому розділі «Поетика імені у романі Е. М. Ремарка “Im Westen nichts Neues”» явище іменності висвітлено крізь взаємодію ім’я↔текст. Проаналізовано парадигми антропоетонімів головних – другорядних – периферійних персонажів, описано унікальні прийоми образності, конотонімізацію, символізацію в межах цілісності. Доведено жанроутворювальну й сюжетотвірну роль імен історико-культурного походження, описано традиційні й унікальні засоби поетики топонімів. Четвертий розділ «Поетика імені у романі Е. Гемінґвея “For Wohm the Bells Tolls”» демонструє своєрідність поетикальної системи Е. Гемінґвея щодо вибору, змістового наповнення й функційного навантаження антропоетонімів (головні – другорядні персонажі), історико-культурних онімних одиниць, топонімів та ін. Виявлено і прокоментовано домінантні й унікальні прийоми поетики, схарактеризовано стадії й умови перетворення імені в індивідуально-авторський символ, розшифровано імпліцитні смисли у змістовій структурі поетонімів. Кожний розділ завершується стислими висновками. У загальних висновках зроблено підсумок дослідження та запропоновано дослідницьку перспективу, що полягає в (а) необхідності комплексного аналізу поетонімосфери романів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея; (б) подальшому розвитку засобів і прийомів поетики експлiцитного – імпліцитного в художньому тексті; (в) удосконаленні принципів потрактування взаємозв’язку іменність – безіменність у художньому тексті; (г) вирішенні проблеми адекватності українськомовних перекладів досліджуваних романів.
Ескіз недоступний
Документ
ВПЛИВ МЕХАНІЗМУ ЕКОНОМІЧНИХ САНКЦІЙ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ. ДИСЕРТАЦІЯ.
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Зверєв, О. Д.; Zverev, O. D.
Дисертація присвячена дослідженню економічних санкцій як ключового інструменту сучасної системи міжнародних економічних відносин та їхнього впливу на забезпечення глобальної економічної безпеки. Особливу увагу приділено аналізу санкційної політики проти Російської Федерації у зв’язку з її повномасштабною агресією проти України. У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження впливу механізму економічних санкцій на забезпечення економічної безпеки» визначено теоретичну основу санкцій та санкційного механізму в контексті економічної безпеки. У ході дослідження визначено, що економічні санкції стали ключовим інструментом міжнародних відносин, який застосовується державами та міжнародними організаціями з метою впливу на поведінку інших держав, корпорацій чи індивідів без використання військової сили. Здійснено теоретичне узагальнення та поглиблення наукових підходів до трактування економічної безпеки, обґрунтовано її багатовимірну природу та запропоновано авторське визначення як інтегрованої характеристики стану й спроможності національної економіки забезпечувати стійкий розвиток, зберігати економічний суверенітет і ефективно протидіяти внутрішнім та зовнішнім загрозам в умовах глобальної взаємозалежності. Досліджено фактори, що визначають ефективність санкцій, зокрема правові рамки їхнього застосування, рівень економічної взаємозалежності сторін, а також політичну та економічну стійкість держав, проти яких вони спрямовані. Проаналізовано структуру зовнішньої торгівлі, ступінь диверсифікації ресурсної бази, фінансову стабільність та інституційну спроможність держав-мішеней. Сформульовано висновок про існування тонкого балансу між автономією та взаємозалежністю у глобальній економічній системі. Підкреслено, що взаємозалежність, з одного боку, стимулює міжнародну співпрацю й економічне зростання, а з іншого – створює вразливості у випадках політичних конфліктів. Обґрунтовано, що держави, залежні від зовнішньої торгівлі та ресурсів, найбільше схильні до впливу санкцій, які здатні порушувати ланцюги поставок, скорочувати національне виробництво та провокувати економічну нестабільність. Уточнено, що санкційний тиск може спричиняти валютні дисбаланси, фінансову турбулентність і структурні деформації економіки. Автором детально висвітлено історичну трансформацію уявлень про економічну безпеку, що формувалася під впливом праць класичних і сучасних економістів, серед яких А. Сміт, Д. Рікардо та Дж. М. Кейнс. Показано еволюцію підходів — від домінування ідей свободи торгівлі до визнання необхідності активної ролі держави в забезпеченні макроекономічної стабільності та стратегічного захисту національних інтересів. Наголошено, що в сучасних умовах міжнародний економічний ландшафт дедалі більше формується зовнішніми загрозами – пандеміями, війнами та фінансовими кризами, які кидають виклик основам глобальної економічної стабільності. Окреслено значення державних стратегій у забезпеченні національних економічних інтересів та збалансуванні безпеки з міжнародним співробітництвом. Виявлено, що нераціональне застосування санкцій здатне дестабілізувати економіку не лише держави-мішені, а й ініціаторів. Проаналізовано приклади як успішних, так і невдалих санкцій, підкреслено необхідність комплексного та колективного підходу. Також в першому розділі розглянуто еволюцію механізму санкцій – від реактивного інструмента до проактивного елемента стратегічної взаємодії держав. Встановлено, що у складній системі глобальної торгівлі та фінансових мереж санкції справляють масштабний вплив на міжнародні відносини, моделі торгівлі та світову економічну стабільність. В підсумку першого розділу виявлено, що санкції, запроваджені на основі міжнародної координації та чіткої правової бази, можуть виступати дієвим інструментом забезпечення дотримання міжнародного права й підтримання глобальної безпеки. У розділі 2 «Аналіз світової практики застосування політики економічних санкцій» детально досліджено особливості впливу санкційної політики на економіку Ірану. Визначено, що механізм економічних санкцій формується у межах інструментальної парадигми, оскільки передбачає застосування різноманітних засобів впливу на країну-об’єкт із метою завдання економічних збитків. Наголошено, що його зміст і структура мають міждисциплінарний характер, відображаючи взаємозв’язок економічних, політичних і правових аспектів та обґрунтовано структурно-функціональну архітектоніку санкційного механізму як багаторівневої інституційно-інструментальної системи, що інтегрує глобальний, регіональний і національний рівні реалізації санкцій через механізм вертикальної взаємодії та зворотного зв’язку, що забезпечує їх динамічну адаптацію до змін міжнародного середовища. В ході написання досліджено економічний ефект американських санкцій проти Ірану. Показано, що Іран, як один із найбільших світових експортерів нафти та ключовий геополітичний гравець у регіоні Перської затоки, має здатність впливати на світові ціни енергоносіїв та контролювати стратегічно важливу Ормузьку протоку. Встановлено, що найбільш жорсткі санкції проти Ірану були введені у 2012 році та зафіксовано два ключові етапи посилення санкцій: у січні 2012 року – обмеження роботи іранського центрального банку, у липні 2012 року – заборона ЄС на імпорт іранської нафти, яка становила близько п’ятої частини експортних потоків країни, що мало суттєвий негативний вплив на економіку Ірану. Автором висунуто та підтверджено за допомогою багатофакторної регресії гіпотезу про те, що санкційний механізм має реальний негативний вплив на економіку Ірану, про що свідчить зниження ВВП. Запропоновано механізм експортного контролю як засіб протидії обходу економічних санкцій, інструментарій якого передбачає посилення корпоративної відповідальності, усунення прогалин у регуляторній політиці, запобігання транзиту через треті країни, а також інституційне зміцнення й міжнародну співпрацю. У розділі 3 «Напрямки підвищення дієвості глобальних інституцій економічних санкцій як елементу боротьби з країнами-порушниками міжнародного права та звичаїв» визначено вплив економічних санкцій світових країн на РФ в умовах війни в Україні. Саме початок повномасштабної агресії РФ проти України став поштовхом до запровадження наймасштабніших та найбільш скоординованих економічних санкцій у сучасній історії. До них долучилися США, ЄС, Велика Британія, Канада, Японія, Австралія та інші держави, що одностайно засудили дії Кремля. Досліджено, що США виступили ключовим ініціатором санкційного тиску, послідовно обмежуючи торговельно-економічні зв’язки з РФ і формуючи довгострокову стратегію стримування. ЄС, своєю чергою, ухвалив 16 пакетів санкцій, спрямованих на зменшення доходів РФ від експорту енергоносіїв, обмеження доступу до фінансових ресурсів та технологій. Велика Британія та Канада синхронізували свої заходи з партнерами, підтвердивши політичну й економічну підтримку України. Обґрунтовано, що санкції вже призвели до послаблення фінансової системи РФ, деградації технологічних секторів та зниження довіри з боку міжнародних партнерів. Економічна перспектива РФ визнана нестабільною і залежною від динаміки війни та підтримки третіх країн. Виявлено, що одним із головних викликів залишається обходження санкцій через транзитні держави – Китай, Туреччину, Індію, Казахстан, Азербайджан, що значно знижує ефективність обмежувальних заходів. Підкреслено необхідність запровадження вторинних санкцій, спрямованих на країни та компанії, що допомагають РФ уникати прямого тиску. Такий механізм має включати перевірку походження енергоресурсів, обмеження доступу до ринків ЄС і постійний моніторинг логістичних ланцюгів. Автором було обґрунтовано, що створення дієвої системи вторинних санкцій є ключовою умовою ефективності міжнародних заходів зі стримування військового потенціалу РФ та водночас проявом стратегічної солідарності з Україною.
Ескіз недоступний
Документ
Діяльність банків у контексті сталого розвитку
(Винники(Львівська обл.):ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2026) Волкова, В. В.; Волкова, Н. І.; Volkova, Valeriia; Volkova, Nelia
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю аналізу результатів діяльності банку, його фінансових показників та їх впливу на досягнення Цілей сталого розвитку. Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні основних напрямків діяльності банку щодо формування ресурсів та їх розміщення, показників його стійкості задля збереження високого рівня сталості, ефективного контроля ризиків, забезпечення стабільного прибутку, підтримки оптимальної структури ресурсів і ефективного використання наявних активів. Методологія дослідження ґрунтується на системному та фінансово-аналітичному підходах: методи системного й порівняльного аналізу використано для дослідження результатів діяльності банків; методи стратегічного аналізу – для оцінювання ринкових позицій банку; графічні та табличні методи – для узагальнення та візуалізації результатів. Результати. Виявлено, діяльність АТ «Укрсиббанк» спрямована на реалізацію чотирьох важливих напрямів сталого розвитку: екологічну відповідальність та боротьбу з кліматичними змінами, підтримку молоді, розвиток підприємницького середовища, сприяння місцевим ініціативам в регіонах, покращення екосистеми територіальних громад та забезпечення передумов для розвитку бізнесу і соціальних проєктів. Доведено, системний підхід до формування продуктового портфеля та сервісів для різних сегментів клієнтів підвищує конкурентоспроможність банку та сприяє сталому розвитку його фінансових послуг. З’ясовано основні тенденції розвитку АТ «Укрсиббанк», надана оцінка рівня його фінансової стійкості, платоспроможності та ефективності використання ресурсів, а також виявлено потенційні ризики й проблемні аспекти діяльності банківської установи. Висновки. Установлено, комплексний підхід формування стратегічного розвитку АТ «Укрсиббанк» об’єднує цифрову трансформацію, ефективне управління активами та пасивами, розвиток системи ризик-менеджменту, зміцнення капіталізації, підтримку підприємств МСБ, впровадження ESG-принципів, що формує підґрунтя для створення тавпровадження стійкої бізнес-модель банку.
Ескіз недоступний
Документ
Формування фінансового потенціалу територіальних громад в контексті реформи місцевого самоврядування
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) Волкова, В.В.; Волкова, Н. І.; Volkova, Valeriia; Volkova, Nelia
У статті визначено сутність фінансового потенциалу територіальних громад як сукупності всіх ресурсів, які дозволяють задовольнити потреби економічного та соціального її розвитку. Охарактеризовано особливості формування фінансового потенціалу органів місцевої влади в контексті реформи децентралізації. Визначено структурні елементи фінансового потенціалу територіальної громади, а саме: ресурсні можливості (реальні та потенційно доступні фінансові ресурси) та можливості органів місцевого самоврядування (управлінські, організаційні, інфраструктурні та функціональні). Доведено важливість оцінювання фінансового потенціалу шляхом: порівняння територіальних громад по показниках; проведення SWOT – аналізу; розрахунку інтегрованого показника. Досліджено іноземний досвід формування фінансового потенціалу органів місцевого самоврядування в контексті проведення реформи децентралізації. Зʼясовано, що процеси реформування місцевого самоврядування в країнах Європейського союзу відзначаються різною інтенсивністю та особливостями і почалися ще з середини минулого століття. Розглянуто можливості адаптації досвіду країн Європейського союзу в Україні на шляху розбудови ефективного місцевого самоврядування.
Ескіз недоступний
Документ
Фінансове планування як засіб реалізації фінансової стратегії.
(Київ: Чорноморський національний університет імені Петра Могили, ТОВ `ДКС Центр`, 2026) Волкова, В. В.; Волкова, Н. І.; Volkova, V.; Volkova, N.
Стаття присвячена розробці механізму забезпечення фінансового планування як засобу реалізації фінансової стратегії. На матеріалах АТ КБ «Приватбанк» проаналізовано фінансову діяльність і основні показники. Встановлено фокусування стратегії банку на якість активів замість їх кількісного нарощування; обґрунтовано адаптивну політику управління зобов’язаннями, зокрема в умовах коливань стабільності залучених коштів і доведено, зобов’язання банку у 2022-2024 рр. мали тенденцію до зростання; виокремлено, зростання власного капіталу забезпечує належний рівень захисту від потенційних ризиків; збільшення прибутку демонструє здатність банку зберігати фінансову стабільність; позитивна динаміка рентабельності активів (ROA) свідчить про зростання ефективності роботи банку. Доведено, стратегія дозволяє не лише відповідати на глобальні виклики, а й формувати сталу фінансову модель із довгостроковою перспективою. Впровадження запропонованого авторами механізму забезпечення фінансового планування як засобу реалізації фінансової стратегії зробить систему планування більш адаптивною, прозорою і надійною завдяки реалізації сценарного й стрес-планування, стандартизації підходів до моделювання та бюджетування, цифровізації процесів через BI-платформи, розбудову аналітичних команд, а також поглиблення співпраці з регулятором.