Фонди

Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.

Зараз показуємо 1 - 3 з 3

Нові надходження

Ескіз недоступний
Документ
СУЧАСНЕ ЕЛЕКТРОННЕ ЛИСТУВАННЯ: ЖАНРИ, КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ. ДИСЕРТАЦІЯ
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Троян, А. В.
Сучасна лінгвістика розвивається в межах антропоцентричної парадигми, у якій мова постає як відображення ментально-психологічної, соціокультурної й комунікативної діяльності людини. У цьому контексті особливої ваги набуває дискурсологічний підхід, що дозволяє аналізувати мовлення у взаємозв’язку з інтенціями мовця, комунікативною ситуацією, технологічними умовами спілкування та соціальними контекстами. На початку ХХІ століття цифрові трансформації суттєво змінили комунікативні практики, сформувавши новий тип взаємодії – електронний, у якому поєднано риси письмового й усного мовлення, а також техніко-організаційні елементи (гіпертекст, емодзі, інтерактивні інструменти тощо). У цій системі важливе місце посідає електронне листування – один із найпоширеніших жанрів інтернет-дискурсу, що забезпечує міжособистісну, ділову, академічну та корпоративну комунікацію. Актуальність дослідження зумовлена потребою системного й міждисциплінарного аналізу електронного листування як самостійного різновиду інтернет-дискурсу, що функціонує в умовах динамічної цифрової комунікації та формується на перетині лінгвістичних, когнітивних, психологічних і технологічних чинників. Електронне листування дедалі частіше виступає ключовим інструментом міжособистісної й інституційної взаємодії, поєднуючи ознаки традиційної писемної комунікації з рисами цифрового середовища (асинхронність, гіпертекстовість, мультимодальність, шаблонізація мовлення), що зумовлює потребу його опису як окремого комунікативного феномена. Попри наявність наукових праць з комунікативної лінгвістики, прагматики, дискурсології та цифрової комунікації, питання типології комунікативних стратегій і тактик електронного листування, а також уніфікованих моделей їх аналізу залишаються недостатньо розробленими. У сучасному електронному спілкуванні адресант не лише передає інформацію, а й конструює взаємодію через мовленнєві дії, вибір тональності, маркерів ввічливості, засобів впливу та самопрезентації, що особливо важливо за умов потенційної комунікативної напруги, конфліктності або маніпулятивних практик (зокрема у спам- і фішингових повідомленнях). Це актуалізує необхідність опису електронного листування як простору реалізації прагматично орієнтованої мовленнєвої поведінки. Окремої уваги потребує те, що сучасне листування дедалі частіше опосередковується технологіями: автозаповненням, шаблонними відповідями, автоматичними перекладачами, мовними коректорами та генеративними системами штучного інтелекту. За таких умов комунікативний процес включає «людський» і алгоритмічний рівні мовленнєвої дії, що ускладнює визначення авторства, інтенцій, відповідальності та прагматичного ефекту повідомлення. Саме тому дослідження стратегічно-тактичної організації електронного листування з урахуванням цієї подвійної природи є своєчасним і необхідним як для розвитку теоретичних засад дискурсології, так і для прикладних сфер (цифрова етика, медіаграмотність, комунікативна безпека, лінгвістична експертиза). Мета дослідження – виявити та з’ясувати особливості реалізації комунікативних стратегій і тактик у сучасному електронному листуванні як різновиді інтернет-дискурсу з урахуванням мовних, когнітивних, етичних і технологічних параметрів. Для досягнення мети передбачено розв’язання таких завдань: 1) з’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження електронного листування; 2) визначити його місце в системі інтернет-дискурсу та встановити жанрово-стильові особливості; 3) систематизувати типи комунікативних стратегій, що функціонують в електронному спілкуванні; (4) класифікувати тактики реалізації стратегій за відповідними вимірами (мовним, когнітивним, структурним, технічним, емоційним); 5) проаналізувати специфічні випадки реалізації стратегій у цифровій комунікації (спам, ланцюгові листи, фішинг, CRM-повідомлення); 6) виявити етичний і психологічний вимір цифрової взаємодії; 7) розробити алгоритм побудови комунікативної стратегії в електронному листуванні. Об’єкт дослідження – електронне листування як форма письмової цифрової комунікації. Предмет дослідження – комунікативні стратегії і тактики, реалізовані в електронному листуванні різних жанрових і функційних типів. Матеріал дослідження становить корпус із понад 700 електронних повідомлень (службових, академічних, клієнтських, приватних), зібраних із відкритих джерел та комунікаційних систем (Outlook, Gmail, Telegram, Viber, CRM, Facebook Messenger). Методологічною основою роботи є дискурсологічний та комунікативно-прагматичний підходи. У дослідженні застосовано метод дискурс-аналізу, комунікативно-прагматичний метод, когнітивно-семіотичний підхід, контент-аналіз і корпусний метод, а також зіставний та описово-інтерпретаційний методи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що електронне листування вперше в українській лінгвістиці комплексно розглянуто як системне явище сучасного інтернет-дискурсу, яке має власні жанрово-прагматичні параметри, специфічну організацію взаємодії та залежить від умов цифрового середовища. Доведено, що в межах електронного листування реалізуються багаторівневі комунікативні стратегії й тактики, спрямовані не лише на інформування, а й на регуляцію стосунків між комунікантами, конструювання соціальних ролей, підтримання / зміну тональності, а також досягнення переконувального або впливового ефекту в межах конкретної комунікативної ситуації. У дослідженні запропоновано класифікацію тактик електронного листування, яка охоплює мовний, когнітивний, емоційно-психологічний, структурно-дискурсивний і технологічний рівні їх реалізації. Такий підхід дозволяє описати електронне повідомлення не як суто текстовий продукт, а як динамічний комунікативний акт, у якому поєднуються інтенція адресанта, способи концептуалізації інформації, механізми мовленнєвого впливу, вибір композиційних моделей (структура листа, етикетні формули, тематичні блоки) та використання цифрових ресурсів (шаблони, прикріплення, форматування, гіперпосилання, емодзі, часові маркери). Це забезпечує можливість точніше виявляти закономірності стратегічного планування й тактичної реалізації комунікації у різних типах електронного листування. Особливу новизну становить уведення поняття техно-комунікативних стратегій як таких, що поєднують мовні та алгоритмічні механізми впливу і актуалізуються в умовах автоматизованої цифрової взаємодії. Уперше розроблено модель взаємодії стратегічного й тактичного рівнів у електронному листуванні з урахуванням «людського» та технологічного факторів, що дозволяє аналізувати комунікацію як результат співдії адресанта, дискурсивних норм і цифрових інструментів. Запропонований підхід також передбачає визначення етичного потенціалу комунікативних стратегій і тактик, що відкриває перспективи для прикладних напрямів – від комунікативної безпеки й медіаграмотності до лінгвістичної експертизи та дослідження відповідальності мовленнєвої дії в цифровому середовищі. Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні поняттєво-категорійного апарату комунікативної лінгвістики, розвитку теорії стратегій і тактик у межах цифрового дискурсу, а також у розширенні уявлень про жанрову систему інтернет-комунікації. Практичне значення роботи визначається можливістю застосування результатів у викладанні курсів комунікативної лінгвістики, стилістики, культури мовлення та медіалінгвістики, у підготовці фахівців з цифрових комунікацій, розробленні корпоративних стандартів електронного листування та тренінгів із цифрового етикету, а також у створенні баз даних електронних повідомлень із їхнім стратегічно-тактичним маркуванням. У Розділі 1 обґрунтовано теоретико-методологічні засади аналізу електронного листування як різновиду інтернет-дискурсу, уточнено його місце в системі сучасної комунікації та визначено жанрово-стильові параметри. Показано, що електронне листування поєднує традиційні епістолярні ознаки (адресність, композиційні формули, етикет) із цифровими характеристиками (асинхронність, мультимодальність, гіпертекстовість, інтерфейсні маркери). У результаті сформовано методологічну базу дослідження стратегічного й тактичного рівнів електронної взаємодії через інтеграцію дискурс-аналізу, жанрового та контент-аналізу, комунікативно-прагматичного підходу. У Розділі 2 систематизовано комунікативні стратегії й тактики електронного листування, окреслено їхню типологію та механізми реалізації в різних жанрових форматах. Розроблено модель співвідношення стратегії й тактики як послідовної системи мовленнєвих рішень, де тактики постають інструментами досягнення комунікативної мети з урахуванням адресата, контексту, регістру та технологічних умов. Ключовим результатом розділу є запропонований алгоритм побудови комунікативної стратегії в електронному листуванні, що поєднує інтенційне планування, прогнозування сприйняття, прагматичну реалізацію, емоційно-етичну регуляцію та технологічну оптимізацію повідомлення. У Розділі 3 проаналізовано трансформації комунікативних тактик у цифрову добу та їхню адаптацію до мультимодального й алгоритмізованого середовища електронної взаємодії. Окремо висвітлено роль невербальних/графічних ресурсів, маніпулятивних практик (зокрема спам- і фішингових моделей), а також появу штучного інтелекту як нового учасника комунікації, що змінює параметри авторства, тональності та відповідальності повідомлення. Доведено, що ефективність сучасного електронного листування визначається не лише технічною швидкістю, а й етичним та психологічним виміром: умінням підтримувати довіру, керувати емоційним тлом і зберігати гуманізований характер дискурсу. Апробація результатів здійснена у 6 одноосібних публікаціях: 4 статті у фахових виданнях України (категорія Б) та 2 матеріали доповідей на наукових заходах. Структура і обсяг роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури
Ескіз недоступний
Документ
Поетика імені та безіменності художнього тексту (на матеріалі романів Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues»). ДИСЕРТАЦІЯ.
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Патріарх, В. О.
Значуща роль номінативних одиниць у побудові тексту, сюжету, композиції, персонажної системи художнього твору одностайно визнається вітчизняними і зарубіжними мовознавцями, однак засоби і прийоми поетики онімів, які розвивають образи дійових осіб, забезпечують конструювання сюжету і дозволяють говорити про літературний твір як унікальне естетико-художнє утворення залишаються на сьогодні недостатньо висвітленими. Важливою проблемою сучасної поетонімології вважаємо проблему безіменності в художньому тексті, тісно пов’язану з іменністю. Актуальність теми вмотивована потребою комплексного дослідження поетики онімних – безонімних номінацій оригінальних творів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея. Аналіз традиційних та оригінальних прийомів іменності – безіменності з урахуванням жанрової природи, ідейно-художньої концепції тощо сприяє визначенню особливостей антивоєнного роману, що уможливить оптимальну інтерпретацію і дозволить встановити художню цінність творів письменників. Мета дослідження – опрацювати теоретико-методологійний підхід до вивчення іменності – безіменності як взаємопов’язаних складників літературного тексту і показників ідейно-художньої концепції, аналіз яких забезпечує розуміння сутності, авторського послання та позиції. Передумовою досягнення мети став розв’язок таких завдань, як: (1) окреслення теоретико-методологiчних засад поетонiмологiї для дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) опис специфіки поетики онімів / безонімних номінацій прозових творів; (3) вдосконалення типології контекстів поетонімів, необхідних для інтерпретації цілісності; (4) доведення iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення), через які проходить ім’я художнього тексту; (5) виявлення й аналіз образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу онімних і безонімних номінацій, парадигм найменування, мікросистем тощо; (6) доведення зумовленості постійної та тимчасової безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (7) визначення сутності, ролі та функційного навантаження онімних одиниць як маркерів часопростору; (8) виявлення й опис прийомів поетики іменності – безіменності, що спрацьовують на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (9) встановлення традиційних та унікальних прийомів поетики іменності – безіменності досліджуваних романів; (10) обґрунтування можливості перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ. Об’єкт роботи – онімні та безонімні лексеми романів Е. Ремарка «Im Westen nichts Neues» та Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls». Предмет – поетикальні засоби і прийоми образності, за допомогою яких здійснюється та впізнається тексто- й образотвірна, сюжето- й жанроутворювальна роль поетонімів та еквівалентів власних імен. Дослідницький матеріал охоплює понад 2300 онімних і безонімних лексем та 4000 контекстів різного обсягу й функційно-семантичної спрямованості, виокремлених з оригінальних творів та українськомовних перекладів. Робота ґрунтується на авторській методиці, змодельованій на основі залучення комплексу загальнонаукових, загальнофілологічних прийомів та методів, а також спеціальних методів поетонімології, зокрема: систематизації й опису; опозиційного аналізу; контекстуально-інтерпретаційного аналізу; контекстного аналізу поетонімів і безонімних номінацій; комплексного поетонімологічного аналізу; методу відтворення відношень у парадигмі поетоніма й поетонімосфері; зіставного методу; інтертекстуального аналізу; лінгвістичного аналізу; методу розшифровування підтекстових смислів; прийому виявлення протилежності й суперечності в парадигмі поетоніма; етимологічного аналізу; суцільної вибірки онімних і безонімних лексем. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: (1) окреслено теоретико-методологiчнi засади дослідження взаємодії іменності – безіменності в художньому тексті; (2) удосконалено iдею поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми; певну послідовність етапів (зародження – еволюція – встановлення) ВІ; (3) вмотивовано зосередження в онімних – безонімних лексемах образо- й текстотвірного, сюжето- й жанроутворювального потенціалу; (4) доведено зумовленість постійної безіменності воєнною тематикою та антивоєнною спрямованістю романів; (5) визначено прийоми поетики іменності – безіменності, що впливають на формування “чорного гумору” (Е. Ремарк), підтекстового (імпліцитного) смислу (Е. Гемінґвей); (6) визначено традиційні та унікальні прийоми поетики іменності – безіменності; (7) поглиблено ідею перетворення імені художнього тексту в оказіональний конотонім, індивідуально-авторський символ. Теоретична цінність роботи полягає у внеску в розвиток iдеї поетонiмогенезу як поступового нарощування компонентів парадигми через взаємодію імені з контекстом. Дослiдження підтверджує зосередження в поетонімі образо-, текстотвiрного, сюжетоутворювального потенціалу. Робота вдосконалює теоретичну складову поетонімології за рахунок доведення ідеї поетоніма як жанроутворювального складника літературного твору. Теоретично значущим i перспективним є доведення внеску безіменності в ідейно-художню концепцію антивоєнного роману, у розмежуванні та аналізі постійної та тимчасової безіменності, виявленні поетикальних засобів і прийомів, що забезпечують образність і цілісність літературно-художнього тексту. Практичне значення визначається тим, що результати роботи можна використати в процесі читання лекційних курсів та на практичних заняттях у закладах вищої освіти, зокрема iз загального мовознавства, лексикологiï, лiнгвiстичноï поетики, лінгвістики тексту, стилістики, зарубіжної літератури; у курсах за вибором з ономастики, поетонімології, інтертекстуального аналізу художнього тексту; застосуванні матеріалів у лексикографiчнiй практицi в укладаннi словникiв онімної – безонімної лексики окремих художнiх творiв, словникiв мови письменників, а також для створення монографій і посібників з літературної ономастики. Структура й обсяг дослідження. Дисертація містить анотації двома мовами, список публікацій здобувача за темою дисертації, список скорочень, вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (212 позицій, із них 40 іноземними мовами), список лексикографійних джерел (28 позицій), 2 додатки. Загальний обсяг роботи становить 258 сторінок, обсяг основного тексту – 225 сторінок, література – 22 сторінки, обсяг додатків – 11 сторінок. У Вступі обґрунтовано актуальність, предмет, об’єкт, матеріал та джерельну базу, мету й завдання, дослідницькі методи, новизну, теоретичне й практичне значення, вказано загальну структуру дослідження. У першому розділі «Теоретико-методологійні основи дослідження іменності – безіменності у художньому тексті» обґрунтовано методологійні засади дослідження, доведено залежність поетонімів – безонімних номінацій від авторського стилю, жанрової природи тексту, тематики, персонажної системи, особливостей хронотопу, ідейно-художньої концепції твору та ін. Окрему увагу приділено типології контекстів, що породжують і розвивають змістову структуру онімних – безонімних лексем. Встановлено роль поетоніма як тексто - , сюжето - , образотвірної та жанроутворювальної одиниці тексту. Доведено необхідність дослідження онімних – безонімних номінацій творів воєнної тематики з опертям на опозиції мир – війна, свій – чужий, фронт – тил та з урахуванням статусу персонажа у часопросторі (головні – другорядні, однореферентні – метаоб’єктні, позначені іменами – безіменні). Другий розділ «Поетика постійної та тимчасової безіменності у романах Е. Гемінґвея «For Wohm the Bells Tolls» та Е. М. Ремарка «Im Westen nichts Neues» присвячено аналізу постійної безіменності однореферентних і метаоб’єктних образів, вмотивованої активною / пасивною участю персонажів у сюжетній дії. Виявлено й описано традиційні й оригінальні засоби і прийоми поетики, що спрацьовують на розвиток і розгалуження сюжету, панорамне зображення подій, достовірність зображуваного, поліфонію голосів та ін. Тимчасову безіменність потрактовано як стадію поетонімогенезу, оскільки еволюція імені прямо співвідноситься з розвитком експліцитної та імпліцитної інформації художнього тексту. У третьому розділі «Поетика імені у романі Е. М. Ремарка “Im Westen nichts Neues”» явище іменності висвітлено крізь взаємодію ім’я↔текст. Проаналізовано парадигми антропоетонімів головних – другорядних – периферійних персонажів, описано унікальні прийоми образності, конотонімізацію, символізацію в межах цілісності. Доведено жанроутворювальну й сюжетотвірну роль імен історико-культурного походження, описано традиційні й унікальні засоби поетики топонімів. Четвертий розділ «Поетика імені у романі Е. Гемінґвея “For Wohm the Bells Tolls”» демонструє своєрідність поетикальної системи Е. Гемінґвея щодо вибору, змістового наповнення й функційного навантаження антропоетонімів (головні – другорядні персонажі), історико-культурних онімних одиниць, топонімів та ін. Виявлено і прокоментовано домінантні й унікальні прийоми поетики, схарактеризовано стадії й умови перетворення імені в індивідуально-авторський символ, розшифровано імпліцитні смисли у змістовій структурі поетонімів. Кожний розділ завершується стислими висновками. У загальних висновках зроблено підсумок дослідження та запропоновано дослідницьку перспективу, що полягає в (а) необхідності комплексного аналізу поетонімосфери романів Е. Ремарка та Е. Гемінґвея; (б) подальшому розвитку засобів і прийомів поетики експлiцитного – імпліцитного в художньому тексті; (в) удосконаленні принципів потрактування взаємозв’язку іменність – безіменність у художньому тексті; (г) вирішенні проблеми адекватності українськомовних перекладів досліджуваних романів.
Ескіз недоступний
Документ
ВПЛИВ МЕХАНІЗМУ ЕКОНОМІЧНИХ САНКЦІЙ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ. ДИСЕРТАЦІЯ.
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2026) Зверєв, О. Д.; Zverev, O. D.
Дисертація присвячена дослідженню економічних санкцій як ключового інструменту сучасної системи міжнародних економічних відносин та їхнього впливу на забезпечення глобальної економічної безпеки. Особливу увагу приділено аналізу санкційної політики проти Російської Федерації у зв’язку з її повномасштабною агресією проти України. У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження впливу механізму економічних санкцій на забезпечення економічної безпеки» визначено теоретичну основу санкцій та санкційного механізму в контексті економічної безпеки. У ході дослідження визначено, що економічні санкції стали ключовим інструментом міжнародних відносин, який застосовується державами та міжнародними організаціями з метою впливу на поведінку інших держав, корпорацій чи індивідів без використання військової сили. Здійснено теоретичне узагальнення та поглиблення наукових підходів до трактування економічної безпеки, обґрунтовано її багатовимірну природу та запропоновано авторське визначення як інтегрованої характеристики стану й спроможності національної економіки забезпечувати стійкий розвиток, зберігати економічний суверенітет і ефективно протидіяти внутрішнім та зовнішнім загрозам в умовах глобальної взаємозалежності. Досліджено фактори, що визначають ефективність санкцій, зокрема правові рамки їхнього застосування, рівень економічної взаємозалежності сторін, а також політичну та економічну стійкість держав, проти яких вони спрямовані. Проаналізовано структуру зовнішньої торгівлі, ступінь диверсифікації ресурсної бази, фінансову стабільність та інституційну спроможність держав-мішеней. Сформульовано висновок про існування тонкого балансу між автономією та взаємозалежністю у глобальній економічній системі. Підкреслено, що взаємозалежність, з одного боку, стимулює міжнародну співпрацю й економічне зростання, а з іншого – створює вразливості у випадках політичних конфліктів. Обґрунтовано, що держави, залежні від зовнішньої торгівлі та ресурсів, найбільше схильні до впливу санкцій, які здатні порушувати ланцюги поставок, скорочувати національне виробництво та провокувати економічну нестабільність. Уточнено, що санкційний тиск може спричиняти валютні дисбаланси, фінансову турбулентність і структурні деформації економіки. Автором детально висвітлено історичну трансформацію уявлень про економічну безпеку, що формувалася під впливом праць класичних і сучасних економістів, серед яких А. Сміт, Д. Рікардо та Дж. М. Кейнс. Показано еволюцію підходів — від домінування ідей свободи торгівлі до визнання необхідності активної ролі держави в забезпеченні макроекономічної стабільності та стратегічного захисту національних інтересів. Наголошено, що в сучасних умовах міжнародний економічний ландшафт дедалі більше формується зовнішніми загрозами – пандеміями, війнами та фінансовими кризами, які кидають виклик основам глобальної економічної стабільності. Окреслено значення державних стратегій у забезпеченні національних економічних інтересів та збалансуванні безпеки з міжнародним співробітництвом. Виявлено, що нераціональне застосування санкцій здатне дестабілізувати економіку не лише держави-мішені, а й ініціаторів. Проаналізовано приклади як успішних, так і невдалих санкцій, підкреслено необхідність комплексного та колективного підходу. Також в першому розділі розглянуто еволюцію механізму санкцій – від реактивного інструмента до проактивного елемента стратегічної взаємодії держав. Встановлено, що у складній системі глобальної торгівлі та фінансових мереж санкції справляють масштабний вплив на міжнародні відносини, моделі торгівлі та світову економічну стабільність. В підсумку першого розділу виявлено, що санкції, запроваджені на основі міжнародної координації та чіткої правової бази, можуть виступати дієвим інструментом забезпечення дотримання міжнародного права й підтримання глобальної безпеки. У розділі 2 «Аналіз світової практики застосування політики економічних санкцій» детально досліджено особливості впливу санкційної політики на економіку Ірану. Визначено, що механізм економічних санкцій формується у межах інструментальної парадигми, оскільки передбачає застосування різноманітних засобів впливу на країну-об’єкт із метою завдання економічних збитків. Наголошено, що його зміст і структура мають міждисциплінарний характер, відображаючи взаємозв’язок економічних, політичних і правових аспектів та обґрунтовано структурно-функціональну архітектоніку санкційного механізму як багаторівневої інституційно-інструментальної системи, що інтегрує глобальний, регіональний і національний рівні реалізації санкцій через механізм вертикальної взаємодії та зворотного зв’язку, що забезпечує їх динамічну адаптацію до змін міжнародного середовища. В ході написання досліджено економічний ефект американських санкцій проти Ірану. Показано, що Іран, як один із найбільших світових експортерів нафти та ключовий геополітичний гравець у регіоні Перської затоки, має здатність впливати на світові ціни енергоносіїв та контролювати стратегічно важливу Ормузьку протоку. Встановлено, що найбільш жорсткі санкції проти Ірану були введені у 2012 році та зафіксовано два ключові етапи посилення санкцій: у січні 2012 року – обмеження роботи іранського центрального банку, у липні 2012 року – заборона ЄС на імпорт іранської нафти, яка становила близько п’ятої частини експортних потоків країни, що мало суттєвий негативний вплив на економіку Ірану. Автором висунуто та підтверджено за допомогою багатофакторної регресії гіпотезу про те, що санкційний механізм має реальний негативний вплив на економіку Ірану, про що свідчить зниження ВВП. Запропоновано механізм експортного контролю як засіб протидії обходу економічних санкцій, інструментарій якого передбачає посилення корпоративної відповідальності, усунення прогалин у регуляторній політиці, запобігання транзиту через треті країни, а також інституційне зміцнення й міжнародну співпрацю. У розділі 3 «Напрямки підвищення дієвості глобальних інституцій економічних санкцій як елементу боротьби з країнами-порушниками міжнародного права та звичаїв» визначено вплив економічних санкцій світових країн на РФ в умовах війни в Україні. Саме початок повномасштабної агресії РФ проти України став поштовхом до запровадження наймасштабніших та найбільш скоординованих економічних санкцій у сучасній історії. До них долучилися США, ЄС, Велика Британія, Канада, Японія, Австралія та інші держави, що одностайно засудили дії Кремля. Досліджено, що США виступили ключовим ініціатором санкційного тиску, послідовно обмежуючи торговельно-економічні зв’язки з РФ і формуючи довгострокову стратегію стримування. ЄС, своєю чергою, ухвалив 16 пакетів санкцій, спрямованих на зменшення доходів РФ від експорту енергоносіїв, обмеження доступу до фінансових ресурсів та технологій. Велика Британія та Канада синхронізували свої заходи з партнерами, підтвердивши політичну й економічну підтримку України. Обґрунтовано, що санкції вже призвели до послаблення фінансової системи РФ, деградації технологічних секторів та зниження довіри з боку міжнародних партнерів. Економічна перспектива РФ визнана нестабільною і залежною від динаміки війни та підтримки третіх країн. Виявлено, що одним із головних викликів залишається обходження санкцій через транзитні держави – Китай, Туреччину, Індію, Казахстан, Азербайджан, що значно знижує ефективність обмежувальних заходів. Підкреслено необхідність запровадження вторинних санкцій, спрямованих на країни та компанії, що допомагають РФ уникати прямого тиску. Такий механізм має включати перевірку походження енергоресурсів, обмеження доступу до ринків ЄС і постійний моніторинг логістичних ланцюгів. Автором було обґрунтовано, що створення дієвої системи вторинних санкцій є ключовою умовою ефективності міжнародних заходів зі стримування військового потенціалу РФ та водночас проявом стратегічної солідарності з Україною.
Ескіз недоступний
Документ
Діяльність банків у контексті сталого розвитку
(Винники(Львівська обл.):ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2026) Волкова, В. В.; Волкова, Н. І.; Volkova, Valeriia; Volkova, Nelia
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю аналізу результатів діяльності банку, його фінансових показників та їх впливу на досягнення Цілей сталого розвитку. Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні основних напрямків діяльності банку щодо формування ресурсів та їх розміщення, показників його стійкості задля збереження високого рівня сталості, ефективного контроля ризиків, забезпечення стабільного прибутку, підтримки оптимальної структури ресурсів і ефективного використання наявних активів. Методологія дослідження ґрунтується на системному та фінансово-аналітичному підходах: методи системного й порівняльного аналізу використано для дослідження результатів діяльності банків; методи стратегічного аналізу – для оцінювання ринкових позицій банку; графічні та табличні методи – для узагальнення та візуалізації результатів. Результати. Виявлено, діяльність АТ «Укрсиббанк» спрямована на реалізацію чотирьох важливих напрямів сталого розвитку: екологічну відповідальність та боротьбу з кліматичними змінами, підтримку молоді, розвиток підприємницького середовища, сприяння місцевим ініціативам в регіонах, покращення екосистеми територіальних громад та забезпечення передумов для розвитку бізнесу і соціальних проєктів. Доведено, системний підхід до формування продуктового портфеля та сервісів для різних сегментів клієнтів підвищує конкурентоспроможність банку та сприяє сталому розвитку його фінансових послуг. З’ясовано основні тенденції розвитку АТ «Укрсиббанк», надана оцінка рівня його фінансової стійкості, платоспроможності та ефективності використання ресурсів, а також виявлено потенційні ризики й проблемні аспекти діяльності банківської установи. Висновки. Установлено, комплексний підхід формування стратегічного розвитку АТ «Укрсиббанк» об’єднує цифрову трансформацію, ефективне управління активами та пасивами, розвиток системи ризик-менеджменту, зміцнення капіталізації, підтримку підприємств МСБ, впровадження ESG-принципів, що формує підґрунтя для створення тавпровадження стійкої бізнес-модель банку.
Ескіз недоступний
Документ
Формування фінансового потенціалу територіальних громад в контексті реформи місцевого самоврядування
(Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2025) Волкова, В.В.; Волкова, Н. І.; Volkova, Valeriia; Volkova, Nelia
У статті визначено сутність фінансового потенциалу територіальних громад як сукупності всіх ресурсів, які дозволяють задовольнити потреби економічного та соціального її розвитку. Охарактеризовано особливості формування фінансового потенціалу органів місцевої влади в контексті реформи децентралізації. Визначено структурні елементи фінансового потенціалу територіальної громади, а саме: ресурсні можливості (реальні та потенційно доступні фінансові ресурси) та можливості органів місцевого самоврядування (управлінські, організаційні, інфраструктурні та функціональні). Доведено важливість оцінювання фінансового потенціалу шляхом: порівняння територіальних громад по показниках; проведення SWOT – аналізу; розрахунку інтегрованого показника. Досліджено іноземний досвід формування фінансового потенціалу органів місцевого самоврядування в контексті проведення реформи децентралізації. Зʼясовано, що процеси реформування місцевого самоврядування в країнах Європейського союзу відзначаються різною інтенсивністю та особливостями і почалися ще з середини минулого століття. Розглянуто можливості адаптації досвіду країн Європейського союзу в Україні на шляху розбудови ефективного місцевого самоврядування.